Усе мине…

Усе мине…. Усе… Ніщо з усього,
Що стало в часі, не зупинить час.
Так легко рветься павутинка долі,
Яка з минулим з’єднувала нас.

Усе мине. Згораючи зорею,
Зупиниться віків серцебиття.
Теперішнє ж пливе за течією,
Мов корабель, без щогли, в небуття.

Усе мине. Усе доходить краю
Скоріше, ніж вершини, чи мети,
Життя – стріла, яка не знає жалю,
Тому потрібно вічність віднайти…

Коли проб’є останній час

Коли проб’є останній час,
Покине землю кожен з нас,
В останню путь вестимуть кроки
До власної душі Голгофи…
З каплиці, з вівтаря прощання
До Бога й вічного кохання.

Коли проб’є останній час,
То кожен свій іконостас
Не буде у церквах шукати,
А суду Господа чекати.
Дзвони заплачуть сумно й гучно,
Задише вічність нерозлучно.

Коли проб’є останній час,
То зникнуть сонце й зорі враз.
Зупинить доля циферблати,
За все наступить час розплати.
Минуться сльози, сум, тривога…
Душа, як птах, помчить до Бога.

На цвинтарі

Тут сплять спокійним вічним сном
Колись такі, як ми, живії,
Що мали у майбутнє мрії,
Укриті савану рядном.

Між нами лиш світів каркас…
А так… Ми майже зовсім поруч…
Нас розділя лиш смерті обруч…
Бо не було б без них і нас…

Тут осінь жовті вітражі
Кладе, мов ковдру, на могили,
Земля цілющі має сили,
Тіла приймає без душі.

Тихенько гірко плаче дощ
Сльозами вдів, сиріт безрідних.
Тут рівні і багаті, й бідні,
Без теремів та пишних площ.

Немає святості, гріхів…
Є з чотирьох дощок хатини…
Вже відраховано хвилини
Під голоси гучні дзвонів…

Тут є лиш надписи імен,
А в Бога вся життєва книга,
Відсутня війн кривава дзига,
Проблема нації, знамен…

Єдине місце на землі,
Де пам’ять не вмира роками,
Де будемо і ми із вами
Колись у чорноокій млі…

Все буде доволі просто

 
 
Все буде доволі просто –
Розіб’ються зорі у друзки,
А смерть, невисока зростом,
Всх днів порахує пелюстки.

Все буде доволі легко –
Обтрусить життя усі персні
Й душа відлетить далеко,
У вирії десь небесні.

Все буде доволі тихо,
Лиш сонце навіки змарніє,
Розтануть і щастя, й лихо,
А серця струна заніміє.

Все буде доволі швидко…
Із присмаком крові отрута.
Не буде ні страшно, ні бридко,
Лиш тільки за вчинки спокута.

Життя 

 
 
Життя щодня ми п’єм ковтками
Гіркого досвіду, тривог,
Чужі обпльовуємо храми
Та забуваєм – бачить Бог.
Блукаєм, мов сновиди, містом,
Збираєм сходи псевдознань.
Схиляємось над темним змістом
З відмичками до цих питань.
Слів пропонуємо отруту
І розбиваєм душі вщерть…
Побачимо в кінці маршруту,
Чим є життя антонім – смерть…
 

По той бік тіла 

 
 
По той бік тіла,
По той бік болю
Міцніша віра
Гартує волю.
По той бік слова
В біблійних текстах
Єдина мова
У всіх контекстах.
По той бік ночі –
Там також люди…
Господні очі
В ефірі всюди….
По той бік долі,
По той бік неба
Планет доволі,
Землі не треба.
По той бік храму,
По той бік часу
Зіграють драму
Всі вчинки наші.
По той бік раю,
По той бік смерті
Душа блукає
У коловері.
Думки невтішні,
Розбиті мрії.
По цей бік – грішні,
По той – святії.

Життя коротке…

 
 
Коли чуття сильніші за слова
І повниться душа жаги гаптунку,
Рапсодія змовкає громова,
Життя коротке навіть для цілунку.
 
Коли любов сплітає два серця
У срібну нитку спільного бажання,
Радіє навіть Всесвіт без кінця,
Лише життя коротке для кохання.
 
Коли в очах горить кохання шал,
Відчуть на дотик небо руки вчаться,
Гойдає зорі радості опал –
Життя коротке для такого щастя.