Марина Алдон – Душа

8 декабря, 2012 2:18 пп

Душа

3D, у техніці розчинення

Душа річних не має кілець, навіть маси,
Вона то плаче, то співає, то німіє…
Їй не потрібно зовсім крилець, наче птасі,
Коли літає небокраєм… або мріє…

Душа, як плоть, не має зморшок і нарядів…
І не тріпоче від морозу… чи від вітру…
Для неї місяць – мов горошок… для обрядів…
Єством керує вищий розум, сила Світу…

Душа вміщає стратосферу, всі світила…
У коридорі потойбічнім… стелі сині…
Незримо пише без паперу, без чорнила
Псалми на мові галактичній, на єдиній…

Душа, як пам’ять, не сивіє… Її промінь
Гортає вічність непомітно… ніби сонник…
Тебе відшукує, Месіє, в Божім домі,
Блукає в вимірах самітно… мов паломник…

У тексті розчинено вірш:

Душа річних не має кілець,
Вона то плаче, то співає…
Їй не потрібно зовсім крилець,
Коли літає небокраєм…

Душа, як плоть, не має зморшок
І не тріпоче від морозу…
Для неї місяць – мов горошок…
Єством керує вищий розум…

Душа вміщає стратосферу
У коридорі потойбічнім…
Незримо пише без паперу
Псалми на мові галактичній…

Душа, як пам’ять, не сивіє…
Гортає вічність непомітно…
Тебе відшукує, Месіє,
Блукає в вимірах самітно…

8 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Улюблене. Метки: 3D вірші, життя і смерть, самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Душа

Марина Алдон – Сон — це…

6 декабря, 2012 8:33 пп

Сон – це…

3D, у техніці розчинення

Сон – це гра підсвідомості, паралельна система світу…
Площина світобачення і серця недремні очі…
Відчуття невагомості та космічні потоки вітру…
З потойбіччям побачення в слизькім лабіринті ночі…

Сон – душі релаксація, гіпнотичне дивацтво трансу…
Поза гранню самотності імла, як один з рельєфів…
Неземна гравітація, за якісь шість годин сеансу…
Та закон випадковості… немов аксіоми Мерфі…

Сон – це в межах колекції незнайомця-сновиди мандри…
Миті, вкрадені в вічності… буквально з дивана-ліжка…
У астральній проекції mp3 спеціальні мантри…
Інші виміри дійсності, неначе нова маніжка…

Сон –  кошмар і феєрія, віщування таємний голос…
Мрій, уяви вібрація, але й висота польотів…
Із міжчасся матерія, де зіркИ, як пшеничний колос…
Та життя імітація у межах тонкої плоті…

У тексті розчинено вірш:

Сон – це гра підсвідомості,
Площина світобачення,
Відчуття невагомості,
З потойбіччям побачення…

Сон – душі релаксація,
Поза гранню самотності,
Неземна гравітація,
Та закон випадковості…

Сон – це в межах колекції
Миті, вкрадені в вічності,
У астральній проекції
Інші виміри дійсності…

Сон –  кошмар і феєрія,
Мрій, уяви вібрація,
Із міжчасся матерія
Та життя імітація…

 

6 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші и Улюблене. Метки: 3D вірші, ніч, сон и філософія життя. 4 комментария к записи Марина Алдон – Сон — це…

Марина Алдон – Я вірила…

4 декабря, 2012 11:52 дп

Я вірила…

…Моїм віршам, як дуже цінним винам
Hастане черга ще своя.
  Марина Цвєтаєва

Я вірила в тебе, неначе апостоли в Того, Хто в небо вознісся,
Як вірив Мойсей, що розступиться море, як Йона у вищі цінності…
Ставали словами сльозини, що згусли… укупі виходила пісня…
Бо вірші – це мова душі та баланс на межі почуттів і дійсності…

Я вірила в тебе, як праведник Ной в очищаючу силу потопу,
Як вірив Самсон, що здолає противників, навіть позбавлений зору…
Писала псалми, як Давид, коли терпла імла від любові окропу…
Бо справжня молитва – це серця порив через вічність… до Господа… вгору…

Я вірила в тебе, як Єва наївно в Едемі спокуснику-змію,
Як Діва Марія у звістку благу, яку розумом не осягнути…
І притчі складала, як цар Соломон… і могла зупинити стихію…
Бо пристрасть – це сила, що змінює мрії… Та втратила все… обманув ти…

 

4 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, інтимна лірика, кохання, мої вірші, молитва и філософія життя. 6 комментариев к записи Марина Алдон – Я вірила…

Марина Алдон – Дитина дощу

1 декабря, 2012 6:45 пп

Дитина дощу

 

Не може її зрозуміти звичайна сім’я.
Гортає хмаринки, чи зорі вона при потребі.
Дитина дощу – це діагноз, не власне ім’я.
Здається, живе не на грішній землі, а на небі.

Маленька істота… приховує свій інтелект.
І крихітне серце у ритмі циклону пульсує.
Мутація генів? Частково. Та більше дефект
Свідомості натовпу що, зневажає, таврує.

Абстрактна хвороба? Де взяти такий препарат,
Щоб витерти прямо з душі аутизму симптоми?
Їй кожна рослина близька, наче друг, наче брат,
У косах рятується вітер від нападу втоми.

Ретельно пильнує безпомічні марення ніч…
Відхилення медики кращі шукають…і марно…
Чуття ігнорують, неначе маля якась річ!
Вона ж ізолюється, бо… це суспільство – бездарне…

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Дитина дощу

Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

1 декабря, 2012 6:44 пп

Вона втекла таємно із лікарні…

 

Вона втекла таємно із лікарні…
Огиду витираючи зі щік…
Насуплювало небо брови хмарні,
Бо мати сина ки́дала навік.

Знайшли її. Але зникала знову.
І допити, й погрози – марно все.
Писала, усміхаючись, відмову…
Та знову йшла спокійно на шосе…

Знайшла і батька бідної дитини.
У ліжку іншій цілував живіт.
Здавалося, посипались лавини,
Зосталися планети без орбіт.

В істериці… не знала, що робити…
І викинулась хутко із вікна…
Швидка… Бинти… Та перелом відкритий…
Розбиті мрії… ліжко… сум… стіна…

Порвала осінь струни не гітарні,
А ті, якими серце розмовля…
Вона втекла таємно із лікарні…
Знайти хотіла дуже немовля…

Та не було його вже в дитбудинку…
Маля – не річ і доля – не ломбард…
Сім’я чужа забрала сиротинку…
Співав журливо вітер, наче бард…

А як назвали хлопчика ті люди?
Яка адреса? Чи ночами спить?
Шукала вісім років його всюди…
Не знала далі, як без сина жить.

Дивилися у млу зірки янтарні,
Гойдала місяць лагідно сосна…
Вона вже не втікала із лікарні…
Бо помирала з відчаю… одна…

 

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 3 комментария к записи Марина Алдон – Вона втекла таємно із лікарні…

Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

1 декабря, 2012 6:34 пп

Вона не знала слова «мама»

Вона не знала слова «мама»,
Про себе усієї правди.
Дитинство, як суцільна рана,
Здавалось наслідками травми.

Дивилась біль її очима
Колись крізь вікна у притулку.
Хоча усе вже за плечима,
Неначе тіні у провулку.

І де ж та мрія заповітна –
Забути хутко сиротинець?
Тепер вона сама вагітна,
А він утік, немов злочинець.

Але людина – не зозуля…
Не відреклася від дитини…
Влучила змалечку їй куля
У серця стовбурні клітини.

А дні летіли непомітно,
Роки, як таїнство причастя.
Вона давно – багатодітна,
Вона знайшла нарешті щастя.

І чоловік, і вісім дочок
Заполонили світ коханням…
А голоси, як той дзвіночок,
Постійно тішили звучанням.

Та дитбудинку снилась брама,
Харчі казенні, горе зради…
Вона вже знала слово «мама»
І власну, вищу сутність правди…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. 2 комментария к записи Марина Алдон – Вона не знала слова «мама»

Марина Алдон – Милостиня

1 декабря, 2012 6:28 пп

Милостиня

Вона стояла, зранена голубка,
При вході до каплиці щонеділі…
Дробила сльози доля-м’ясорубка…
А люди йшли… на службу… збайдужілі…

Терпіла, тихо стискуючи зуби…
Не грала ролей, не ходила в масці…
Звільнили із роботи, кинув любий…
Малюк лежав недужий у колясці…

Від сорому шаріла шкіра бліда.
Не від добра ішла жебракувати:
Щоб лікувати сина-інваліда,
Потрібні гроші… а вона ж бо – мати…

І ДЦП – діагноз, або вирок?
Не мала ані друзів, ні родини…
Стара одежа – клаптики ганчірок,
Бо головне – продукти для дитини…

Та підійшов чернець одного разу,
У монастир пожити він покликав…
У відчаї погодилася… зразу…
Молилася до Богочоловіка…

Допомагали сестри у Ісусі…
Неначе сонце вийшло з-за хмаринки…
Трудилася… завжди була у русі…
І все…заради рідної кровинки…

Але не довго мешкала у храмі…
Забрав до себе лікар зі столиці,
Бо закохався в неї до нестями,
Їй дарував коштовності, спідниці.

Роки несла у вирій біла птаха…
І ось вона… на тому ж знову місці…
Вишукувала доброго монаха
Звести для нього церкву, щоб у лісі…

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: P. S., Мої вірші и Прості вірші. Метки: самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Милостиня нет

Марина Алдон – Сліпа

1 декабря, 2012 6:15 пп

Сліпа

Для неї сонце, ніби зникло безвісти,
І по життю вела лише поезія…
Вона вдихала спрагло квіти-первістки,
Стежки́ зміряла за шкалою Цельсія…

Кохала… розчинялася у пристрасті,
Її пісні – як крик душі розбитої…
А він сміявся… Очі його димчасті
Не помічали сутності відкритої…

Вона була сліпою… але шкірою
Слова шорсткі та крила вітру бачила…
Молитва щира гріла серце вірою…
Для нього же нічого мла не значила…

Але одного разу лікар з Англії
Приїхав у село на презентацію…
Вразили муки дівчини, реалії…
Пошкодував… зробив їй операцію…

Відчула світ у пишності, всебічності…
Сплела з дощу вінка для жита спілого…
Торкнутися хотілося до вічності…
Більш не було каліцтва знавіснілого…

Знайшла його… Осліп… Нещастя, опіки…
Немов до страти долею приречено…
За Гринвічем вимірював недоліки…
Але вона обняла самозречено…

Схиляла небо, трохи розтривожене…
І цілувала губи, щоки, вилиці,
І гладила волосся розкуйовджене,
І підставляла руки, наче милиці.

Для неї сонце, ніби народилося…
А він шукав грудей її, як пристані…
Вона красою дивною світилася…
Любов’ю заміряла мрії, відстані…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, інтимна лірика, кохання, самотність у натовпі и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сліпа нет

Марина Алдон – Сокіл-мандрівник

1 декабря, 2012 6:11 пп

Сокіл-мандрівник

 

Скоро  їдеш… Сокіл-мандрівник…
Мла гортає острах і тривогу…
Вишиваю віршами рушник…
Ти, прошу, візьми його в дорогу…

В гаманці – до серденька пін-код
Та від болю у душі… таблетки…
Боже, доля, наче ляльковод,
Ну а ми, як ті маріонетки…

Де повіє вітер, там живем…
Без коріння… Люди, як рослини.
За гріхи ми втратили Едем…
Як же зберегти свою родину?

Скоро  їдеш… Тільки уві сні
Обіймати буду мужні плечі.
Небо інше… там… на чужині…
А хмарки́ висять у порожнечі…

У швидких далеких поїздах
Рідну пісню не забудь співати…
Бо птахи́ вертають до гнізда,
Бо одна Вітчизна, наче мати.

Як росу вечірню, сльози п’ю,
Віщі зорі – суму тихі свідки.
Віднімають щастя і сім’ю…
Та жагу кохання… заробітки…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, інтимна лірика, мої вірші и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Сокіл-мандрівник нет

Марина Алдон – Плаче серце білої вовчиці

1 декабря, 2012 6:00 пп

Плаче серце білої вовчиці

 

Плаче серце білої вовчиці…
Суму метастази у душі,
Зорі, наче вічності зіниці,
Тільки збайдужі́лі і чужі.
Січень кров у кригу трансформує,
Стукає у лігво снігопад…
Всі її пісні, молитви всує,
Не поверне час ніщо назад.

Плаче серце білої вовчиці,
Рве легені вітру аромат…
Зберігає вірно таємниці
Місячний астральний циферблат.
Очі одинокі і печальні
Вхід у потойбіччя стережуть.
Правила природи ідеальні,
Та псує людина їхню суть…

Плаче серце білої вовчиці…
Груди – для журби жива мішень…
Дикуни двоногі хижі, ниці
Застрелили любого удень.
Небо нині глибше і чорніше,
Мла крадеться тихо, наче тать…
Боляче втрачати найсвятіше,
Дуже важко ме́ртвого кохать…

 

1 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

P.S.Нічого особистого

 

Рубрики: P. S., Лабіринт, Мої вірші и Прості вірші. Метки: вірші про кохання, вовки, інтимна лірика, кохання и філософія життя. Комментариев к записи Марина Алдон – Плаче серце білої вовчиці нет

« Следующие  
  Предыдущие »