Два вовки
Вовки ми два дикі… у храмі святої природи…
Між нами і прірви, і скелі, й міста, і кордони…
Зріднитись навік заважає жага до свободи…
Мандруєм сліпим бездоріжжям ночей без утоми…
Ми схожі занадто… В нас навіть споріднені душі…
Однаково місячне дзеркало погляди вабить…
Кармічних вузлів не розтяти… Міцні вони дуже…
З небес за стосунками стежать німі зорі-краби…
Ми в лігвах астральних… Чуття нас єднає невільне…
Вдихаємо порізно вітер, тумани шовкові…
З нас кожен мовчить про своє, але точно про спільне
Й складає поезію власну на тему любові…
Живемо давно ми аскетами в Божому лісі…
Крізь очі… невільно з сердець витікають страждання…
Одну відчуваєм потребу у пристрасній втісі…
Та волі зректись не готові заради кохання…
26 липня 2014
