Марина Алдон — Ріки осінні

5704774_large

Ріки осінні

 

Ріки на південь течуть, аби злитися з морем навік

І розглядають узори на сірім камінні,

Скільки, рахують, листочків проковтує струмінь-потік,

Зірваних тихо холодним вітриськом осіннім…

 

Ріки в задумі: а, може, всесвітні небесні зірки

Їхніми щедро натерті до блиску пісками…

Лижуть бентежно поверхню земну водяні язики,

Риби торкаються тіней хмарин животами…

 

Ріки тривожні: жовтневе повітря в’їдається в плоть,

Русла широкі на мандри приречені вічні…

Слухає музику, звуки дзюрчання Всевишній Господь…

Тільки безжурно дрімають човни архаїчні…

 

2 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Фото: Igor Tsybulko «***»

Марина Алдон — Осіння Верховина

5703656_large

Осіння Верховина

 

Ліс – крематорій осінній… Показує жовтий оскал

Древня карпатська печера, при вході завалена листям…

Камінь за міццю нагадує трохи фактурний метал,

Бо упирається в кожен із вимірів дійсності вістрям…

 

Гори – споруди, збудовані з глини, дерев і струмків,

А поміж ними стежини до неба тоненькі, імлисті…

Всюди контрасти довкілля об’ємні, сезонні, чіткі,

Схожий рельєф на глибинне метро та висотки у місті…

 

Гай медитує на слово вітриська, впадає у транс,

Жовтень нечутно дощами природі тече по судинах…

Серцем вимірюю біля бескиду вологи баланс

І утішаюсь, прекрасна, велична яка Верховина!

 

 

1 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Роберт «***»

Марина Алдон — Танення снігу

5701920_large

Танення снігу

 

Танення снігу в долоні не значить, що вже не зима,

Що розпадаються білі кристали на тисячі крапель.

Хоч і співає вітрисько, природа глуха та німа,

Просто відлига торкається криги, неначебто скальпель.

 

Танення снігу у грудні – можливо, лише конденсат,

Що на душі залишає узори ажурні невільно.

Льодовиковий період по той і по цей бік Карпат

У потепління глобальне невже переходить повільно?

 

Танення снігу у лісі доволі умовний процес,

Як і тепло ефемерне жовтавого сонця-лампади.

Скоро посиплеться пил діамантовий знову з небес

Та приховає оголених скель автентичні принади.

 

1 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: megadron4 «дорога»

 

Марина Алдон — Осіннє місто

осінь дощ місто

Осіннє місто

 

Бетонний погляд міста. У юрбі

Рахую чорно-білі парасолі,

А вітер мимоволі у журбі

Нанизує дощинки на тополі…

Вслухається у шум автівок міст,

Спілкується з рікою невербально…

Пливе, немов кораблик, жовтий лист

У вирій, за птахами, нелегально…

 

Бетонний погляд міста. Світлофор

Мовчить і мріє… гордий та безжурний…

Показує рекламний монітор

Вологість, тиск, режим температурний…

Вдихає осінь кожен пішохід

І навіть сірі плити тротуарні…

Калюжами йде стужа квапно вбрід

Духмяну каву пити, до кав’ярні…

 

Бетонний погляд міста. Крізь туман

Прядуть безбарвні будні перехожі…

В природи, певно, конкурс ікебан,

На мертві сонця всохлі квіти схожі…

У небі хмаровиння аж рулон,

Неначе килимок орнаментальний…

Несу в долоні жовтень на перон

Стрічати листопад некалендарний…

 

12 жовтня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: sergeq «***»

Марина Алдон — Осінній вечір

5676197_large

Осінній вечір

 

Осінні зорі вкраплено у небо,

В вікно вітрисько стукає піснями…

У хаті же і затишно, і тепло

І аромат не тліну скрізь, а кави…

 

А у вазоні квітка підсвідомо

У млу ховає очі, повні снами…

Про жовтень чи усе мені відомо?

Листок сухий погладжую губами…

 

Здається, срібний місяць не в безодні,

А в мене у люстерку, на комоді…

Тривожно на душі чомусь сьогодні…

Сезоні зміни в серці чи в природі?

 

12 жовтня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Lapponia «***»

Марина Алдон — Влітає осінь тихо у вікно

осінь

Влітає осінь тихо у вікно

 

Влітає осінь тихо у вікно

Листком кленовим, вітром, павутинням…

Для жовтня світ – мистецьке полотно,

Хоча робота кожна пахне тлінням…

Маленька квітка майже засина

В старім вазоні, дише неритмічно…

Із млою розмовляю я одна?

На самоті… при свічці… це логічно…

 

Мій стіл письмовий – начебто вівтар…

За ним молюся віршами щоночі…

Гортаю згадки, наче календар,

А серце неспокійно так стукоче…

Холодну каву… зварену давно…

Настояну зірками… пити легко…

Влітає осінь тихо у вікно…

Мені сьогодні сумно… ти далеко…

 

29 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Фото: spartans «Leaf»

Марина Алдон — Моє коріння в горах…

ліс

Моє коріння в горах…

 

Моє коріння в горах, у лісах,

Під шаром пилу, ґрунту і вологи,

Розмотую тонкі земні дороги,

А серце рветься в небо наче птах..

І тягнеться поволі до Творця

З єства через молитву пуповина…

Немов каплиця, скеля старовинна,

Мистецтво часу скрізь на камінцях…

 

З природою поєднує пісні

Цупкий вегетативний орган роду…

Отримую найвищу насолоду,

Розчісуючи хвою на сосні…

Збираю вірші стиглі у букет,

Щоб рясно розквітали у безсмерті,

Слова ж найкращі, щирі та відверті

Повинні стати ядрами планет…

 

Думок кореневище до Карпат

Прив’язує тоненьке павутиння…

Струмочка надихає тупотіння,

І свіжий верховинський аромат…

Як добре поміж диких полонин

Гойдати власні мрії на веселці,

Поезію творити прямо в серці

І знати, що читає Бог один…

 

10 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Шторм

шторм

Шторм

Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…

Безперешкодно вітрисько клонує хвилі…

Мало йому рідини на небеснім схилі,

Хочеться вражень, екстриму і, певно, фізичних форм.

Ніби підсолена трохи волога (планетна кров),

Зараз кипить, наче юшка на плитці вдома.

Риба підстрибує. Зводить плавці судома?

Де же всі чайки? Невже не цікавить нічний улов?

 

Дуже тривожна вода депресивно шумить у млі,

Гнівно виплескує на сіруваті скелі

Настрій поганий і роздуми невеселі

Та натирає невільно на каменях мозолі…

І у нестямі чомусь оголити готова дно,

Наче вакханка на оргії власне тіло,

Хмарі волосся погладжує ошаліло,

Мов особливе на дотик… кошлате, м’яке сукно.

 

Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…

А блискавиці блискучі і довгі нігті

На узбережжя викочують бризки літні,

Бо від природи гроза вимагає чітких реформ.

Краплями злива жонглює… Їй грім подає сигнал…

Виміром кожним безмовно витає сирість.

Світ у глибокому, темнім, слизькому вирі?

Скільки до ранку? Спинити руками я маю шквал!

 

1 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Ліричний псалом

 ліс ніч

Ліричний псалом

3D, у техніці зіставлення

Настромлено на гори небосхил, бринить співучий голос літа,

Хмарини розчиняються в лісах, як ноти у музичних творах…

Вітри щось пишуть кінчиками крил на чистих аркушах повітря…

На кришталевих ніжних потічках – чорнило, чи вечірній морок…

 

Тупоче тихо ніжкою грибок від дії місячного диску,

Галявини малесенький ґазда – пень фантазує про забави…

Невільно застрибає глід у мох, мов у смарагдову колиску,

Упавши з гілки, наче із гнізда… листок лягає спати… в тра́ви…

 

Чаклує едельвейс десь на росі, обряд проводячи містичний,

А скелі хоч пильнують, та мовчать, нечутно дишуть каменюки…

Щаслива в неземній оцій красі, складаю я псалом ліричний,

П’ю спокій, життєдайну благодать… до свічки простягаю руки…

 

У тексті розчинено два вірші:

1.

Настромлено на гори небосхил,

Хмарини розчиняються в лісах…

Вітри щось пишуть кінчиками крил

На кришталевих ніжних потічках…

 

Тупоче тихо ніжкою грибок –

Галявини малесенький ґазда…

Невільно застрибає глід у мох,

Упавши з гілки, наче із гнізда…

 

Чаклує едельвейс десь на росі,

А скелі хоч пильнують, та мовчать…

Щаслива в неземній оцій красі,

П’ю спокій, життєдайну благодать…

 

2.

Бринить співучий голос літа,

Як ноти у музичних творах…

На чистих аркушах повітря

Чорнило, чи вечірній морок?

 

Від дії місячного диску

Пень фантазує про забави…

Мов у смарагдову колиску,

Листок лягає спати… в тра́ви…

 

Обряд проводячи містичний,

Нечутно дишуть каменюки…

Складаю я псалом ліричний…

До свічки простягаю руки…

 

27 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Сергей В.Жуков «***»

 

Марина Алдон — Абетка дощу

гроза

Абетка дощу

3D, у техніці розчинення + акро

 

_А_  з неба ллє волога і шматує атмосферу…

_Б_ ерзбарвний теплий розчин осідає на довкіллі…

_В_ виводить на дорогах, як на аркушах паперу,

_Г_ рафеми злива точні і лексеми застарілі…

_Ґ_ ніт лампи гасне в домі… У вікні, відкритім навстіж,

_Д_ рібні не видно зорі та півмісячне люстерко…

_Е_кстракт дощу в долоні – пухирці продовгуваті,

_Є_лей святий на шторі… Із ниток плету веселку!

_Ж_ ивого Бога сльози ароматні та пречисті

_З_ захмар’я, з високості опускаються на землю…

лИ_пневі манять грози, енергійні, норовисті

_І_ стріли бурі гострі, що влучають десь у скелю…

_Ї_ дкі кружальця граду, кришталеві намистини,

_Й_ холодні мряки нігті, чорним лаком рівно вкриті,

_К_уйовдять винограду на борідці волосини,

_Л_истки – перуки літні… грубо смикають щомиті…

_М_аленькі квіти сині – і фіалки, і волошки

_Н_ ектаром вітер хрестять, щиро моляться очима…

_О_ крилля бджіл у глині (страшно всім комахам трошки)

_П_тахи малечу пестять… Зараз є на те причина…

_Р_ іці б гірській трембіту, щоб заграла Баха, Ліста…

_С_ тікає на природу… сила… після мук… засухи…

_Т_ерпке причастя світу… циркулює серцем міста…

_У_явно гладжу воду… контролюю власні рухи…

_Ф_ ігурна плоть калюжі на потрісканій бруківці,

_Х_ оча й  брудна душею, та в ній спогади дитячі…

_Ц_ ікава клену дуже сіра гойдалка на гілці,

_Ч_аклує мла над нею… наполегливо, терпляче…

_Ш_ алено грім гуркоче, булаву тримає влади…

_Щ_асливо, величаво відзнача стихія… свято…

_Ю_ рба краплин тупоче… Скільки в опадах принади!

_Я_ п’ю спокійно каву… Скоро ранок… Пів на п’яту…

 

У тексті розчинено вірш:

 

_А_  з неба ллє волога –

_Б_ ерзбарвний теплий розчин,

_В_ виводить на дорогах

_Г_ рафеми злива точні…

_Ґ_ ніт лампи гасне в домі…

_Д_ рібні не видно зорі…

_Е_кстракт дощу в долоні,

_Є_лей святий на шторі..

_Ж_ ивого Бога сльози

_З_ захмар’я, з високості…

лИ_пневі манять грози

_І_ стріли бурі гострі…

_Ї_ дкі кружальця граду

_Й_ холодні мряки нігті

_К_уйовдять винограду

_Л_истки – перуки літні…

_М_аленькі квіти сині

_Н_ ектаром вітер хрестять,

_О_ крилля бджіл у глині,

_П_тахи малечу пестять…

_Р_ іці б гірській трембіту…

_С_ тікає на природу

_Т_ерпке причастя світу…

_У_явно гладжу воду…

_Ф_ ігурна плоть калюжі,

_Х_ оча й брудна душею,

_Ц_ ікава клену дуже…

_Ч_аклує мла над нею…

_Ш_ алено грім гуркоче,

_Щ_асливо, величаво…

_Ю_ рба краплин тупоче…

_Я_ п’ю спокійно каву…

 

 

25 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014