Шосте грудня. Як без тебе жити?
3D, у техніці розчинення
Вікно відкрите. Холодно. Так треба. Вчусь дихати… одна і по-новОму… Немає в мене більше крил та неба… Молюся тихо Господу святому… Тривожно, сумно… згадую дитинство… Верба висока схожа на Ікара… НА ГІЛЦІ ІНІЙ, ЗОРІ, ЯК НАМИСТО… Моя любов – це дар найбільший, кара… А зовсім поруч хтось стоїть незримий, тримає РУКАВИЦЮ-МІСЯЦЬ міцно, спокійно відраховує хвилини та в ВІЧНІСТЬ експортує їх цинічно… У ДЗЬОБІ ВОРОН МЛУ НЕСЕ У МІСТО, вона ж сама просочується в простір, наповнюючи Всесвіт астро-змістом, а вранці розчиняючись… о шостій…
З пісень не ампутується невтішність, за римами – чуття, пориви світлі… ВОГОНЬ В КАМІНІ… В ГРУДЯХ ДИВНА НІЖНІСТЬ… Без тебе зовсім пусто в цьому світі! Бракує слів… не пишеться поема… ОБСТЕЖУЄ СВІТЛИЦЮ ВІТЕР СВИСТОМ, для нього кілометри не проблема… Потрібно залишатись реалістом – ДУХОВНИМ ЗОРОМ БАЧУ ІНШУ ДІЙСНІСТЬ, в якій і некомфортно, й нецікаво… Щоб довести (кому – не знаю) вірність, в твоїй піжамі п’ю холодну каву…
Почуй мій голос… тихий, але щирий… крізь дим густий від спалених паперів… В КІМНАТІ ЗАМІСТЬ СНІГУ ПОПІЛ СІРИЙ, мов елемент декору в інтер`єрі… А книг твоїх немає на поличці, ЛИШЕ ПИЛЮКА СПИТЬ НА ВІРШО-МРІЯХ і тіні вигинаються на свічці, мою сльозу тримаючи на віях… Маленька ручка має запах шкіри, твій дотик пальців досі зберігає… МОРОЗ ФОРМУЄ КРИГУ Й ЛІД ЗНЕВІРИ, навмисне у свідомість проростає… Апокаліпсис долі… біль розлуки… НЕ ЗАВІРЮХА В СЕРЦІ, А СТИХІЯ… колись кров зігрівали поцілунки, тепер тече по венах ностальгія…
ПЕРЕГЛЯДАЮ ЗНОВ ТВОЇ СВІТЛИНИ, листи всі перечитую уважно… Зима хитає штори та гардини, з моїх тортур сміється легковажно… ВПУСКАЮ В СПАЛЬНЮ ГРУДЕНЬ ВІДПОЧИТИ, даю йому і ковдру, і перини… Самій же вовком хочеться завити… ЗЛІПИТИ ДОЛЮ, ЖАЛЬ, НЕ МОЖНА З ГЛИНИ… Кохаю, божеволію, страждаю… приховуючи шал несамовитий… Уже давно на диво не чекаю… ТИ ТАК ДАЛЕКО! ЯК БЕЗ ТЕБЕ ЖИТИ?
У тексті розчинено сонет:
НА ГІЛЦІ ІНІЙ, зорі, як намисто
ТРИМАЄ РУКАВИЦЮ-місяць вічність
У ДЗЬОБІ ВОРОН млу несе у місто
ВОГОНЬ В КАМІНІ… В грудях дивна ніжність…
ОБСТЕЖУЄ СВІТЛИЦЮ вітер свистом
ДУХОВНИМ ЗОРОМ бачу іншу дійсність
В КІМНАТІ ЗАМІСТЬ СНІГУ попіл сірий
ЛИШЕ ПИЛЮКА спить на віршо-мріях
МОРОЗ ФОРМУЄ КРИГУ й лід зневіри
НЕ ЗАВІРЮХА в серці, а стихія…
Переглядаю знов твої світлини
Впускаю в спальню грудень відпочити
Зліпити долю, жаль, не можна з глини…
Ти так далеко! Як без тебе жити?
А в сонеті розчинено ЯС:
На гілці іній…
Тримає рукавицю
У дзьобі ворон…
Вогонь в каміні
Обстежує світлицю
Духовним зором…
В кімнаті замість снігу
Лише пилюка…
Мороз формує кригу.
Не завірюха…
17 липня 2013
