Марина Алдон – 28 грудня. Снігопад

23 июля, 2013 6:33 дп

Двадцять восьме грудня. Снігопад

3D, у техніці розчинення

На вулиці сьогодні снігопад… бій із негодою…
Вітрисько гомонить із горобцями потойбічними…
Відбілює зима щомиті сад своєю содою,
Ридає сіра хмара пластівцями кристалічними…

Аж мружаться й земля, і небосхил від невдоволення…
Серпанок огортає всю планету чи хурделиця?
В заметі десь найбільше із світил з дефектом променя…
А, може, навіть кануло у Лету, або сердиться…

Тривожать дуже опади людей… своєю сутністю,
Бо труться у обличчя перехожих найбезмовніших…
Сміється тільки грудень-ієрей над нерозумністю,
Бо знає, сніг – це пил алмазів Божих найкоштовніших…

У тексті розчинено вірш:

На вулиці сьогодні снігопад…
Вітрисько гомонить із горобцями…
Відбілює зима щомиті сад своєю,
Ридає сіра хмара пластівцями…

Аж мружаться й земля, і небосхил –
Серпанок огортає всю планету…
В заметі десь найбільше із світил,
А, може, навіть кануло у Лету…

Тривожать дуже опади людей,
Бо труться у обличчя перехожих…
Сміється тільки грудень-ієрей,
Бо знає, сніг – це пил алмазів Божих…

 

23 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Депутатова Юрия Михайловича «З имняя сказка»

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, зима, місто, пейзажна лірика, роздуми, самотність у натовпі, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 28 грудня. Снігопад нет

Марина Алдон – 13 грудня. Льодові скульптури

20 июля, 2013 6:11 дп

Тринадцяте грудня. Льодові скульптури

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

З цеглин-крижинок зведені будинки,
Шедевр архітектури незбутній…
Арктичне місто з льоду для блондинки…

Сто сім сніжинок, зрощених на кухні
Оздоблюють скульптури та стежинки…
Разком намиста пахне самобутність…

Вода в твердому стані, як каміння…
Уже не море поряд, а твердиня…
Колись таки розтане неодмінно
Палац прозорий, вежа срібно-синя…

Універсальна містика морозна
Дарує і захоплення, і радість…
Ручна робота майстра-віртуоза
Ідей творчі втілює в реальність…

У тексті розчинено ЯС:

З цеглин-крижинок
Шедевр архітектури –
Арктичне місто…

Сто сім сніжинок
Оздоблюють скульптури,
Разком намиста…

Вода в твердому стані –
Уже не море…
Колись таки розтане
Палац прозорий…

20 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото:
работа Шалагиной Маргариты Евгеньевны «Другой мир»

Рубрики: Мої вірші, Сонети и Щоденник. Метки: 3D вірші, зима, місто, сонети, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 13 грудня. Льодові скульптури нет

Марина Алдон – 30 листопада. Біла ворона

15 июля, 2013 7:49 пп

Тридцяте листопада. Біла ворона

3D, у техніці розчинення

Довкола ворони чорні, і їх багато –
На вулицях, у трамваях дивакуватих
І вежі старій у горлі… кричать завзято…
Не місто – пташина зграя, юрба пернатих…

А я тут єдина біла, ізгой-самітник,
Неначе більмо на оці… рахую втрати…
Не можна змінити ж тіло, мов одяг, цінник…
Як кількості плям на сонці не поміняти…

Нехай не така, як інші, душа сміється…
Хай прагнуть моєї крові і стону мого,
Але не зречуся віршів – уламків серця,
Життєвих позицій, мови й Творця святого…

Довкола ворони чорні, немов пантери…
На здобич летять стрілою із височіні…
Нервово клюють долоні, перо, папери…
Та й так… зостанусь собою… пісні ж нетлінні!

У тексті розчинено вірш:

Довкола ворони чорні –
На вулицях, у трамваях
І вежі старій у горлі…
Не місто – пташина зграя…

А я тут єдина біла,
Неначе більмо на оці…
Не можна змінити ж тіло,
Як кількості плям на сонці…

Нехай не така, як інші,
Хай прагнуть моєї крові,
Але не зречуся віршів,
Життєвих позицій, мови…

Довкола ворони чорні
На здобич летять стрілою…
Нервово клюють долоні…
Та й так… зостанусь собою…

 

15 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото:
работа Батырова Зубайдуллы Борисовича, «Белая ворона»

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, місто, роздуми, самотність у натовпі, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 30 листопада. Біла ворона нет

Марина Алдон – 8 листопада. Дроти

10 июля, 2013 10:25 дп

Восьме листопада. Дроти

3D, у техніці розчинення

У небі ні хмарини… З висоти руки залізної
Напевно краще видно шпиль собору кафедрального…
Бо ж між містами кабелі, дроти напруги різної –
Чи для зв’язку, чи просто для декору спеціального…

А біля рік інертних, гомінких електролінії…
Старі вітри злітаються у зграю… аж із Арктики…
Гладкі волокна пружних струн тонких, покритих інеєм,
Світи поміж собою сполучають, не галактики…

І стрілки, і контактна мережа, і схема живлення
Ведуть тролейбус… мов сліпий сліпого… понад прірвою…
Але душа не вірить рубежам, вона окрилена…
Без проводу спілкується із Богом, власне вірою…

У тексті розчинено вірш:

У небі ні хмарини… З висоти
Напевно краще видно шпиль собору…
Бо ж між містами кабелі, дроти –
Чи для зв’язку, чи просто для декору…

А біля рік інертних, гомінких
Старі вітри злітаються у зграю…
Гладкі волокна пружних струн тонких
Світи поміж собою сполучають…

І стрілки, і контактна мережа
Ведуть тролейбус… мов сліпий сліпого…
Але душа не вірить рубежам,
Без проводу спілкується із Богом…

 

10 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, місто, роздуми, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 8 листопада. Дроти нет

Марина Алдон – 23 жовтня. Це місто…

6 июля, 2013 4:11 пп

Двадцять третє жовтня. Це місто…

3D, у техніці розчинення

Це місто, у якому біля вежі три фонтани,
Наносить час зарубини на глину й на долоні…
А на майдані осінь без одежі тче тумани,
Невтомно рекламує павутину сонця промінь…

Це місто, у якому кожен жовтень, ніби з міді,
Проводить вітровій розпродаж листя-орігамі…
На флюгері висять гірлянди жовті з мертвих квітів,
Звичайно, із зіркового намиста стеля в храмі…

Це місто, у якому на пероні терпнуть губи…
Чуття на грані… що й закономірно в межах пісні…
Будинків душі вицвілі…  бетонні, та не грубі,
Своїм хазяям віддані безмірно сни провісні…

Це місто, у якому з небокраю, всім на подив,
Ростуть дощі… тремтять віконні скельця або вії?
У світ об’ємний вірші потрапляють через подих…
Крізь власний Шлях Чумацький з центру серця линуть мрії…

У тексті розчинено вірш:

Це місто, у якому біля вежі
Наносить час зарубини на глину…
А на майдані осінь без одежі
Невтомно рекламує павутину…

Це місто, у якому кожен жовтень
Проводить вітровій розпродаж листя…
На флюгері висять гірлянди жовті
Звичайно, із зіркового намиста…

Це місто, у якому на пероні…
Чуття на грані… що й закономірно…
Будинків душі вицвілі…  бетонні…
Своїм хазяям віддані безмірно…

Це місто, у якому з небокраю
Ростуть дощі… тремтять віконні скельця?
У світ об’ємний вірші потрапляють
Крізь власний Шлях Чумацький з центру серця…

 

6 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду «Хуст осінній»

 

 

Рубрики: Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, місто, осінь, роздуми, філософія життя, Хуст и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 23 жовтня. Це місто… нет

Марина Алдон – 30 вересня. Кленовий листок

1 июля, 2013 10:04 дп

Тридцяте вересня. Кленовий листок

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Листок кленовий з бронзи, із граніту?
Жовтіє на бруківці жмуток глини?
Тонким узором вкрита шкіра світу…

Конверт поштовий в дзьобі у пташини…
Із віршем на листівці знімок вітру…
Під семафором нитка павутини…

Впирається у натовп мла корінням…
Фонтан у сквері в стані безголосся…
Густий, холодний надто запах тління…
Туман ввечері в’ється, як волосся…

Схвильовано співає в місті осінь
Ту ж пісню колискову, що й у лісі…
Тремтять сіренькі тіні на дорозі…
Ліхтар сміється… Міць його в залізі…

У тексті розчинено ЯС:

Листок кленовий
Жовтіє на бруківці
Тонким узором…

Конверт поштовий
Із віршем на листівці
Під семафором…

Впирається у натовп
Фонтан у сквері…
Густий, холодний надто
Туман ввечері…

 

1 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Для колажу використано роботу
Эдуарда Гордеева, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5100402/

Рубрики: Мої вірші, Сонети и Щоденник. Метки: 3D вірші, місто, осінь, пейзажна лірика, сонети и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 30 вересня. Кленовий листок нет

Марина Алдон – 27 липня. В руїнах замку

19 мая, 2013 2:39 пп

Двадцять сьоме липня. В руїнах замку

3D, у техніці розчинення

Гортають хмари верховіттями ялини, сосни вперті,
Узгір’я – начебто святилище природи, храм для серця…
А у фортеці білі штори з павутини десь подерті…
В руїнах замку вітер водить хороводи і сміється…

На стінах фрески часу, надписи таємні на санскриті…
Роса на квітах, наче сльози Магдалини, світла ніжність…
Здається, тіні на камінні тут об’ємні, не розмиті…
В руїнах замку снять легенди і билини… дише вічність…

Шліфує сонце літнє променем підлогу древню, з глини…
Господар вежі нині сам Господь де-юре… офіційно…
Сюди самі думки протоптують дорогу крізь світлини,
В руїнах замку інкарнується минуле… традиційно…

У тексті розчинено вірш:

Гортають хмари верховіттями ялини…
Узгір’я – начебто святилище природи…
А у фортеці білі штори з павутини…
В руїнах замку вітер водить хороводи…

На стінах фрески часу, надписи таємні…
Роса на квітах, наче сльози Магдалини…
Здається, тіні на камінні тут об’ємні…
В руїнах замку снять легенди і билини…

Шліфує сонце літнє променем підлогу…
Господар вежі нині сам Господь де-юре…
Сюди самі думки протоптують дорогу…
В руїнах замку інкарнується минуле…

 

19 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, місто, роздуми, Україна, філософія життя, Хуст и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 27 липня. В руїнах замку нет

Марина Алдон – 27 травня. Цвітуть каштани

26 марта, 2013 10:23 пп

Двадцять сьоме травня. Цвітуть каштани

3D, у техніці розчинення

Буяє весна навколо, казкова, дивна,
Співає Дніпро врочисто нові канцони…
Каштани, нарешті, гордо, консервативно
Вдягають своє намисто на пишні крони…

Погладжує вітер, мовчки, деревам брови…
Суцвіття-свічки на вітах, як герб природи…
Іще молоді листочки, немов шовкові,
Уже з ароматом літа, усім на подив…

У небі безмежно-синім Творця дзвіниця…
Хмарини… і ті трикутні, пірамідальні…
Святковий сьогодні Київ, моя столиця,
У білій одежі шлюбній, у ідеальній…

У тексті розчинено вірш:

Буяє весна навколо,
Співає Дніпро врочисто…
Каштани, нарешті, гордо
Вдягають своє намисто…

Погладжує вітер, мовчки,
Суцвіття-свічки на вітах…
Іще молоді листочки
Уже з ароматом літа…

У небі безмежно-синім
Хмарини… і ті трикутні…
Святковий сьогодні Київ
У білій одежі шлюбній…

 

26 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, весна, квіти, місто, пейзажна лірика, рослини и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 27 травня. Цвітуть каштани нет

Марина Алдон – 7 травня. Гамує ніч дощами спрагу…

13 марта, 2013 9:40 пп

Сьоме травня. Гамує ніч дощами спрагу…

3D, у техніці розчинення

Гамує ніч дощами спрагу, біль – сльозами неба,
Шматують хмари вітровії грубо та жорстоко…
Душа втрачає рівновагу… Боже, сили треба…
Судомить дійсність… мокрі мрії… плачу… одиноко…

Зірки ховаються надійно, лігво має кожна…
Тремтять безмовно квіти, трави, липи, вишні віти…
Без тебе в серці неспокійно, сумно і тривожно,
Не ті пісні співає травень, не оті трембіти…

У млі… якесь нерідне… місто… вікна пахнуть шалом…
У парасолі вигляд хворий… певно, сентименти…
Ти є скрижалей долі змістом, майже ідеалом…
Але чому ж між нами гори, навіть континенти?

У тексті розчинено вірш:

Гамує ніч дощами спрагу,
Шматують хмари вітровії…
Душа втрачає рівновагу…
Судомить дійсність… мокрі мрії…

Зірки ховаються надійно,
Тремтять безмовно квіти, трави…
Без тебе в серці неспокійно,
Не ті пісні співає травень….

У млі… якесь нерідне… місто…
У парасолі вигляд хворий…
Ти є скрижалей долі змістом…
Але чому ж між нами гори?

 

13 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, весна, дощ, кохання, місто и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 7 травня. Гамує ніч дощами спрагу… нет

Марина Алдон – Двадцять п’яте лютого. Рідне місто моє…

21 января, 2013 9:14 пп

Двадцять п’яте лютого. Рідне місто моє…

3D, у техніці розчинення

Рідне місто моє, оповите гірськими легендами…
У долоні віків між нарцисами, ти – як столиця душі…
Річка пісню снує, і струмує мелодія венами…
Кожен дім зі знайомими рисами… навіть вітрин вітражі…

Рідне місто моє зі стежками, що пахнуть свободою…
Славне гідністю, доблестю, мужністю… наперекір ворогам…
Серце стукає, б’є, у гармонії із праприродою,
В храмі, поруч із Божою мудрістю, свічі подібні зіркам…

Рідне місто моє із високою древньою вежею…
Від тривоги, журби, суму сховище… біля альтанки дібров…
Тут калина стає і городу, і лану одежею,
Оберегом родинного вогнища є доброта і любов…

Рідне місто моє… жаль, на мапі ще менше за крапочку…
Ти – скарбниця свята самобутності, навіть духовності суть…
Вранці сонце встає і для праці запалює лампочку,
Бачить велич твоєї могутності та незрівнянну красу…

У тексті розчинено вірш:

Рідне місто моє
У долоні віків між нарцисами…
Річка пісню снує,
Кожен дім зі знайомими рисами…

Рідне місто моє,
Славне гідністю, доблестю, мужністю…
Серце стукає, б’є
В храмі, поруч із Божою мудрістю…

Рідне місто моє…
Від тривоги, журби, суму сховище…
Тут калина стає
Оберегом родинного вогнища…

Рідне місто моє!
Ти – скарбниця свята самобутності…
Вранці сонце встає,
Бачить велич твоєї могутності…

 

 

21 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, громадянська лірика, Карпати, місто, Україна, Хуст и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Двадцять п’яте лютого. Рідне місто моє… нет

« Следующие  
  Предыдущие »