Марина Алдон – Зима. Похід. Ліс

Зима. Похід. Ліс

3D, у техніці розчинення

1.

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… РУХИ ТОЧНІ…

Ніщо для неї – всі мої тривоги…

Із нею інші виміри тотожні,

Немов орбіти – всі земні дороги…

 

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… У БЕЗОДНІ…

І на сопілці грає вправно соло,

Тремтять синиці дві чи три… голодні,

У них сідає, трішки хрипне голос…

 

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ, НЕПОРОЧНІ

Дивує врода, велич дивокраю…

Із ранцю книги вибрати б святочні,

Бо помолитись треба, – відчуваю…

 

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ… У ДОЛОНІ…

Тримаю міцно, пильно, й обережно…

Хай заспокоять вогники червоні

Хоч трохи душу, дуже ж їй бентежно…

 

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В ХМАРАХ ПЕНЗЛІ

Ґрунтують рівно,швидко все довкілля,

Полотна пишуть дивні… довжелезні

І створюють шедеври рукоділля?

 

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… БІЛЯ КЛАДКИ

Дрібненький іній – цукор кристалічний…

А на камінні випуклості, складки –

Можливо, напис пам’ятний, космічний…

 

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ СВІТУ… ЗМЕРЗЛІ

Судини їхні… справжні окуляри…

Рятують взимку від сезонних стресів

Пухкі замети, лід… морозні чари…

 

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… ІЗ ПАЛАТКИ

І скелі ось, у вигляді трапецій…

Без тебе жити ж як? Не маю гадки…

Чуття пульсують голосно у серці…

 

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я В ПОХОДІ

Гортаю власні всесвіти у віршах,

Та не радію простору, свободі,

Бо пристрасть… як стихія… все сильніша…

 

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… СНИ ЛІВОРУЧ…

Але вони калину огортають,

Могутній дуб – як той карпатський обруч,

В його уяві квіти розквітають…

 

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… НА ПРИРОДІ…

Хоч сірий компас тисне на зап’ястя,

Але чи стане прилад у нагоді?

Чи може показати напрям щастя?

 

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? ТИ Ж НЕ ПОРУЧ…

Заряд у грудях, ніби електричний…

Сльозу ковтаю згірклу… та прозору…

Зв’язок між нами вічний, галактичний…

 

2.

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… рухи точні…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… у безодні…

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ непорочні…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ…  у долоні…

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В хмарах пензлі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… Біля кладки

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ світу… змерзлі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… із палатки…

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я в поході…

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… сни ліворуч…

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… на природі…

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? Ти ж не поруч…

 

3.

А в тексті розчинено вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ тихо…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ вихор…

СНІГИ ПЕРВИННІ в лісі…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… свічі…

ЛУГИ ПУСТИННІ, хворі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ гори…

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ очі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ… ночі…

ДУМКИ ТАЄМНІ нині –

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ,  плинні…

ТЕПЛА БРАКУЄ, карти…

НЕМАЄ КИСНЮ? Ватри?

 

4.

І ще одну поезію:

 

ІМЛА танцює,

СКЛАДАЄ пісню…

СНІГИ первинні,

ЯК ЗОРІ Божі…

ЛУГИ пустинні,

МІСТИЧНІ в січні…

СТРУМКИ підземні

УЗОРНІ, схоже…

ДУМКИ таємні

ЛІРИЧНІ, ніжні…

ТЕПЛА бракує…

НЕМАЄ кисню?

 

5.

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

 

1. Імла

2. Складає

3. Сніги,

4. Як зорі…

3. Луги

5. Містичні,

6. Струмки

4. Узорні…

6. Думки

5. Ліричні…

1. Тепла

2. Немає…

 

18 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Виталий Ярославский «Про Утреннюю Кашу…»,

http://www.photosight.ru/photos/5371521/?from_member

Оставить комментарий