Марина Алдон – 22 липня. На річці

Двадцять друге липня. На річці

3D, у техніці розчинення

Засмагають пишні трави у солярії природи…
Влітку затишно на пляжі…  і дівчата, як русалки…
У вітрів свої забави, власні радощі, пригоди,
Відкривають вернісажі маки, рябчики, фіалки…

Кам’яна сорочка скелі – теж окраса краєвиду,
З візерунком з малахіту ліс найкращий, найрідніший…
Десь на дні ріки тунелі, що маскують Атлантиду…
Схоже русло на орбіту, що веде у вимір інший…

Гладить сонячне проміння коси липня ароматні,
Душу… в межах часоплину… томить пристрасне бажання…
У пташок богослужіння, линуть звуки благодатні…
Прославляють гожу днину хвилі лагідні дзюрчанням…

У тексті розчинено вірш:

Засмагають пишні трави…
Влітку затишно на пляжі…
У вітрів свої забави,
Відкривають вернісажі…

Кам’яна сорочка скелі
З візерунком з малахіту…
Десь на дні ріки тунелі,
Схоже русло на орбіту…

Гладить сонячне проміння
Душу… в межах часоплину…
У пташок богослужіння,
Прославляють гожу днину…

 

16 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 21 липня. Кінь

Двадцять перше липня. Кінь

3D, у техніці розчинення

Кінь дорогу топче сиву… мчить узліссями фактурними…
Зорі з-під копит перед світанком пахнуть рОсами і свіжістю…
Вітер дикий гладить гриву, шкіру… пальцями ажурними,
Наче ворожбит, якісь мольби струмок шепоче перед вічністю…

Сила, мужність і граційність – еталони бездоганності,
В тілі та в душі тварини переплетені краса й гармонія…
Не ховає емоційність за чуттям сентиментальності…
ГрОзи не страшні йому… щоночі сниться місячна симфонія…

З ним вітаються тополі під горою-пірамідою…
М’ята та чебрець – смачний сніданок, бо ж довкола рай полиновий…
Зустрічає на роздоллі день іржанням, як трембітою…
Сонце… жеребець… уранці лиже, як льодяник апельсиновий…

У тексті розчинено вірш:

Кінь дорогу топче сиву…
Зорі з-під копит…
Вітер дикий гладить гриву,
Наче ворожбит…

Сила, мужність і граційність
В тілі та в душі…
Не ховає емоційність,
ГрОзи не страшні йому…

З ним вітаються тополі,
М’ята та чебрець…
Зустрічає на роздоллі
Сонце… жеребець…

 

9 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

 

Марина Алдон – 20 липня. Равлик

Двадцяте липня. Равлик

3D, у техніці розчинення

Чумацьким шляхом із галактик інших в надвечір’я
Сповзає жовтий равлик на фіалку… біля грядки…
Йому читає вітер дикий вірші та повір’я,
Зірки мигають ніжно аж до ранку, як лампадки…

У нього мушля з місячної тверді, в позолоті…
З проміння сонця щупальці тендітні, як антени…
Півнеба… майже… в крихітному серці, в дивній плоті…
Безмірно тішать душу чари літні… пишні клени…

Неквапно йде, немов канатоходець артистичний…
Для нього стебла, начебто мотузки… на городі…
Слимак… чи пілігрим… чи богомолець…. півмістичний?
Він не такий, як інші всі молюски у природі…

У тексті розчинено вірш:

Чумацьким шляхом із галактик інших
Сповзає жовтий равлик на фіалку…
Йому читає вітер дикий вірші,
Зірки мигають ніжно аж до ранку…

У нього мушля з місячної тверді,
З проміння сонця щупальці тендітні…
Півнеба… майже… в крихітному серці..
Безмірно тішать душу чари літні…

Неквапно йде, немов канатоходець,
Для нього стебла, начебто мотузки…
Слимак… чи пілігрим… чи богомолець?
Він не такий, як інші всі молюски…

 

5 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 19 липня. Заклинання на кохання

Дев’ятнадцяте липня. Заклинання на кохання

3D, у техніці розчинення

До сходу сонця вмиюся росою життєдайною,
І витруся туманом білосніжним… з літом змішаним…
Щоб полонила я тебе красою натуральною,
Щоб ти завжди був мудрим, добрим, ніжним, дуже відданим…

Перехрещу безмовно дві дороги в підсвідомості,
Схилю чоло уклінно перед ранком, як сосна плече…
Пошлю тобі з вітрами власний стогін… крізь умовності…
Та крик душі на мові есперанто… в небо витече …

В моїх долонях пахощі липневі стануть миррою…
Їх віднесуть до тебе перепілки… і освятить Бог…
Відчуєш дивні імпульси серцеві, слова силою…
Кохатимеш мене єдину… тільки… із усіх жінок…

У тексті розчинено вірш:

До сходу сонця вмиюся росою
І витруся туманом білосніжним…
Щоб полонила я тебе красою,
Щоб ти завжди був мудрим, добрим, ніжним…

Перехрещу безмовно дві дороги,
Схилю чоло уклінно перед ранком,
Пошлю тобі з вітрами власний стогін
Та крик душі на мові есперанто…

В моїх долонях пахощі липневі…
Їх віднесуть до тебе перепілки…
Відчуєш дивні імпульси серцеві…
Кохатимеш мене єдину… тільки…

 

5 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 18 липня. Червоні маки

Вісімнадцяте липня. Червоні маки

3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС

Червоні маки… Кров на них, помада?
Налиті соком сонця  навіть мрії…
Вуста липневі кличуть птаха-барда…

Класичні марки поля – квітів вії…
В траві, або в долоньці дня принада…
Листи митцеві пишуть вітровії…

Скрізь запахи рослинні, хмар фіранки…
Десь тінь чугайстра… прагне прохолоди…
А збоку на стеблині хвіст русалки?
Автограф майстра – часточка природи…

Снотворне зілля в чашечках кулястих,
Від нього навіп’яні сосен віти…
Доріг не видно сірих, мозолястих,
Бо на картині виструнчені квіти…

У тексті розчинено ЯС:

Червоні маки…
Налиті соком сонця
Вуста липневі…

Класичні марки…
В траві, або в долоньці
Листи митцеві…

Скрізь запахи рослинні,
Десь тінь чугайстра?
А збоку на стеблині
Автограф майстра…

5 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: робота Івана Гемері «Маки», пастель, 2009

 

Марина Алдон – 17 липня. Кохаю тебе безмежно…

Сімнадцяте липня. Кохаю тебе безмежно…

3D, у техніці розчинення

 

Кохаю тебе безмежно…
3D, у техніці розчинення

1.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА У ЛІСІ ТЕМНІМ,
Тривожно киває липа зеленим чубом,
Шепоче нервово клену казки таємні…
Берізка фліртує щиро із дужим дубом…

МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… М’ЯКЕНЬКІ ДОСИТЬ…
Складає для неї власні експромти-вірші…
І гладить пелюстки білі – бутони-коси…
Трава проростає… ніби… у вимір інший…

У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… ДУМКИ ОБ’ЄМНІ…
Здається, що Всесвіт поруч… і невагомість…
І стиснути можна місяць… немов у жмені
З галявини місяць, наче з вікна майстерні,
Пірнає сріблястий промінь у підсвідомість…

ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… ТА ПАХНУТЬ РОСИ…
А згадки печуть безжально і груди, й губи…
Для нас… недоречні, зайві… усі прогнози…
Терпіти самотність важко! Нудьгую, любий…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… ВІД ПЕРЕВТОМИ…
Метелики опівнічні, мов на мольберті,
Зринають із потойбіччя крізь забобони,
Оселі абстрактні їхні десь у безсмерті…

МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… НА СТЕЖЦІ, ЗВІСНО…
В Чумацькому лабіринті сьогодні злива?
В нікуди іду… неквапно… далеко місто…
Ось місце те, де з тобою була щаслива…

БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ ПІСНІ-КАНЦОНИ…
У нього пташиний голос, сопрано дивне…
Вражає тональність звуку, а ще – півтони…
У скель сприйняття вокалу інтроспективне…

МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… СТАРАННО, СЛІЗНО…
Гарячим жовтавим воском лоскоче шкіру…
Так само мене голубив колись ти ніжно…
Тепер же втрачаю чисту… блаженну віру…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ НА МОВІ СУМУ,
Він бачить сум’яття в венах, біль та неспокій…
Нагадує тінь істоту цілком розумну…
Стрибає вона в багаття, у вир широкий…

ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… У ХРАМІ ГАЮ…
Спиняється час, годинник глухоніміє…
Збираються кволі мрії в астральну зграю…
З них кожна тобою дише, живе, п’яніє…

ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, У ЧОРНУ ГУМУ…
Проколюють язиками комети простір…
Тримаю в руці ожину, ще зовсім юну…
Можливо, від стресу зцілить, або від млості…

КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… ДАВНО КОХАЮ…
Ти Всесвіт мій, мій апостол, і сон, і дійсність…
Пізнати б могла з тобою принади раю…
Та знову судомить землю шершава вічність…

Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… ЖАГИ, ЧИ СТРУМУ…
І твій відчуваю імпульс, такий інтимний…
Від темряви в мене колір, фасон костюму…
Приборкати б трохи норов свій божевільний…

БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… СВІТ  ТЕРПНЕ СКРАЮ…
Відламую власні крила… Вже не потрібні…
Прости… відпусти… прийди… назавжди… благаю…
На жаль… одночасно ми… і чужі, і рідні…

Перші рядки кожного куплету утворюють поезію:
2.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА у лісі темнім,
МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… м’якенькі досить…
У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… думки об’ємні…
ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… та пахнуть ро́си…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… від перевтоми…
МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… на стежці, звісно…
БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ пісні-канцони…
МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… старанно, слізно…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ на мові суму,
ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… у храмі гаю…
ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, у чорну гуму…
КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… давно кохаю…
Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… жаги, чи струму…
БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… світ  терпне скраю…

У тексті розчинено вірш:
3.
ПУЛЬСУЄ душа вітриська…
МОХ тягне до квітки вуса…
У ЛОНІ крайнеба слизько…
ГІРські там криниці ллються…

СПАДАЄ фантазій рівень…
МЛА гусне… вальсує нічка…
БЕНТЕЖНО співає липень…
МАЛЮЄ твій контур свічка…

БОГ чує молитви в серці…
ІКОНИ вночі дрімають…
ЗІР очі… у хмари вперті..
КОХАЮ тебе, кохаю…
Я, знай, не боюся смерті…
БЕЗМЕЖНО… одна… страждаю…

А у вірші розчинено однослівний багаторитм:
4.
Пульсує
Мох
У лоні
Гір…
Спадає
Мла
Бентежно…

Малює
Бог
Ікони
Зір…
Кохаю
Я
Безмежно…

1 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – 16 липня. На дні світового моря

Шістнадцяте липня. На дні світового моря

3D, у техніці зіставлення

Зникає уранці місяць на дні світового моря,
У мушлі сріблясто-синій… безмовно вальсують риби…
Там горшки святі не ліплять, удень промивають зорі,
Складають пісок у скрині, щоб золотом стали рифи…
Голублять холодні во́ди останки хмарин… подерті…
Абстрактний доволі простір, хоч вітер за гранню суші…
В колисці прапраприроди є сон і немає смерті,
Крайнеба дивує постіль, архангели поруч, душі…
Там зовсім відсутня осінь, прибої шліфують мову…
Довкілля зі сліз солоних, із Божого алфавіту…
Істоти не знані досі складають життя основу,
Відмірюють кожен подих… легені чи зябра світу?
У тексті розчинено два вірші:
1.
Зникає уранці місяць
У мушлі сріблясто-синій…
Там горшки святі не ліплять,
Складають пісок у скрині.
Голублять холодні во́ди
Абстрактний доволі простір.
В колисці прапраприроди
Крайнеба дивує постіль.
Там зовсім відсутня осінь,
Довкілля ізі сліз солоних,
Істоти не знані досі
Відмірюють кожен подих…
2.
На дні світового моря
Безмовно вальсують риби…
Удень промивають зорі,
Щоб золотом стали рифи.
Останки хмарин… подерті…
Хоч вітер за гранню суші…
Є сон і немає смерті…
Архангели поруч, душі…
Прибої шліфують мову
Із Божого алфавіту…
Складають життя основу
Легені… чи зябра світу?

 

11 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 15 липня. Ластівка

П’ятнадцяте липня. Ластівка

3D, у техніці розчинення

Ластівка вдихає тепле літо, різнотрав’я,
Ласки жде від вітру-охоронця… й благодаті…
І пірнає в неба глиб над світом… хутко… зрання…
Щоб крилом відчути промінь сонця рудуватий…

Дегустує липня дивний запах, амплітуду…
Визначає пісні справжню сутність та протяжність…
Символ доброти та щастя –  птаха білогруда…
У маленькім тілі вища мудрість і відважність…

Справ у неї кожен день багато… трудівниця…
Знає всі напам’ять континенти, океани…
Хати оберегом є перната мандрівниця…
Сняться їй повір’я та легенди Роксолани…

У тексті розчинено вірш:

Ластівка вдихає тепле літо,
Ласки жде від вітру-охоронця…
І пірнає в неба глиб над світом,
Щоб крилом відчути промінь сонця…

Дегустує липня дивний запах,
Визначає пісні справжню сутність…
Символ доброти та щастя –  птаха…
У маленькім тілі вища мудрість…

Справ у неї кожен день багато…
Знає всі напам’ять континенти…
Хати оберегом є перната…
Сняться їй повір’я та легенди…

 

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 14 липня. «Вітер» Миколи Глущенка

Чотирнадцяте липня. «Вітер» Миколи Глущенка

3D, у техніці розчинення

Енергія вітру струмує судинами світу, по колу, можливо,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо, комфортно у міру…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту, безпечно, дбайливо…
По променях сонця сповзає на землю бадьоро, пірнає у прірву…

Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько, дивує хрипінням…
У нього з повітря поверхня ефірної плоті, безбарвні зіниці…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько… Геть силу тяжіння!
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті під час громовиці…

Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий, мандрує стихійно…
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні… із перлами-градом…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким, цілком офіційно…
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні, звичайно, масштабом…

У тексті розчинено вірш:

Енергія вітру струмує судинами світу,
Пронизує хмари, у небі ж доволі просторо…
Витоптує власну, незриму, абстрактну орбіту,
По променях сонця сповзає на землю бадьоро…

Є всесвіту подихом, певно, старезний вітрисько,
У нього з повітря поверхня ефірної плоті…
Йому і до Бога, й до трав розпанаханих близько,
Його не спіймати і крил не відтяти в польоті…

Він – буря і бриз, ураган і тайфун триязикий,
Деревам у коси вплітає дощиночки слізні…
Здаватися може і ніжним, і грубим, і диким,
У нього облич сотні тисяч, усі вони різні…

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 13 липня. Вершина

Тринадцяте липня. Вершина

3D, у техніці розчинення

Струм у венах. Політ. Так треба… бо звуть вишини…
Скелі, наче святі собори, дають прозріння…
Може, серце впадає в небо, у надглибини…
Або в душу вростають гори своїм корінням…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний вивчає танці…
Чути голос і сонця, й Бога у стані трансу…
Кожен камінь – кулак залізний, планети панцир…
У зіницях кипить волога – краплини глянсу…
Навіть ґрунту вражає пружність, а, може, міцність…
Прокладають пісні орбіту крізь сім галактик…
У двобої з собою мужність та нелогічність…
Під ногами вершина світу… Едему клаптик…
Відчуваю екстаз, блаженство, чи дотик долі…
І природи сувору ніжність у лоні гаю…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво та сила волі…
У повітрі пульсує… вічність… Її вдихаю…

У тексті розчинено вірш:

Струм у венах. Політ. Так треба…
Скелі, наче святі собори…
Може, серце впадає в небо,
Або в душу вростають гори…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний…
Чути голос і сонця, й Бога…
Кожен камінь –   кулак залізний…
У зіницях кипить волога…
Навіть ґрунту вражає пружність…
Прокладають пісні орбіту…
У двобої з собою мужність,
Під ногами вершина світу…
Відчуваю екстаз, блаженство
І природи сувору ніжність…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво…
У повітрі пульсує… вічність…

 

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду