Марина Алдон – Дев’яте березня. Шевченко. Кобзар. Пророк України

26 января, 2013 6:06 пп

Дев’яте березня. Шевченко. Кобзар. Пророк України

3D, у техніці розчинення

Ти рідне слово в серці гартував, як сталь міцну,
Освячував сльозами та молитвою гарячою…
І бачив у люстерці снів державу немічну…
Реальність за рядками… півсліпа… ставала зрячою…

Ти жив заради блага страдницької нації…
Своєї України не цурався… Сином був, на жаль, невільницьким…
Мистецтво ж – не розвага, спосіб медитації,
Твій голос солов’їний для вітчизни став провісницьким…

Прабатьківської мови вчив ти співвітчизників,
Збагачував скарбницю і культури, і духовності…
Ростив із мрій, із крОві правду для подвижників,
Поезії пшеницю захищав, немов коштовності…

Не впав ти у знемозі, знав ціну епічності…
І був для світу світлом, для письменства – епітелієм…
Тепер стоїш у бронзі, а точніше – в вічності…
В руках із заповітом, мов апостол з Євангелієм…

У тексті розчинено вірш:

Ти рідне слово в серці
Освячував сльозами…
І бачив у люстерці
Реальність за рядками…

Ти жив заради блага
Своєї України…
Мистецтво ж – не розвага,
Твій голос – солов’їний…

Прабатьківської мови
Збагачував скарбницю…
Ростив із мрій, із крОві
Поезії пшеницю…

Не впав ти у знемозі…
І був для світу світлом…
Тепер стоїш у бронзі
В руках із заповітом…

 

26 січня 2012

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, громадянська лірика, привітання, свята, Україна, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Дев’яте березня. Шевченко. Кобзар. Пророк України нет

Марина Алдон – Двадцять п’яте лютого. Рідне місто моє…

21 января, 2013 9:14 пп

Двадцять п’яте лютого. Рідне місто моє…

3D, у техніці розчинення

Рідне місто моє, оповите гірськими легендами…
У долоні віків між нарцисами, ти – як столиця душі…
Річка пісню снує, і струмує мелодія венами…
Кожен дім зі знайомими рисами… навіть вітрин вітражі…

Рідне місто моє зі стежками, що пахнуть свободою…
Славне гідністю, доблестю, мужністю… наперекір ворогам…
Серце стукає, б’є, у гармонії із праприродою,
В храмі, поруч із Божою мудрістю, свічі подібні зіркам…

Рідне місто моє із високою древньою вежею…
Від тривоги, журби, суму сховище… біля альтанки дібров…
Тут калина стає і городу, і лану одежею,
Оберегом родинного вогнища є доброта і любов…

Рідне місто моє… жаль, на мапі ще менше за крапочку…
Ти – скарбниця свята самобутності, навіть духовності суть…
Вранці сонце встає і для праці запалює лампочку,
Бачить велич твоєї могутності та незрівнянну красу…

У тексті розчинено вірш:

Рідне місто моє
У долоні віків між нарцисами…
Річка пісню снує,
Кожен дім зі знайомими рисами…

Рідне місто моє,
Славне гідністю, доблестю, мужністю…
Серце стукає, б’є
В храмі, поруч із Божою мудрістю…

Рідне місто моє…
Від тривоги, журби, суму сховище…
Тут калина стає
Оберегом родинного вогнища…

Рідне місто моє!
Ти – скарбниця свята самобутності…
Вранці сонце встає,
Бачить велич твоєї могутності…

 

 

21 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, громадянська лірика, Карпати, місто, Україна, Хуст и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Двадцять п’яте лютого. Рідне місто моє… нет

Марина Алдон – Двадцять третє лютого. День захисника Вітчизни

19 января, 2013 6:56 пп

Двадцять третє лютого. День захисника Вітчизни

3D, у техніці розчинення

Відважний воїн, отаман добра, прекрасний лицар та солдат,
Що вправно змайстрував рушницю і придумав колесо…
Дав, як Адам, Творцеві пів ребра, душі уламок, серця шмат,
Щоб виліпив для нього помічницю з мелодійним голосом…

Філософ, вчитель, захисник, митець, романтик, лірик, ще й скрипаль,
Який веде за руку ніжно жінку бурями, світаннями…
Плече міцніше кам’яних фортець, у м’язах – воля, сила, сталь…
Держави пише він щодня сторінку власними надбаннями…

Надійний друг, товариш, побратим, син, батько, внук, брат, чоловік,
В біді не кине, не образить слабших, не боїться відстані,
Зведе і Херсонес, і третій Рим, і змінить русла рік…
Не правда, що мужчин немає справжніх. Вони поруч! Істинні!

У тексті розчинено вірш:

Відважний воїн, отаман добра,
Що вправно змайстрував рушницю
Дав, як Адам, Творцеві пів ребра,
Щоб виліпив для нього помічницю

Філософ, вчитель, захисник, митець,
Який веде за руку ніжно жінку,
Плече міцніше кам’яних фортець,
Держави пише він щодня сторінку.

Надійний друг, товариш, побратим,
В біді не кине, не образить слабших,
Зведе і Херсонес, і третій Рим…
Не правда, що мужчин немає справжніх.

 

 

19 січня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Щоденник. Метки: 3D вірші, громадянська лірика, мої вірші, привітання, свята, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – Двадцять третє лютого. День захисника Вітчизни нет

Марина Штефуца – Не зречусь від тебе я ніколи

26 марта, 2012 4:04 пп

Не зречусь від тебе я ніколи


У душі – нащадкам заповіт
Берегти святі скрижалі волі,
Ти для мене – наче цілий світ,
Не зречусь від тебе я ніколи.

Україно, гордість і краса!
Чорне море, срібний шпиль Говерли,
Предків дух і кров таїть сльоза,
Крізь віки блищать коштовні перли.

Рідний край – колиска і сім’я,
А іще – початок ліній долі…
Із зірок би викласти ім’я…
Не зречусь від тебе я ніколи!

Україно, гордість і краса!
Чорне море, срібний шпиль Говерли,
Предків дух і кров таїть сльоза,
Крізь віки блищать коштовні перли.

Мчу додому стрімко, мов потік,
В чужині низькі якісь тополі…
Не любить свою державу – гріх…
Не зречусь від тебе я ніколи!

Україно, гордість і краса!
Чорне море, срібний шпиль Говерли,
Предків дух і кров таїть сльоза,
Крізь віки блищать коштовні перли.

 

 

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика, молитва и Україна. Комментариев к записи Марина Штефуца – Не зречусь від тебе я ніколи нет

Марина Штефуца – Молитва за Україну

26 марта, 2012 4:03 пп

Молитва за Україну


Срібна роса коронує ранок,
Сонце цілує доріг серпанок,
Вітер вростає в степи безкраї,
Боже, тебе ми усі благаєм:

Дай Україні щастя-долі,
Радості, статку всім доволі,
Щоб зберегли ми квітку волі,
Допоможи, Господи, нам.
В злагоді щоб та у мирі жили,
Правді одній святій служили,
Мов колоски набрались сили,
Щоб заповіт Твій став буттям.

Хвилі розгойдує Чорне море,
Небо торкається скель… прозоре…
В грудях струмує кров водограєм,
Боже, тебе ми усі благаєм:

Дай Україні щастя-долі,
Радості, статку всім доволі,
Щоб зберегли ми квітку волі,
Допоможи, Господи, нам.
В злагоді щоб та у мирі жили,
Правді одній святій служили,
Мов колоски набрались сили,
Щоб заповіт Твій став буттям.

Попіл туманів гортають гори,
Місяць тримають в долонях, зорі,
Пісня лунає над рідним краєм,
Боже, тебе ми усі благаєм:

Дай Україні щастя-долі,
Радості, статку всім доволі,
Щоб зберегли ми квітку волі,
Допоможи, Господи, нам.
В злагоді щоб та у мирі жили,
Правді одній святій служили,
Мов колоски набрались сили,
Щоб заповіт Твій став буттям.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика, молитва и Україна. Комментариев к записи Марина Штефуца – Молитва за Україну нет

Марина Штефуца – Не цурайся своєї мови

26 марта, 2012 3:34 пп

Не цурайся своєї мови


Хай волошки з очима неба,
Ліс нахмурив зелені брови,
Не цурайся своєї мови,
Бо слова – це душі потреба.

Хай цілують світанки трави,
Хай минуле не знає тління,
Не цурайся свого коріння,
Що росте із долонь держави.

Хай твій спадок – старенька хатка,
Та у ній Вічна Книга Роду,
Не цурайся свого народу,
Пісні скарб передай нащадкам.

Хай до крил будуть зорі близько,
Дощ куйовдить калину в лузі,
Не цурайся батьків і друзів,
Пам’ятай про свою колиску.

 

Рубрики: Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика и Україна. Комментариев к записи Марина Штефуца – Не цурайся своєї мови нет

Марина Штефуца – Молюсь за тебе, Україно

26 марта, 2012 3:20 пп

Молюсь за тебе, Україно

Молюсь за тебе, Україно,
В моїх судинах твої сльози,
І закривавлений барвінок,
Його ж бо витоптали грози.

Ти сотні літ терпіла жахи,
На тлі стихій жила в неволі,
Щоб не злетіла, наче птаха,
Тобі ламали крила кволі…

Молюсь за щастя Батьківщини,
Ніколи ж бо не мала долі!
Нехай сопілка із ліщини
Псалми заграє мимоволі…

В душі озветься рідна мова,
Її стрімкий потік неспинний,
І Бог почує силу слова,
Того врятує, хто невинний…

Молюсь за тебе, рідний краю,
Дитячих мрій моїх колиско…
В зіницях – колір небокраю…
До ніг твоїх схиляюсь низько…

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика, молитва и Україна. Комментариев к записи Марина Штефуца – Молюсь за тебе, Україно нет

Марина Штефуца – Війна

26 марта, 2012 3:18 пп

Війна


Засохлих мук у грудях гронце
Вдів, матерів, сиріт, коханих.
Із болю викресане сонце
Землі полоще кров’ю рани.

Іржанням простір пил куйовдить,
Несе у вічність мертвих птахів,
Солоні ріки відчай водить
За руки всюди, поміж жахів.

І совість, наче вже пом’ята,
Апокриф пише божевілля,
І з кожного тут робить ката
Переполохане свавілля.

А суєта на душах грає.
Рвучи любові ніжні струни.
Тут пекло все, а було ж раєм…
Кує печаль із цинку труни.

Гармати очі між окопів
Ховають під вуаллю гріху,
Не чуючи спокути кроків,
Шукають всі в стражданнях втіху.

Із болю викресане сонце
Землі полоще кров’ю рани…
І тільки нічка охоронцем
Вкриває сном недобрі плани…

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Війна нет

Марина Штефуца – Чужа весна

26 марта, 2012 3:10 пп

Чужа весна


Чужа весна німіє пілігримом,
А сонце ниви оре промінцями…
І тільки серце плаче попід гримом,
Бо чужина квітує під ногами.

Ті самі зорі темряву колишуть,
Трава так пелехатиться ліниво,
Але вітри по-іншому тут дишуть
І в грудях так фантазіям лякливо.

Чужа весна чужих птахів пір’їни
Роняє поруч. Пісні не впізнати.
І згадую я солод України…
І журавлів… і проліски… й Карпати…

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: гори, громадянська лірика, Карпати, пейзажна лірика, Україна и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Чужа весна нет

Марина Штефуца – Моя Україно!

26 марта, 2012 3:07 пп

Моя Україно!


Я б своє серце вирвала з грудей,
Як Данко, щоб народ свій врятувати,
Розсіяла б сліпий туман ночей,
Щоб лиха і незгоди відігнати.

Я б людству дала, наче Прометей,
Вогонь, пронісши з гір аж до долини,
Якби могла… сльозинки б із очей
Перетворила миттю на перлини.

Я все зробила б, що лише могла б,
Заради тебе, Україно мила!
Тернинами до тебе я ішла б,
Якби і кров із ніг моїх сочилась…

Розрив-трави не випила б я, знай,
І не зреклася б юдою від тебе,
Бо ти моя! Лиш ти мій рідний край!
І іншого нічого більш не треба!

Моя країно! Я, мов та бджола,
В других місцях, немов на пустоцвіті.
І запевняю, де б я не була,
Усім скажу, що ти найкраща в світі!

Я б своє серце вирвала з грудей,
Щоб показати, що всього основа
Для нації, країни, для людей –
Всіх наймиліша материнська мова!

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика и Україна. Комментариев к записи Марина Штефуца – Моя Україно! нет

 
  Предыдущие »