У осені дощами повні очі,
Холодні сльози ллються із небес…
А я ридаю віршами щоночі,
Щоб виплакати біль, тривогу, стрес…
Вичавлює із хмар… під небесами…
Вологу вітер… ґрунту на живіт…
А я вмиваю аркуші словами,
Які з душі вихлюпуються в світ…
Природа п’є… гірчать води ковточки…
Жовтнева сирість треться об вікно…
А я шикую літери в рядочки,
Невільно тчу ліричне полотно…
6 вересня 2015
Краплина дощу майже кожна – як голка тонка і гостра,
Що сіру гранітну бруківку зшиває з небесним зводом,
Хоч нитка із хмари в повітрі безслідно щезає згодом,
У осені… втім… інструментів подібних завжди є вдосталь…
Простромлює вітру незримі намочені крила злива,
Уловлює подихом вересня такти і ритми міста,
Автографи ставить свої на засмагле від літа листя…
І музика лине довкола тривожна, сумна, журлива…
Краплина дощу майже кожна – як голка дрібна і мокра,
Що світ прошиває узором абстрактним та винятковим,
Туман біля річки гірської білішим стає, шовковим,
Неначе колись кучерява, густа борода Софокла…
15 серпня 2015
3D, у техніці розчинення
перевернутий сонет + ЯС
На переході пахне м’ятним чаєм…
Затоптано хмарини у калюжі…
В асфальт зернистий сирість проростає…
Між пішоходів стомленість, байдужість…
Сіряві дві пташини тінь лякає…
Невже туристи мчать назустріч стужі?
Безмовні світлофори при дорозі
Рахують миті… Терпнуть парасолі…
Провулки-коридори людні досить…
Дощами вмиті верби і тополі…
Холодний ранок дивиться в вітрини
Очима сонця, схованого в воду…
Сигналять роздратовані машини…
Юрба штовхає вітер… і негоду…
У тексті розчинено японський сонет:
На переході
Затоптано хмарини
В асфальт зернистий…
Між пішоходів
Сіряві дві пташини…
Невже туристи?
Безмовні світлофори
Рахують миті…
Провулки-коридори
Дощами вмиті…
7 січня 2015
Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…
Безперешкодно вітрисько клонує хвилі…
Мало йому рідини на небеснім схилі,
Хочеться вражень, екстриму і, певно, фізичних форм.
Ніби підсолена трохи волога (планетна кров),
Зараз кипить, наче юшка на плитці вдома.
Риба підстрибує. Зводить плавці судома?
Де же всі чайки? Невже не цікавить нічний улов?
Дуже тривожна вода депресивно шумить у млі,
Гнівно виплескує на сіруваті скелі
Настрій поганий і роздуми невеселі
Та натирає невільно на каменях мозолі…
І у нестямі чомусь оголити готова дно,
Наче вакханка на оргії власне тіло,
Хмарі волосся погладжує ошаліло,
Мов особливе на дотик… кошлате, м’яке сукно.
Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…
А блискавиці блискучі і довгі нігті
На узбережжя викочують бризки літні,
Бо від природи гроза вимагає чітких реформ.
Краплями злива жонглює… Їй грім подає сигнал…
Виміром кожним безмовно витає сирість.
Світ у глибокому, темнім, слизькому вирі?
Скільки до ранку? Спинити руками я маю шквал!
1 серпня 2014
З розколотого серця небосхилу
Полився дощ рясний… холоднуватий…
Бо людство присудив Господь до страти
І кожну душу покарав зігнилу…
Отримала волога дивну силу –
Життя і дарувати, й відбирати…
Відмити світ Бог вирішив від бруду
Через обряд очищення водою…
Світила-люстра затулив рукою,
Змістив планети трохи амплітуду…
Набридло вже терпіти Абсолюту,
Наругу над поверхнею земною…
Зліпив Творець із глини чорні хмари,
Наповнив їх по вінця рідиною
(Раніше ж орошалися росою
Лани, степи, дороги, тротуари)…
І тільки Ной з тваринами… по парі…
Плив течією дикою… стрімкою…
Довкілля ж поза межами ковчегу
Накрив, сердито… хвилею Всевишній
На більш, ніж п’ять астрономічних тижнів,
В гірських льодах втопивши літню спеку…
А далі настромив місток-веселку
На віти найрозлогішої вишні…
28 липня 2014
3D, у техніці розчинення + акро
_А_ з неба ллє волога і шматує атмосферу…
_Б_ ерзбарвний теплий розчин осідає на довкіллі…
_В_ виводить на дорогах, як на аркушах паперу,
_Г_ рафеми злива точні і лексеми застарілі…
_Ґ_ ніт лампи гасне в домі… У вікні, відкритім навстіж,
_Д_ рібні не видно зорі та півмісячне люстерко…
_Е_кстракт дощу в долоні – пухирці продовгуваті,
_Є_лей святий на шторі… Із ниток плету веселку!
_Ж_ ивого Бога сльози ароматні та пречисті
_З_ захмар’я, з високості опускаються на землю…
лИ_пневі манять грози, енергійні, норовисті
_І_ стріли бурі гострі, що влучають десь у скелю…
_Ї_ дкі кружальця граду, кришталеві намистини,
_Й_ холодні мряки нігті, чорним лаком рівно вкриті,
_К_уйовдять винограду на борідці волосини,
_Л_истки – перуки літні… грубо смикають щомиті…
_М_аленькі квіти сині – і фіалки, і волошки
_Н_ ектаром вітер хрестять, щиро моляться очима…
_О_ крилля бджіл у глині (страшно всім комахам трошки)
_П_тахи малечу пестять… Зараз є на те причина…
_Р_ іці б гірській трембіту, щоб заграла Баха, Ліста…
_С_ тікає на природу… сила… після мук… засухи…
_Т_ерпке причастя світу… циркулює серцем міста…
_У_явно гладжу воду… контролюю власні рухи…
_Ф_ ігурна плоть калюжі на потрісканій бруківці,
_Х_ оча й брудна душею, та в ній спогади дитячі…
_Ц_ ікава клену дуже сіра гойдалка на гілці,
_Ч_аклує мла над нею… наполегливо, терпляче…
_Ш_ алено грім гуркоче, булаву тримає влади…
_Щ_асливо, величаво відзнача стихія… свято…
_Ю_ рба краплин тупоче… Скільки в опадах принади!
_Я_ п’ю спокійно каву… Скоро ранок… Пів на п’яту…
У тексті розчинено вірш:
_А_ з неба ллє волога –
_Б_ ерзбарвний теплий розчин,
_В_ виводить на дорогах
_Г_ рафеми злива точні…
_Ґ_ ніт лампи гасне в домі…
_Д_ рібні не видно зорі…
_Е_кстракт дощу в долоні,
_Є_лей святий на шторі..
_Ж_ ивого Бога сльози
_З_ захмар’я, з високості…
лИ_пневі манять грози
_І_ стріли бурі гострі…
_Ї_ дкі кружальця граду
_Й_ холодні мряки нігті
_К_уйовдять винограду
_Л_истки – перуки літні…
_М_аленькі квіти сині
_Н_ ектаром вітер хрестять,
_О_ крилля бджіл у глині,
_П_тахи малечу пестять…
_Р_ іці б гірській трембіту…
_С_ тікає на природу
_Т_ерпке причастя світу…
_У_явно гладжу воду…
_Ф_ ігурна плоть калюжі,
_Х_ оча й брудна душею,
_Ц_ ікава клену дуже…
_Ч_аклує мла над нею…
_Ш_ алено грім гуркоче,
_Щ_асливо, величаво…
_Ю_ рба краплин тупоче…
_Я_ п’ю спокійно каву…
25 липня 2014
Псалом сто сорок перший пише дощ
Сльозами літа на поверхні річки…
Стікає, наче віск із диво-свічки,
Із хмари мряка… і туман також…
Вітрисько, вилізаючи з човна,
Йде по воді (ввижається Месія?)…
Цілунком Юди мічена стихія,
Вихлюпує емоції сповна…
Із опадів умовних знаків ряд
(Шрифт рукописний, рівний і прозорий)
На русло, мов на згорток книги Тори
Наносить продовгастий літній град…
Ілля, здається, голосом грози
Цитує десять Заповідей гучно,
Пускає блискавиці-стріли влучно
Планеті у магнітні полюси…
Тріпоче липень пальцями дерев
І грає блюз на клавішах вологи…
Рахує із гнізда гірські дороги,
Природою приручений орел…
Циклон складає власний графік прощ
Для досі ненароджених веселок…
Із поміччю краплин-місіонерок
Псалом сто сорок перший пише дощ…
19 липня 2014
3D, у техніці зіставлення
Вгорі світ сіруватий, дахи слизькі, суворі,
Внизу же – парасолі… не можна упізнати…
Мов дивні діаманти, дрібні дощинки-зорі…
Тіла краплин прозорі вдихають аромати…
Із неба змито барви, стовпам ліхтарним смутно,
У місті трохи брудно, всі мокрі тротуари…
Звучать води литаври, пливе листочок-судно,
Стрибає вітер хутко в калюжі біля Лаври…
Ридають гірко хмари, тчуть опади узори,
Радіють осокори! На ліліях кристали?
Тремтять невільно трави, тумани ж наче штори,
Не видно сині гори… П’янять природи чари…
У тексті розчинено два вірші:
1.
Вгорі світ сіруватий,
Внизу же – парасолі…
Мов дивні діаманти,
Тіла краплин прозорі…
Із неба змито барви,
У місті трохи брудно…
Звучать води литаври,
Стрибає вітер хутко…
Ридають гірко хмари,
Радіють осокори!
Тремтять невільно трави,
Не видно сині гори…
2.
Дахи слизькі, суворі,
Не можна упізнати…
Дрібні дощинки-зорі…
Вдихають аромати…
Стовпам ліхтарним смутно,
Всі мокрі тротуари…
Пливе листочок-судно,
В калюжі біля Лаври…
Тчуть опади узори…
На ліліях кристали?
Тумани ж наче штори…
П’янять природи чари…
13 липня 2014
3D, у техніці розчинення
1.
ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ НЕПРОБУДНО…
Нагадує від свічки тінь живу істоту…
Листочок поруч у калюжі, наче судно,
Невільно треться об палатку синьо-жовту…
СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… СОНЦЕ В ГЛИНІ?
У іншім вимірі проміння від учора?
З астральних пут не може вибратись донині,
Бо заважає павутина півпрозора…
В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, ТРОХИ НУДНО…
Лиш блискавиця виринає з потойбіччя
Та у екстазі вигинається облудно…
Ранкова свіжіть дише тихо у обличчя…
ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ СЕРПАНТИННІЙ
Густий туман на пальці можна намотати…
Карпати стогнуть, наче арфи старовинні,
Із далини відлунням чути крик лошати…
ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ ТРАДИЦІЙНО
В гніздо з галузок, закриває чорні очі,
Крилом махає з переляку конвульсійно,
Сприймати дійсність відмовляється, не хоче…
КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ НЕСВІДОМИЙ,
Хитає верби та каштани, сосни, липи,
Гортає обрій перший, третій, п’ятий, сьомий,
Цілує в губи полум’яні теплий липень…
СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ ЕНЕРГІЙНО,
Таємні знаки пише русло повноводне,
Лягає почерк акуратний рівномірно
На дно піщане, чисте, прохолодне…
ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ НЕРУХОМИЙ…
Завітні мрії раз-у-раз римує власні,
Рахують риби стебла моху без утоми,
Тому лускаті, очевидно, всі мовчазні…
САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, ЗА ГОРОЮ
Початки зріють мимовільно… дня нового…
І пахне всесвіт соковитою травою,
Від аромату аж хмелію я терпкого…
НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, СОЛО ГРАДУ…
Чуття подвійні: і невпевненість, і щастя…
Нівечить дощ фіалок чарівних принаду,
Та одночасно є рослинності причастям…
БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ НАД СОБОЮ,
Але туман, неначе штора чи портьєра…
Зростаюсь ніби біоритмами з грозою:
В душі – весь космос, під ногами – стратосфера…
ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ І РОЗРАДУ…
Свята молитва помагає, щире слово…
Вже небезпека найсуттєвіша позаду,
Геть відступає непогода поступово…
2. Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:
ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ непробудно…
СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… сонце в глині?
В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, трохи нудно…
ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ… серпантинній…
ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ традиційно,
КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ несвідомий,
СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ… енергійно,
ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ нерухомий…
САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, за горою…
НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, соло граду…
БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ над собою…
ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ і розраду…
3. А в тексті розчинено вірш:
ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… Спить багаття…
СВІТАЄ… МАРНО… темно досі…
В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ і сум’яття…
ВОЛОГА… ХМАРНО… на дорозі…
ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК дзьоб ховає,
КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ злий вітрище,
СТРУМОК ТАНЦЮЄ та стрибає…
ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… каменище…
САМ БОГ ПИЛЬНУЄ світ із раю,
НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, пісня зливи…
БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ … уявляю…
ШУКАЄ СЕРЦЕ спокій дивний…
4. І ще одну поезію:
ГРИМИТЬ… від ночі…
СВІТАЄ… марно…
В ЛІСАХ неспокій…
ВОЛОГА… хмарно…
ДЕСЬ ПТАХ-паломник
КРУЖЛЯЄ в часі…
СТРУМОК танцює,
ЯК ЙОГА, в трансі…
САМ БОГ пильнує
НАД ГАЄМ… скерцо…
БЛАКИТЬ небесну
ШУКАЄ серце…
5. Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:
1. Гримить…
2. Світає…
3. В лісах
4. Волога…
3. Десь птах
5. Кружляє…
6. Струмок,
4. Як йога…
6. Сам Бог
5. Над гаєм…
1. Блакить
2. Шукає…
13 липня 2014
3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС
Добірні перли крапель дощових
Із білої троянди, що розквітла,
Складаю в вазу райдужного літа…
Голублять верби крилами вітри,
Бродячі музиканти Геракліта…
Під звуки вальсу мчить струмок згори…
На смак липнева злива заповітна –
Напій із медом… Бога щедрий дар –
Волога особлива, своєрідна,
Прогріта небом, пальчиками хмар…
Мовчать птахи… Налякані? Байдужі?
Я ж милуюся бризками води…
Вдихаю світ… шукаю у калюжі
Дитинства босоногого сліди…
У тексті розчинено ЯС:
Добірні перли
Із білої троянди
Складаю в вазу…
Голублять верби
Бродячі музиканти,
Під звуки вальсу…
На смак липнева злива –
Напій із медом…
Волога особлива
Прогріта небом…
12 липня 2014
© 2024 Марина Алдон. Моя гавань · RSS записей · RSS комментариев