Марина Алдон – Старенькі двері

Старенькі двері

 

Старенькі хатні двері… А за ними

Чотири стіни, стеля… цілий світ…

І на пилюці предків родовід…

Його охороняють херувими…

 

Обшите павутиною відерце

Давно не відчуває рук тепла

Та свіжості води із джерела,

Немов отут не б’ється часу серце…

 

Старенькі хатні двері дерев’яні –

Між вимірами… начебто… межа…

Вдихає запах пам’яті душа

В задумано-замріяному стані…

 

Дешева фарба лупиться… місцями,

Одвірок перев’язано плющем,

Замок іржавий тужить за ключем,

А сходи розмовляють із вітрами…


Старенькі хатні двері із ялини

Оздоблює узорами смола…

Просочуються сонце вглиб житла

Крізь отвори малесенькі – щілини…

 

1 лютого 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:katezevs «Дом, в котором живут призраки»,

http://www.photosight.ru/photos/5390425/

Марина Алдон – Небо

Небо

 

Десь там, у глибинах безмірно-глибокого неба

Безмовно ясніє із дивних зірок візерунок,

У млу галактичну пускають коріння дерева,

А вірші знаходять у вічності власний притулок…

 

У вимірах інших і мрії птахами гніздяться,

Слова оживають, неначе напровесні квіти,

Пісням дає крила мистецька довершена праця,

З’являються навіть у нот автентичні орбіти…

 

Десь там, у глибинах небесного Божого схилу

Архангел гортає всесвітню абетку класичну…

Вона таємничу дає кожній літері силу,

Формуючи мову, у світі найбільш поетичну…

 

У нетрях космічних повніше єства розуміння,

Молитва свята очищає і душу, і совість…

У стані блаженства немає земного тяжіння,

Бо твори ліричні вливають на творчу свідомість…

 

 

8 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Kruzz «Излом»,

http://www.photosight.ru/photos/5365864/

Марина Алдон – Самотня вовчиця

Самотня вовчиця

3D у техніці розчинення

 

Зіроньки світять,криптонові лампи наче…

Сніг аж іскриться… а січень чекає дива…

Виє на місяць, а, може, піснями плаче

Біла вовчиця, граційна, прудка, смілива…

                          

Їй без кохання нелегко у світі цьому…

Зовсім не спиться… на грудях болять надрізи…

З криги убранняна стежці крутій додому…

Має криниця цупкі кришталеві лінзи…

 

Гладить сніжинку вітрисько, що насторожі…

Мла конвульсивноздригається, тре долоні…

Гори узимку на вежі античні схожі…

Сплять інстинктивно дерева у штучній комі…

 

Небо – безодня… і… мовчки… віщує долю…

Серце – не криця… воно калатає дуже…

Знає самотня хмарина маршрут – на північний полюс…

Біла вовчиця без милого в лісі тужить…

 

У тексті розчинено вірш:

 

Зіроньки світять,

Сніг аж іскриться…

Виє на місяць

Біла вовчиця…

                          

Їй без кохання

Зовсім не спиться…

З криги убрання

Має криниця…

 

Гладить сніжинку

Мла конвульсивно…

Гори узимку

Сплять інстинктивно…

 

Небо – безодня…

Серце – не криця, —

Знає самотня

Біла вовчиця…

 

8 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – Світле Різдво

Світле Різдво

 

Січня оселя –  казкове сріблясте шатро…

Поруч дива відбуваються кожну секунду…

Лід на ріці – бездоганне сезонне тавро,

Створює вправно мороз трафарет візерунку…

 

Вітер шукає у лісі Господнього світу ядро…

Іній, як борошно… вищого, звісно, ґатунку…

Сніг деформує духовне уявлення про

Справжню поверхню земного й небесного ґрунту…

 

Свічки торкається вечір чорнявим пером…

Полум’я… ніби неквапно танцює мазурку…

Тихо співає колядку дитя про добро…

Світле Різдво я стрічаю з дарунками в клунку…

 

 

7 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Igor Zenin «С РОЖДЕСТВОМ ХРИСТОВЫМ!»,

http://www.photosight.ru/photos/5363915/

Марина Алдон – Паперовий світ

Паперовий світ

 

В паперовім світі

Із картону квіти,

З ватману будинки,

Небо і хмаринки,

Замки, вежі, храми…

Ще й ворота, брами,

Навіть білі чайки…

Ріки же – із кальки,

Ліс – пап’є-машевий,

Дикий, черешневий…

Стежка – як пергамент,

Камені – орнамент…

Сонце дивне, гарне,

Правда, орігамне…

Юрби мрій казкових

З аркушів книжкових

Мчать кудись… мізерні…

Люди… й ті шпалерні…

Ну й метаморфози…

Справжні тільки сльози…

В світі паперовім

Хочеться любові…

 

 

28 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – Україна — це Європа!

Україна – це Європа!

 

Україна – це Європа!

Ми – не стадо, ми – не вівці,

Ми – свідомі українці

Від Луганська аж до Чопа!

 

Схід із Заходом єдині

Проти безладу, насилля!

Стрічка жовта, стрічка синя

Дуже личить Батьківщині!

 

Україна – рідна мати!

Руки наші – працьовиті,

Доброті серця відкриті,

Дух козацький не зламати!

 

Горда нація, кмітлива

Є величною у славі!

За добробут у державі

Виступає юнь смілива!

 

Рід співучий хлібороба

Неможливо підкорити!

Ми не звернемо з орбіти!

Україна – це Європа!

.

6 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон — Мітинг

 

Пародія на вірш Тичини «На майдані»

 

На майдані в центрі Хуста

революція іде.

— Хай студент! — усі гукнули,—

за отамана буде.

 

Молодь прагне щастя-долі,—

До Європи юних путь!

У руках дівчат знамена —

Взимку квітами цвітуть…

 

На майдані в центрі міста

Ні бруківки, ні доріг,

Та танцюють активісти

І співають снігурі.

 

На майдані пил спадає.

Мовкне мегафон…

Вечір.

Сон.

4 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – Видноколо

Видноколо

3D, у техніці зіставлення + паліндром

 

А видноколо – даль низин і сива вись!*

Безмежний обрій – лиш частина небокраю…

Пташине соло, пісня вітру,спів криниць

І обшир волі, мов незримий шлях до раю…

 

Астральна сфера, ефемерна площина…

Тонка вісь світу молитви всі уміщає…

Там теж озера, там не має море дна?

Господнє світло сяє, свічка не згорає…

 

Край горизонту – нитка вічності немов…

Початок тиші – імпульс віри чудодійний…

І мріянь контуртрансформується в любов,

І в серці вірші – рукописний текст Біблійний…

 

У тексті розчинено два вірші:

1.

А видноколо –

Безмежний обрій,

Пташине соло

І обшир волі…

 

Астральна сфера,

Тонка вісь світу…

Там теж озера?

Господнє світло?

 

Край горизонту –

Початок тиші

І мріянь контур,

І в серці вірші…

 

2.

Даль низин і сива вись –

Лиш частина небокраю…

Пісня вітру,спів криниць,

Мов незримий шлях до раю…

 

Ефемерна площина

Молитви всі уміщає…

Там не має море дна?

Сяє свічка, не згорає?

 

Нитка вічності немов –

Імпульс віри чудодійний…

Трансформується в любов,

Рукописний текст Біблійний…

 

* А видноколо – даль низин і сива вись! – рядок-паліндром, навпаки читається: Вись сива і низин лад… О, локон дива!

1 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: «lvladislav96 «Дорога на холме»,

http://www.photosight.ru/photos/5319280/

 

Марина Алдон – Ти – лід, мороз

Ти – лід, мороз

3D, у техніці розчинення + паліндром

 

Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній… мідь тенет*…

Я – жар, вогонь, я – світу пломінь, солод снів…

Зціли невроз!  Будь поруч нині! Тет-а-тет!

Торкнись долонь і ліній долі чи чуттів…

 

Цілуй у млі пухнасті вії, дуги брів…

Мої уста тобою дишуть… повсякчас…

Малюй на склі бажання, мрії та птахів,

Стежки, міста, космічну тишу, зорі… нас…

 

Небесний Ківш із хмари-діжки знов і знов

Роняє сніг… на землю-ложе…як експерт…

Про тебе вірш… печальний трішки… гріє кров…

У кожній з книг один і той же… арт-портрет…

 

Я – віск свічі, зіниці – безвість… шал душі…

Ти – тінь зими, ти – сизий січень… вітролов…

Чому вночі між нами всесвіт… міражі…

Не ра́зом ми… у серці  відчай… і любов…

 

У тексті розчинено вірш:

 

Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній…

Я – жар, вогонь, я – світу пломінь…

Зціли невроз!  Будь поруч нині!

Торкнись долонь і ліній долі…

 

Цілуй у млі пухнасті вії…

Мої уста тобою дишуть…

Малюй на склі бажання, мрії,

Стежки, міста, космічну тишу…

 

Небесний Ківш із хмари-діжки

Роняє сніг… на землю-ложе…

Про тебе вірш печальний трішки

У кожній з книг один і той же…

 

Я – віск свічі, зіниці – безвість…

Ти – тінь зими, ти – сизий січень…

Чому вночі між нами всесвіт…

Не ра́зом ми… у серці  відчай…

 

І ще одну поезію:

 

Ти – лід, мороз…

Я – жар, вогонь…

Зціли невроз! 

Торкнись долонь…

 

Цілуй у млі

Мої уста…

Малюй на склі

Стежки, міста…

 

Небесний Ківш

Роняє сніг…

Про тебе вірш

У кожній з книг…

 

Я – віск свічі…

Ти – тінь зими…

Чому вночі

Не ра́зом ми…

 

*Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній… мідь тенет… – рядок-паліндром, навпаки читається: Дім тенет й іній сіль жартів зором ділить.

 

1 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Neuda4nik «Tapa pass»,

http://www.photosight.ru/photos/5319343/

 

Марина Алдон – Потоп

Потоп

3D у техніці зіставлення + паліндром

Вишив мохом потоп і нині не мак… а он диво видно*…
Срібні контури риб у воді з намистин добірних…
Трохи хочеться, щоб рачкувати хмаркам уже набридло…
Заспівали вітри… щоб пісень не таких гамірних…

Чути повені гул, одночасно частоти, ритми неба…
І тремтіння дощів різним досить таки буває…
У долоні намул… неспокійні у млі кущі, дерева…
Катаклізм у душі, берегів у ріки немає…

Лиже паводок шлях і на дотик вивчає ниву, поле…
Грубо гладить мости, розважається, бешкетує…
Десь ховається птах, бо намочено крила сизі… кволі…
Ніч цілує хрести та стихії сільце готує…

У тексті розчинено вірш:

Вишив мохом потоп
Срібні контури риб…
Трохи хочеться, щоб
Заспівали вітри…

Чути повені гул
І тремтіння дощів…
У долоні намул,
Катаклізм у душі…

Лиже паводок шлях,
Грубо гладить мости…
Десь ховається птах…
Ніч цілує хрести…

*Перший рядок вірша —  паліндром, читається і справа наліво і навпаки.
Вишив мохом потоп і нині не мак… а он диво видно…
Он диво видно а… камені нині потоп мохом вишив…

14 листопада 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: atit «***»,

http://www.photosight.ru/photos/5292397/