Марина Алдон – Пори року. Липень

Пори року. Липень

3D, у техніці розчинення

Ліс – наче велика сцена Всесвітнього Одеону,
Артисти-дрозди на вітах виконують оперети…
Чорниці засмага темна: і гарна, і до сезону…
Бо липень – це розпал літа… він має свої прикмети…

Із ранку дарує спокій флористика… й насолоду…
Букет чебрецю і м’яти дивує своїм відтінком…
Узгір’я старі, високі, як сходи до небозводу…
Хмаринку б із них дістати, чи в небо пірнути стрімко…

Танцює гроза свавільна під бубни шаманські грому…
Нагадує дощ причастя – за смаком, за ароматом…
Душа сюди лине вільна, немов до святого дому,
Бо прагне пізнати щастя, у будень відчути свято…

У тексті розчинено вірш:

Ліс – наче велика сцена,
Артисти-дрозди на вітах…
Чорниці засмага темна,
Бо липень – це розпал літа…

Із ранку дарує спокій
Букет чебрецю і м’яти…
Узгір’я старі, високі,
Хмаринку б із них дістати …

Танцює гроза свавільна,
Нагадує дощ причастя…
Душа сюди лине вільна,
Бо прагне пізнати щастя…

 

 

25 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – Пори року. Червень

Пори року. Червень

3D, у техніці розчинення

Рум’яняться щоки вишні, згинаються віти-брови,
Фарбують вуста суниці, показують червню вроду…
Неначе тут Сам Всевишній… живе вглибині діброви…
Смакуючи, п’є з криниці веселка холодну воду…

Гаптує узлісся літо, немовби сорочку ненька,
Узорами із волошок, з ромашок і незабудок…
Гроза дискутує з вітром, аж хмарка тремтить сіренька,
І світ від дощу в горошок, що з серця змиває смуток…

У гір головні убори у вигляді пірамідок…
Смарагдові, волохаті травинки – природи вії…
Пташки борознять простори, а небо – безмовний свідок…
Мелодію чути в хаті… То щиро співають мрії…

У тексті розчинено вірш:

Рум’яняться щоки вишні,
Фарбують вуста суниці …
Неначе тут Сам Всевишній,
Смакуючи, п’є з криниці…

Гаптує узлісся літо
Узорами із волошок…
Гроза дискутує з вітром
І світ від дощу в горошок …

У гір головні убори
Смарагдові, волохаті…
Пташки борознять простори…
Мелодію чути в хаті…

 

24 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Штефуца — Мірошник-вітер тихо сум молотить

Мірошник-вітер тихо сум молотить

Мірошник-вітер тихо сум молотить.

Цілує нічка руки мозолясті

І свічки очі догора кулясті.

Над містом північ… місяць небом котить…

Вже сни сценарій вкотре замінили,

У вазі червня папороть розквітла

Рубіновим бутоном диво-світла…

Морфею німфи Всесвіт прихилили.

Десь тиша у напрузі завмирає,

Неначе жайвір… опустила крила…

А темрява свій вернісаж відкрила…

І тільки зірка впала та вмирає…

 

Марина Штефуца – Спека. Роздуми

Спека. Роздуми

(можна читати як один, або як два окремі вірші)


Розносить вітер спеку, мов оратор.______Невже змістився в інший бік екватор?

Будівлі схожі на безмовні скелі.__________Самотньо в сквері, наче у пустелі.

Життєва епопея.  Сонце – автор,________Фонтан, як одинокий гладіатор,

Червоним фарбам тісно на пастелі.______Думки якісь шорсткі і… невеселі…

 

Знов Геґеля цитує підсвідомість._________Попереду дорога… невідомість…

На жаль, суспільство, мов піщаний замок,__В долонях неба різний кожен ранок…

Міняє форму… Дише гарячковість…_______Жара – закономірність? Випадковість?

Напевно… зомбування забаганок… _______Сховатися б у тінь, мов за фіранок.

 

Як цукор, перепалено повітря…__________У ясена… суцільний опік…віття…

Зашкалює термометр… Кубик льоду?_____Судини вулиць терпнуть… спазм

_____________________________________зісподу…

Пить валер’янки? Краплю чи півлітра?_____Бо зводить нерви лихоманка літа…

Шукають очі спраглі прохолоду…_________Зануритись пора в холодну воду.

 

Марина Штефуца – Літні грози (з вікна)

Літні грози (з вікна)

(з елементами розчиненого вірша)

Літні грОзи. Скельця неба в друзки,

Дощ танцює вальс на підвіконні,

Рве тривога спокою мотузки.

Сльози застигать у долоні.

 

Хвощ згинає стан, мов ключ скрипічний…

Біль. Знемога. Хмарам світ у лоні…

Листя вітер знов горта північний,

Жмут, як орігамі, на бетоні.

 

Віддзеркалля снів і мрій в калюжі.

Місто все в строкатих парасолях…

Люд хова обличчя, навіть душі…

І недужі мальви, верес, сонях.


Свічка промінцями лиже руки,

Птах крилом вроста у млу свідомо,

Під сурм грому гір темтять перуки,

Стрічка річки, мов дола судому…

 

Шлях – найкращий засіб для сполуки,

Бо магнітом тягне всіх додому.

 

Розчинений вірш:

Грози.

Дощ.

Тривога.

Сльози.

Хвощ.

Знемога.

Листя

Жмут

В калюжі.

Місто,

Люд,

Недужі.

Свічка,

Птах

Сурм грому.

Стрічка –

Шлях

Додому.