Липнева гроза у лісі
3D, у техніці розчинення
1.
ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ НЕПРОБУДНО…
Нагадує від свічки тінь живу істоту…
Листочок поруч у калюжі, наче судно,
Невільно треться об палатку синьо-жовту…
СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… СОНЦЕ В ГЛИНІ?
У іншім вимірі проміння від учора?
З астральних пут не може вибратись донині,
Бо заважає павутина півпрозора…
В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, ТРОХИ НУДНО…
Лиш блискавиця виринає з потойбіччя
Та у екстазі вигинається облудно…
Ранкова свіжіть дише тихо у обличчя…
ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ СЕРПАНТИННІЙ
Густий туман на пальці можна намотати…
Карпати стогнуть, наче арфи старовинні,
Із далини відлунням чути крик лошати…
ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ ТРАДИЦІЙНО
В гніздо з галузок, закриває чорні очі,
Крилом махає з переляку конвульсійно,
Сприймати дійсність відмовляється, не хоче…
КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ НЕСВІДОМИЙ,
Хитає верби та каштани, сосни, липи,
Гортає обрій перший, третій, п’ятий, сьомий,
Цілує в губи полум’яні теплий липень…
СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ ЕНЕРГІЙНО,
Таємні знаки пише русло повноводне,
Лягає почерк акуратний рівномірно
На дно піщане, чисте, прохолодне…
ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ НЕРУХОМИЙ…
Завітні мрії раз-у-раз римує власні,
Рахують риби стебла моху без утоми,
Тому лускаті, очевидно, всі мовчазні…
САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, ЗА ГОРОЮ
Початки зріють мимовільно… дня нового…
І пахне всесвіт соковитою травою,
Від аромату аж хмелію я терпкого…
НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, СОЛО ГРАДУ…
Чуття подвійні: і невпевненість, і щастя…
Нівечить дощ фіалок чарівних принаду,
Та одночасно є рослинності причастям…
БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ НАД СОБОЮ,
Але туман, неначе штора чи портьєра…
Зростаюсь ніби біоритмами з грозою:
В душі – весь космос, під ногами – стратосфера…
ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ І РОЗРАДУ…
Свята молитва помагає, щире слово…
Вже небезпека найсуттєвіша позаду,
Геть відступає непогода поступово…
2. Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:
ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ непробудно…
СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… сонце в глині?
В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, трохи нудно…
ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ… серпантинній…
ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ традиційно,
КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ несвідомий,
СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ… енергійно,
ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ нерухомий…
САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, за горою…
НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, соло граду…
БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ над собою…
ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ і розраду…
3. А в тексті розчинено вірш:
ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… Спить багаття…
СВІТАЄ… МАРНО… темно досі…
В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ і сум’яття…
ВОЛОГА… ХМАРНО… на дорозі…
ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК дзьоб ховає,
КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ злий вітрище,
СТРУМОК ТАНЦЮЄ та стрибає…
ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… каменище…
САМ БОГ ПИЛЬНУЄ світ із раю,
НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, пісня зливи…
БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ … уявляю…
ШУКАЄ СЕРЦЕ спокій дивний…
4. І ще одну поезію:
ГРИМИТЬ… від ночі…
СВІТАЄ… марно…
В ЛІСАХ неспокій…
ВОЛОГА… хмарно…
ДЕСЬ ПТАХ-паломник
КРУЖЛЯЄ в часі…
СТРУМОК танцює,
ЯК ЙОГА, в трансі…
САМ БОГ пильнує
НАД ГАЄМ… скерцо…
БЛАКИТЬ небесну
ШУКАЄ серце…
5. Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:
1. Гримить…
2. Світає…
3. В лісах
4. Волога…
3. Десь птах
5. Кружляє…
6. Струмок,
4. Як йога…
6. Сам Бог
5. Над гаєм…
1. Блакить
2. Шукає…
13 липня 2014
