Друге вересня. Відпусти…

(3D, у техніці зіставлення)

Відпусти… Сил немає більше… П’ю покірно… прогірклий трунок…
Зорі – Всесвіту візерунок… З кожним днем мені гірше… гірше…
Проростаю сльозою в вірші… Залишаю у сні цілунок…
Виставляє любов рахунок… Несуттєве уже все інше…

Відпусти… місяць, як сережка … Йду назустріч листкам опалим…
Замітаю сліди печалі… Із нізвідки в нікуди стежка…
Тільки пам’ять моя – не флешка… Розбиває журба скрижалі…
Спроби стерти чуття невдалі… Бо у серці світлина-фреска…

Відпусти… в межах існування… Був прихід у життя невчасним?
Причащаюся горем власним… В небо пісня летить… остання…
Сум порушує ритм дихання… Навіть свічка поволі гасне…
Може Вічність утішить щастям… Поза часом лише страждання…

У тексті розчинено два вірші:

1.
Відпусти… Сил немає більше…
Зорі – Всесвіту візерунок…
Проростаю сльозою в вірші…
Виставляє любов рахунок…

Відпусти… місяць, як сережка …
Замітаю сліди печалі…
Тільки пам’ять моя – не флешка…
Спроби стерти чуття невдалі…

Відпусти… в межах існування…
Причащаюся горем власним…
Сум порушує ритм дихання…
Може Вічність утішить щастям…

2.
П’ю покірно… прогірклий трунок…
З кожним днем мені гірше… гірше…
Залишаю у сні цілунок…
Несуттєве уже все інше…

Йду назустріч листкам опалим…
Із нізвідки в нікуди стежка…
Розбиває журба скрижалі…
Бо у серці світлина-фреска…

Був прихід у життя невчасним?
В небо пісня летить… остання…
Навіть свічка поволі гасне…
Поза часом лише страждання…

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Двадцять восьме серпня. Я переможу всіх…

3D, у техніці розчинення

Я переможу всіх, кого ти звабив… Я сильніша!
Вкраду тебе таємно від стихій, від болю, стресів…
І покажу у млі зірки-кульбаби, ніч у віршах,
Та райдужні орбіти світлих мрій у піднебессі…

Переступлю сім вимірів печалі гарячково,
Перегорну ілюзії та сум, шляхи північні,
І розіб’ю страждань твоїх скрижалі, звісно, словом,
Ввійду в судини, в серце, наче струм… на вІки вічні….

Візьми мій дощ… і крила розпростерті… без вагання…
Та меч із блискавиці… вогняний… вітри первІсні…
Знай, не віддам нікому… навіть смерті… це кохання,
Тебе, мій любий ангеле земний… прославлю в пісні…

У тексті розчинено вірш:

Я переможу всіх, кого ти звабив,
Вкраду тебе таємно від стихій…
І покажу у млі зірки-кульбаби
Та райдужні орбіти світлих мрій…

Переступлю сім вимірів печалі,
Перегорну ілюзії та сум…
І розіб’ю страждань твоїх скрижалі,
Ввійду в судини, в серце, наче струм…

Візьми мій дощ… і крила розпростерті…
Та меч із блискавиці… вогняний…
Знай, не віддам нікому… навіть смерті…
Тебе, мій любий ангеле земний…

15 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Двадцять друге серпня. Ми… чужі…

3D, у техніці зіставлення:

В поштовій скрині без адреси телеграма…
Не відновить пароль душі, яка розп’ята…
Зі збоєм нині почуттів кардіограма…
У серці фейс-контроль… крізь біль, тривоги, втрати…

Таяться вранці зорі, згарки свіч янтарних…
Сни в кроні десь верби… напевно ждуть предтечу…
Виводять пальці списки стресів календарних,
Автографи журби вростають в порожнечу…

Судомить вічність… без кохання небо хворе,
Від ВІЛу самоти струс головної мрії…
Розбито дійсність, не зустрінемось ніколи…
Йдем порізно, прости… ми… вже давно… чужії…

У тексті розчинено два вірші:

1.
В поштовій скрині
Не відновить пароль…
Зі збоєм нині
У серці фейс-контроль…

Таяться вранці
Сни в кроні десь верби…
Виводять пальці
Автографи журби…

Судомить вічність
Від ВІЛу самоти…
Розбито дійсність,
Йдем порізно, прости…

2.
Без адреси телеграма
Душі, яка розп’ята…
Почуттів кардіограма
Крізь біль, тривоги, втрати…

Зорі, згарки свіч янтарних,
Напевно ждуть предтечу…
Списки стресів календарних
Вростають в порожнечу…

Без кохання небо хворе –
Струс головної мрії…
Не зустрінемось ніколи…
Ми… вже давно… чужії…

13 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Дванадцяте серпня. Одна

3D, у техніці розчинення

Одна іду безлюдним містом… у напруженні…
І зорі падають… На щастя? Жде їх річка…
Зриває з неба вітер свистом хмари збуджені…
Рахманні роси чи причастя п’є травичка…

Як жити далі? Біль кохання… втрата гідності…
В душі, у грудях, у судинах сум, неспокій…
Між нами – місячне мовчання, згарки дійсності…
І в сотні миль земна стежина… Де же обрій?

Одна вдихаю млу розквітлу, як гортензію…
Без тебе світ – безбарвна глина… Терпнуть крила…
Не повернути мрію світлу у поезію…
Та я сама у всьому винна – не простила…

Цілують тіні стовп ліхтарний під ялиною…
Знімає пісня птаха втому… й хвилювання…
Стискаю свій кулон янтарний… зі світлиною…
Твій сон солодкий бачу в ньому… за бажанням…

У тексті розчинено вірш:

Одна іду безлюдним містом…
І зорі падають… На щастя?
Зриває з неба вітер свистом
Рахманні роси чи причастя…

Як жити далі? Біль кохання
В душі, у грудях, у судинах…
Між нами – місячне мовчання
І в сотні миль земна стежина…

Одна вдихаю млу розквітлу…
Без тебе світ – безбарвна глина…
Не повернути мрію світлу…
Та я сама у всьому винна…

Цілують тіні стовп ліхтарний…
Знімає пісня птаха втому…
Стискаю свій кулон янтарний…
Твій сон солодкий бачу в ньому…

5 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Шосте серпня. Залізниця

3D, у техніці розчинення

Є ти і я. Між нами залізниця, семафори…
Холодна сталь і сотні тисяч миль… уздовж кордону…
В душі моїй журба-печаль імлиться… Літо хворе?
Вростає біль поволі в небосхил… У шар бетону?

По рейках мчать не потяги, а мрії ілюзорні,
А шпали, наче сходи в інший світ… горизонтальні…
Твоє ім’я шепочуть вітровії непоборні,
Вже вкотре сни зрікаються орбіт… та спочивальні…

Є ти і я, вагони та вокзали… мла, перони…
Поміж серцями прірва чи місток? Розмито грані…
Ти вимикаєш місяць і Стожари, як плафони…
Кохання спопеляєш, мов квиток на рейс останній…

У тексті розчинено вірш:

Є ти і я. Між нами залізниця,
Холодна сталь і сотні тисяч миль…
В душі моїй журба-печаль імлиться…
Вростає біль поволі в небосхил…

По рейках мчать не потяги, а мрії,
А шпали, наче сходи в інший світ…
Твоє ім’я шепочуть вітровії,
Вже вкотре сни зрікаються орбіт…

Є ти і я, вагони та вокзали…
Поміж серцями прірва чи місток?
Ти вимикаєш місяць і Стожари…
Кохання спопеляєш, мов квиток…

2 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Тридцять перше липня. Самотня вічність

3D, у техніці розчинення

Півмісяця срібне вістря лоскоче обрій,
Розгойдує сни у колисці природи нічка…
Без тебе гірке повітря, дере у горлі…
І всохлі струмки-віршописці не жде вже річка…

Приймає у лоно ватра тремтливі тіні,
Листи, не дописані часом вітрисько топче…
Невже я тебе не варта? Душа в молінні…
Ніколи не будемо разом… Ти сам не хочеш…

Зірки… за рельєфом різні, та схожі блиском,
Об’єднує тільки мовчання крайнебо й вічі…
Імла не страшить у лісі, хоч північ близько…
Лякає життя без кохання, самотня вічність…

У тексті розчинено вірш:

Півмісяця срібне вістря
Розгойдує сни у колисці…
Без тебе гірке повітря
І всохлі струмки-віршописці…

Приймає у лоно ватра
Листи, не дописані часом…
Невже я тебе не варта?
Ніколи не будемо разом…

Зірки… за рельєфом різні,
Об’єднує тільки мовчання…
Імла не страшить у лісі,
Лякає життя без кохання…

25 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013