Марина Алдон — Два вовки

HTMVNHn-1uk

Два вовки

 

Вовки ми два дикі… у храмі святої природи…

Між нами і прірви, і скелі, й міста, і кордони…

Зріднитись навік заважає жага до свободи…

Мандруєм сліпим бездоріжжям ночей без утоми…

 

Ми схожі занадто… В нас навіть споріднені душі…

Однаково місячне дзеркало погляди вабить…

Кармічних вузлів не розтяти… Міцні вони дуже…

З небес за стосунками стежать німі зорі-краби…

 

Ми в лігвах астральних… Чуття нас єднає невільне…

Вдихаємо порізно вітер, тумани шовкові…

З нас кожен мовчить про своє, але точно про спільне

Й складає поезію власну на тему любові…

 

Живемо давно ми аскетами в Божому лісі…

Крізь очі… невільно з сердець витікають страждання…

Одну відчуваєм потребу у пристрасній втісі…

Та волі зректись не готові заради кохання…

 

 

26 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Недопалок

5589535_large

Недопалок

 

На місці, де гаряче билось серце,

Тепер лиш недопалок ледве тліє…

Душа від болю, спазмів кам’яніє…

І небо… розбивається, як скельце…

Мій мегавсесвіт викладено з віршів,

Твій світ  – тілесні втіхи, власні блага…

Любов для тебе – просто гра, розвага,

Для мене шал кохання – значно більше…

 

Живу у мушлі, сплю по дві години…

Уся в паперах… списаних… канапа…

Півмісяць світить, мов настільна лампа…

Римую мрії, згадки та сльозини…

А в ноутбуці пошта поетична

Твої листи показує постійно…

Вчусь дихати одна… і самостійно…

Бо поміж нами прірва… галактична…

 

У книгах бережу твої цілунки…

В чуттях сягаю неземного рівня…

Коли ж у двох колапс порозуміння,

То на розрив приречені стосунки…

В народі кажуть, все що не вбиває,

Сильнішим робить і єство, і вдачу…

Але щоночі я вмираю наче…

Тому що поруч більш тебе немає…

 

25 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: suhus «луна зовет»

Марина Алдон – Ранкове щастя

5498005_large

Ранкове щастя

 

Світанком пахне кава… і напій

Розмішує із цукром сонця промінь…

Приємно прокидатися! Ти – мій!

Як затишно удвох сьогодні в домі…

 

Неначебто травневий небокрай

На ліжко опускається поволі…

Прошу тебе, кохай мене, кохай!

Пульсують інстинктивно… мрії голі…

 

У горщику ромашка польова

І дише, і всміхається весною…

Цілую губи, бороду, слова,

Що вимовлені лагідно тобою…

 

Сніданок – полуничний ексклюзив

На таці золотій у формі серця…

Одразу споглядаю стільки див!

Чуття… в душі… солодке щастям зветься!

 

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Krugovaya «***»

Марина Алдон – Зима. Похід. Ліс

Зима. Похід. Ліс

3D, у техніці розчинення

1.

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… РУХИ ТОЧНІ…

Ніщо для неї – всі мої тривоги…

Із нею інші виміри тотожні,

Немов орбіти – всі земні дороги…

 

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… У БЕЗОДНІ…

І на сопілці грає вправно соло,

Тремтять синиці дві чи три… голодні,

У них сідає, трішки хрипне голос…

 

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ, НЕПОРОЧНІ

Дивує врода, велич дивокраю…

Із ранцю книги вибрати б святочні,

Бо помолитись треба, – відчуваю…

 

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ… У ДОЛОНІ…

Тримаю міцно, пильно, й обережно…

Хай заспокоять вогники червоні

Хоч трохи душу, дуже ж їй бентежно…

 

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В ХМАРАХ ПЕНЗЛІ

Ґрунтують рівно,швидко все довкілля,

Полотна пишуть дивні… довжелезні

І створюють шедеври рукоділля?

 

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… БІЛЯ КЛАДКИ

Дрібненький іній – цукор кристалічний…

А на камінні випуклості, складки –

Можливо, напис пам’ятний, космічний…

 

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ СВІТУ… ЗМЕРЗЛІ

Судини їхні… справжні окуляри…

Рятують взимку від сезонних стресів

Пухкі замети, лід… морозні чари…

 

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… ІЗ ПАЛАТКИ

І скелі ось, у вигляді трапецій…

Без тебе жити ж як? Не маю гадки…

Чуття пульсують голосно у серці…

 

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я В ПОХОДІ

Гортаю власні всесвіти у віршах,

Та не радію простору, свободі,

Бо пристрасть… як стихія… все сильніша…

 

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… СНИ ЛІВОРУЧ…

Але вони калину огортають,

Могутній дуб – як той карпатський обруч,

В його уяві квіти розквітають…

 

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… НА ПРИРОДІ…

Хоч сірий компас тисне на зап’ястя,

Але чи стане прилад у нагоді?

Чи може показати напрям щастя?

 

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? ТИ Ж НЕ ПОРУЧ…

Заряд у грудях, ніби електричний…

Сльозу ковтаю згірклу… та прозору…

Зв’язок між нами вічний, галактичний…

 

2.

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… рухи точні…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… у безодні…

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ непорочні…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ…  у долоні…

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В хмарах пензлі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… Біля кладки

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ світу… змерзлі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… із палатки…

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я в поході…

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… сни ліворуч…

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… на природі…

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? Ти ж не поруч…

 

3.

А в тексті розчинено вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ тихо…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ вихор…

СНІГИ ПЕРВИННІ в лісі…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… свічі…

ЛУГИ ПУСТИННІ, хворі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ гори…

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ очі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ… ночі…

ДУМКИ ТАЄМНІ нині –

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ,  плинні…

ТЕПЛА БРАКУЄ, карти…

НЕМАЄ КИСНЮ? Ватри?

 

4.

І ще одну поезію:

 

ІМЛА танцює,

СКЛАДАЄ пісню…

СНІГИ первинні,

ЯК ЗОРІ Божі…

ЛУГИ пустинні,

МІСТИЧНІ в січні…

СТРУМКИ підземні

УЗОРНІ, схоже…

ДУМКИ таємні

ЛІРИЧНІ, ніжні…

ТЕПЛА бракує…

НЕМАЄ кисню?

 

5.

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

 

1. Імла

2. Складає

3. Сніги,

4. Як зорі…

3. Луги

5. Містичні,

6. Струмки

4. Узорні…

6. Думки

5. Ліричні…

1. Тепла

2. Немає…

 

18 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Виталий Ярославский «Про Утреннюю Кашу…»,

http://www.photosight.ru/photos/5371521/?from_member

Марина Алдон – Фантомний біль

Фантомний біль

 

Фантомний біль на місці, де раніше

Тремтіло серце… наче дикий птах,

А зараз попелище… і рівчак…

Від чаду навіть дихати складніше…

 

Симптом невиліковної недуги…

В судини трансплантовано печаль,

Та згадок не позбутися, на жаль,

Як фобій і нервової напруги…

 

Гарячі сльози – норма існування…

Відтято щиру мрію від душі,

Свідомість балансує на межі –

Тривожить… ампутація кохання…

 

Фантомний біль нестерпний і хронічний

Щоночі позбавляє очі снів…

Напевно, патологія чуттів…

Цей світ без тебе… ніби… потойбічний…

 

17 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Евгений Крестьянов «Любава»,

http://www.photosight.ru/photos/5369960/

Марина Алдон – Самотня вовчиця

Самотня вовчиця

3D у техніці розчинення

 

Зіроньки світять,криптонові лампи наче…

Сніг аж іскриться… а січень чекає дива…

Виє на місяць, а, може, піснями плаче

Біла вовчиця, граційна, прудка, смілива…

                          

Їй без кохання нелегко у світі цьому…

Зовсім не спиться… на грудях болять надрізи…

З криги убранняна стежці крутій додому…

Має криниця цупкі кришталеві лінзи…

 

Гладить сніжинку вітрисько, що насторожі…

Мла конвульсивноздригається, тре долоні…

Гори узимку на вежі античні схожі…

Сплять інстинктивно дерева у штучній комі…

 

Небо – безодня… і… мовчки… віщує долю…

Серце – не криця… воно калатає дуже…

Знає самотня хмарина маршрут – на північний полюс…

Біла вовчиця без милого в лісі тужить…

 

У тексті розчинено вірш:

 

Зіроньки світять,

Сніг аж іскриться…

Виє на місяць

Біла вовчиця…

                          

Їй без кохання

Зовсім не спиться…

З криги убрання

Має криниця…

 

Гладить сніжинку

Мла конвульсивно…

Гори узимку

Сплять інстинктивно…

 

Небо – безодня…

Серце – не криця, —

Знає самотня

Біла вовчиця…

 

8 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – На літеру А

На літеру А

 

Акантовий орнамент на душі,

Агатові сніжинки на стежині…

А ми давно… давно… давно чужі…

Абсурдно в зустріч вірити донині …

 

Агонія… конвульсії… півсмерть…

Абстракція думок –  веде до тебе…

Адреса та ж… та ти не той на чверть…

Амбіції тамують серця трепет…

 

Апостоле і долі, і життя!

Акорди підбираєш до фантазій,

Арканиш потаємні почуття,

Активізуєш подорожі в часі…

 

Архів любові – вицвілі листи,

Альбом гортаю… вірші, фотознімки…

Астральний світ мій добре знаєш ти…

Але цікавить тільки тіло жінки…

 

 

28 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Iridi «Про то самое «яблоко, что с древа Адаму на беду сорвала Ева»…,

http://www.photosight.ru/photos/5344731/

Марина Алдон – Інстинкти і звички

Інстинкти і звички

 

Я по-новому дихати учусь,

Звикаючи до внутрішніх морозів…

Лише тремчу… за звичкою… чомусь,

Хоча давним-давно не плачу зовсім…

На себе не подібна вже нічим:

Ні виглядом, ні власними піснями…

Зливаюся із обрієм нічним

Німими пересохлими губами…

Слова же другорядні, а між тим

Для серця, для душі є більш доцільним

Те, що іще не сказано ніким…

Чуття же поза мовленням суспільним…

 

Вчусь жити… видозмінювать думки…

Інакші патентую псевдоніми…

Знеболити щоб зошит і рядки,

Ховаю згадки-спомини за рими…

А в хаті сиро, темно… все одно…

Мрій небагато – звісно… згідно норми…

Вітрисько дзьобом гучно бє в вікно,

Бо прагне лінгвістичної реформи…

Старі листи – мов вицвілий папір…

Здаються навіть літери чужими…

Вогнем жонглює свічка, як факір,

Невільно… в автономному режимі…

 

Без тебе вчуся спати. Вже диван

У спальні розмістила замість холу,

На стелі зобразила океан

Та випила сто капсул валідолу…

У лапках пишу вже займенник «ми»,

Хоча правопис… нібито…  дрібничка,

Як про любов складаються псалми…

А творчість – це шкідлива досить звичка…

Потрібно, щоб додав наснаги вірш…

Працюю над характером активно…

На місяць вию тільки, як раніш,

Немов вовчиця біла… інстинктивно…

 

28 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Iridi «*****»,

http://www.photosight.ru/photos/5350203/

 

Марина Алдон – Я, ти, ми…

Я, ти, ми…

3D, у техніці розчинення + паліндром

 

Я – мед, Едем. Ти – мить. Ми волю ловим?*

Спокуси плід терпкий  – любити здатність…

У серці щем… Як жить? Чуття – окови!

Твій погляд – лід морський, німа фатальність…

 

Мов вітер дмеш із гір, із териконів

На квіт душі щодень (у цьому й складність)…

Мій світ без меж, повір, і без кордонів,

Твій – міражі лишень напівабстрактні…

 

Гортаю сум… чомусь, як книгу долі,

У віршах він, піснях та у сльозинах…

Кохання – струм… і пульс… і кім у горлі…

Твоя я тінь, твій шлях, зоря єдина!

 

У тексті розчинено вірш:

Я – мед, Едем. Ти – мить,

Спокуси плід терпкий…

У серці щем… Як жить?

Твій погляд – лід морський…

 

Мов вітер дмеш із гір

На квіт душі щодень…

Мій світ без меж, повір

Твій – міражі лишень…

 

Гортаю сум… чомусь

У віршах він, піснях…

Кохання – струм… і пульс…

Твоя я тінь, твій шлях!

 

І ще одну поезію:

Я – мед, Едем,

Спокуси плід…

У серці щем…

Твій погляд – лід…

 

Мов вітер дмеш

На квіт душі…

Мій світ без меж,

Твій – міражі…

 

Гортаю сум…

У віршах він…

Кохання – струм…

Твоя я тінь!

 

* Я – мед, Едем. Ти – мить. Ми волю ловим? – рядок-паліндром, навпаки читається: Ми волю ловим? Ти – мить. Мед, Едем – я…

 

 

1 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: «YraZ «***»,

http://www.photosight.ru/photos/5314380/

 

 

Марина Алдон – Ти – лід, мороз

Ти – лід, мороз

3D, у техніці розчинення + паліндром

 

Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній… мідь тенет*…

Я – жар, вогонь, я – світу пломінь, солод снів…

Зціли невроз!  Будь поруч нині! Тет-а-тет!

Торкнись долонь і ліній долі чи чуттів…

 

Цілуй у млі пухнасті вії, дуги брів…

Мої уста тобою дишуть… повсякчас…

Малюй на склі бажання, мрії та птахів,

Стежки, міста, космічну тишу, зорі… нас…

 

Небесний Ківш із хмари-діжки знов і знов

Роняє сніг… на землю-ложе…як експерт…

Про тебе вірш… печальний трішки… гріє кров…

У кожній з книг один і той же… арт-портрет…

 

Я – віск свічі, зіниці – безвість… шал душі…

Ти – тінь зими, ти – сизий січень… вітролов…

Чому вночі між нами всесвіт… міражі…

Не ра́зом ми… у серці  відчай… і любов…

 

У тексті розчинено вірш:

 

Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній…

Я – жар, вогонь, я – світу пломінь…

Зціли невроз!  Будь поруч нині!

Торкнись долонь і ліній долі…

 

Цілуй у млі пухнасті вії…

Мої уста тобою дишуть…

Малюй на склі бажання, мрії,

Стежки, міста, космічну тишу…

 

Небесний Ківш із хмари-діжки

Роняє сніг… на землю-ложе…

Про тебе вірш печальний трішки

У кожній з книг один і той же…

 

Я – віск свічі, зіниці – безвість…

Ти – тінь зими, ти – сизий січень…

Чому вночі між нами всесвіт…

Не ра́зом ми… у серці  відчай…

 

І ще одну поезію:

 

Ти – лід, мороз…

Я – жар, вогонь…

Зціли невроз! 

Торкнись долонь…

 

Цілуй у млі

Мої уста…

Малюй на склі

Стежки, міста…

 

Небесний Ківш

Роняє сніг…

Про тебе вірш

У кожній з книг…

 

Я – віск свічі…

Ти – тінь зими…

Чому вночі

Не ра́зом ми…

 

*Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній… мідь тенет… – рядок-паліндром, навпаки читається: Дім тенет й іній сіль жартів зором ділить.

 

1 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Neuda4nik «Tapa pass»,

http://www.photosight.ru/photos/5319343/