Марина Штефуца – Безсоння

Безсоння


Уважно порахую риб
В долоні місяця. Їх сотні…
Від пітьми нудить. Певно грип
Десь там… у вічності… сьогодні.

Складу зіркиу звукоряд,
За ними – Всесвіту узбіччя.
Дванадцять вимірів підряд
До них… гортати б потойбіччя…

Зроблю собі подушку з мрій,
Наповню запахом любові
І через стіни вітровій
Ввійде… залишиться у слові…

Із неба скину капелюх…
Проллюсь дощем… чи водограєм…
А сни… лиш тополиний пух…
Були… і раптом їх немає…

 

Марина Штефуца – Купання червоного коня

Купання червоного коня


Брунькують зорі. Змито барви дня.
По той бік неба навіть мрії з глини.
А сонце, як червоного коня,
Купає пітьма соком із ожини.

І кожен промінь вмочуючи в сон,
Пилюку зішкрібає всю зі шкіри.
На темнім боці місяця, либонь,
Холодні кільця поту від зневіри.

Як яблуко спокуси, гола плоть,
Аж вітер задививсь очима дятла.
Бажання хтиві, щоб перебороть,
Вичавлює росу із простирадла.

 

Марина Штефуца – На стрілці часу…

На стрілці часу…


На стрілці часу
Павутина літ.
Життя своє вимірюю словами.
В небесну вазу,
Наче серця квіт,
Складаю мрії… догори вустами…

А, поміж іншим,
Сон втрачає зміст –
Дарує ніч фантазії орбіту…
Три крапки в вірші…
А мовчання ж – піст,
Щоб зрозуміть єдину мову світу.

Абетка– зорі…
Рідні та чужі…
Поміж рядками – вічності дорога…
Як струни хворі,
Зцілення душі
Можливе через пісню, сльози, Бога…

На стрілці часу
Наших днів вітряк,
Зернини зрад, кохання, навіть вражень.
З іконостасу
Бо ж очей ніяк
Не витерти ні літер, ні зображень.

 

Марина Штефуца – Поезія – Життя

Поезія – Життя

3D, у техніці зіставлення


Поезія: ________________________Життя:

Поезія – це перехід_______________Життя, що входить в нас ковтками
У вимір почуттів,_________________Гіркого досвіду і болю,
Сил вищих на папері слід__________Надмір свідомість рве словами,
У вигляді псалмів.________________Душа же проситься на волю.

Фантазії астральний сплав,________Польоти мрій Небесним схилом,
Смак мудрості віків_______________У грудях – всесвіт… весь… одразу…
Коли укупі сон і яв,_______________Тримає вічність наші крила
Десь на межі світів…_____________ За гранню простору і часу.

Стихія, шторм, торнадо, смерч______Кидають підло в нас каміння…
Таємний… в лоні плід… ___________Не допоможе сповідь… після…
На перехресті доль, як меч, ________Безжальна смерть… і плоті тління…
Страждань терновий цвіт. _________Безсмертні лиш молитва й пісня.

 

 

 

Марина Штефуца – Сутана ночі впала на звори

Сутана ночі впала на звори


Сутана ночі впала на звори,
Торкнулась площ міських очима неба.
Мені хвилину щастя повтори,
А іншого нічого більш не треба.

Довкола сни на капищах планет
В орбіту шалу палко треться кожний.
Простує час потоками вперед,
Та згадки він забрати не спроможний.

Із вирію десь пітьма навпростець
Крізь обрію полинула бузкові.
Жагу чуттів…весну…душі вінець…
Усе віддам тобі за мить любові.

 

Марина Штефуца – Мама

Мама


Всього є на світі
Вдосталь та багато,
Та одна лиш тільки
Може бути мати.

Матінко-лебідко,
Білая ромашко,
Як без тебе гірко,
Як без тебе важко.

Де б ми не бували,
Все тягло до хати,
Серце наповнялось
Зіллям рути-м’яти.

Матінко-лебідко,
Моя вечорова,
Срібная сьозинко
Ніжна і чудова.

Ти мене вкривала
Радості зірками,
Смуток сповивала
Світлими нитками.

Матінко-лебідко,
Білая ромашко,
Як без тебе гірко,
Як без тебе важко.

 

Марина Штефуца – Театр життя

Театр життя


Сіре небо. Сір площі.

Сірим смутком дощ полоще.

Сірі юрби. Сірі люди.

Барви інші змито всюди.

 

Сірі тіні. Сірі сльози

Сірих днів ковтають грози.

Тчуть польоти сірі крила.

Сірих буднів скрізь вітрила.

 

Сірий вечір. Сірі ролі

Злилися на сцені долі.

Сірий попіл тліє в ватрі.

Як же жити в цім театрі?

 

Марина Штефуца – Смерічка

Смерічка


з

гір

з давніх пір

піднімає місяць зір.

ліс

із завіс

оком вигляда меліс

«чуб

приголуб», –

промовля березі дуб.

кров

гріє знов

непочата ця любов.

хмар-

яничар

кличе вітер-трембітар.

лад

у Карпат,

поміж

гілок

неба

шмат.

 

Марина Штефуца – Коло

Коло

 

____________т и х о____________
___________х о д и т ь__________
_________н іч        с і д а_________
_______т а     й    с п і в а є_______
_______д и в н е      с о л о_______
_______т е м і н ь       с н и_______
________у м и т ь   є д н а________
_________в     з о р я н е_________
___________в е л и к е__________
____________к о л о____________

 


Марина Штефуца – Не цурайся своєї мови

Не цурайся своєї мови


Хай волошки з очима неба,
Ліс нахмурив зелені брови,
Не цурайся своєї мови,
Бо слова – це душі потреба.

Хай цілують світанки трави,
Хай минуле не знає тління,
Не цурайся свого коріння,
Що росте із долонь держави.

Хай твій спадок – старенька хатка,
Та у ній Вічна Книга Роду,
Не цурайся свого народу,
Пісні скарб передай нащадкам.

Хай до крил будуть зорі близько,
Дощ куйовдить калину в лузі,
Не цурайся батьків і друзів,
Пам’ятай про свою колиску.