Хризантеми

Потерте листя осінь розклада

На змоклих трав прив’ялі спочивальні,

А хризантеми пошепки в садах

Поеми пишуть трохи пасторальні.

Ще не змовкає лісу патефон,

Та жили вже пройма навскрізно холод,

А квіти ще туманам поміж крон

Зливають на багет жовтавий солод.

Дзвіночки 

 
 
Кладу до вівтаря діброви спокій,
Занурившись обличчям до блакиті,
Ловлю дзвіночків погляди глибокі,
Що блиском ранку непомітно вкриті.

І чую дзвін, як плюскіт водограю,
Рапсодію нову… Найкращу в світі….
Знайти бажаю хоч шматочок раю,
А він отут, напевно, поміж квітів…

З небесних арок чисті акварелі
Мазки лишають на ажурнім пір’ї,
Рясніють мрії на душі веселі,
Здіймаючись хоромами повір’їв.

Півонії

 
Дві півонії
У сповиткові саду.
Трохи соннії
Афішують принаду.
Усміхаються,
Підрумянюють щоки.
Задивляються
На дощів тихі кроки.
П’ють півонії,
Як причасниці, сплески
Барв симфонії…
Пише день на них фрески…

Кульбаба 

 
Застелило кульбабок море
Сонцем прибрану залу ниви,
Вітру ніжний гіпюр прозорий
Виглядає з-під светру сливи.

Малахітові личка трави
В еліксирі миють духмянім,
А кульбаби собі кучеряві
Капелюшки шиють весняні.

Та бентежно їх час спливає
І голівки уже з синою…
Парашутики квітка роняє…
Видається політ їй грою…

Магнолія

 
Сповиває магнолія
У пелюстки вітри…
У душі меланхолія,
А в думках – тільки ти.

На гілок ніжній лодіі
Моя гіркне печаль,
Грає дивні мелодії
Соловейко-скрипаль.

Пють росу тріпотливую
Десь русалки в квітках…
Хочу бути щасливою
Наяву, а не в снах!

Волошки 

 
 
Ти не тривож блакитних снів волошок,
Вони ще снять дрімотою в гаю,
Бо ніч зібрала зорі всі у кошик,
А з ними і палку любов мою.
 
Ти не тривож квіток аквамаринів
І їх покірних, юних ще повік,
Моїх чуттів, що смутку в павутинні
Стікають кров’ю… Втрачені навік…
 
Ти не тривож маленьких душ волошок,
Вони скликають плач сопілкарів….
Так шкода, що в обіймах трав-ворожок
Ти серця крик почути не зумів.