Марина Алдон — Не питай…

ночь

Не питай…

 

Ти не питай ні про що…  бо болить особисте,

Ніби стихія в душі – землетрус, вітролом…

З ніччю свідомо римую довкілля імлисте…

Літера кожна сполучена міцно з єством…

 

Можеш дізнатися все із поезій відвертих,

Що відчуває… в мовчанні… на дотик… папір…

Кілька разів на добу народитись і вмерти

Мушу для того, прожити щоб кожен свій твір…

 

Знаєш, у всіх традиційно є прізвище, ймення,

Тільки забудуть нащадки, на жаль, багатьох…

Я залишу́ після себе у спадок натхнення –

Не для кількох поколінь, а для творчих епох…

 

Ти не питай ні про що…  бо болить особисте,

Просто читай про тривоги мої між рядків…

Небо сьогодні гладесеньке дуже та чисте,

Може, погладити зіроньку крилами слів?

 

29 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Я цілую ту землю…

земля

Я цілую ту землю…

Я цілую ту землю, яка у долонях моїх

Має запах дитинства, знімає тривогу та втому…

Скільки пройдено миль і подолано скільки доріг,

Все одно кличе серце в зелені Карпати, додому…

 

Я цілую ту землю, яка життєдайне зерно

У період сівби… мовчазливо приймає у лоно…

І дарує врожай… і неначебто ядра зірок,

Рум’яніють у хаті хрумтливим пшеничним батоном…

 

Я цілую ту землю, для плоті яка – рубікон,

На планеті тримає усіх ланцюгами тяжіння…

Бог придумав закон, а довів послідовно Ньюто́н:

Може тільки душа доторкнутись до неба склепіння…

 

Я цілую ту землю, яка споконвічно свята,

Що омита сльозами та кров’ю братів-українців…

У гірському соборі молитву шепочуть вуста

І… піднесено… Лисенка грає вітрисько на скрипці…

 

Я цілую ту землю, яка із полотен митців –

Айвазовського, Глюка, Манайла, Мурашка, Куїнджі

Простягає до людства незримі тонкі пагінці,

Випромінює світло, емоції, враження свіжі…

 

Я цілую ту землю, яка крізь віки береже

Віщі твори Шевченка, нетлінні здобутки народу…

Зрозуміти не можу ренегатів, що люблять чуже,

Та при цьому зрікаються матері, власного роду…

 

 

23 березня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон – Старенькі двері

Старенькі двері

 

Старенькі хатні двері… А за ними

Чотири стіни, стеля… цілий світ…

І на пилюці предків родовід…

Його охороняють херувими…

 

Обшите павутиною відерце

Давно не відчуває рук тепла

Та свіжості води із джерела,

Немов отут не б’ється часу серце…

 

Старенькі хатні двері дерев’яні –

Між вимірами… начебто… межа…

Вдихає запах пам’яті душа

В задумано-замріяному стані…

 

Дешева фарба лупиться… місцями,

Одвірок перев’язано плющем,

Замок іржавий тужить за ключем,

А сходи розмовляють із вітрами…


Старенькі хатні двері із ялини

Оздоблює узорами смола…

Просочуються сонце вглиб житла

Крізь отвори малесенькі – щілини…

 

1 лютого 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:katezevs «Дом, в котором живут призраки»,

http://www.photosight.ru/photos/5390425/

Марина Алдон – Зима. Похід. Ліс

Зима. Похід. Ліс

3D, у техніці розчинення

1.

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… РУХИ ТОЧНІ…

Ніщо для неї – всі мої тривоги…

Із нею інші виміри тотожні,

Немов орбіти – всі земні дороги…

 

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… У БЕЗОДНІ…

І на сопілці грає вправно соло,

Тремтять синиці дві чи три… голодні,

У них сідає, трішки хрипне голос…

 

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ, НЕПОРОЧНІ

Дивує врода, велич дивокраю…

Із ранцю книги вибрати б святочні,

Бо помолитись треба, – відчуваю…

 

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ… У ДОЛОНІ…

Тримаю міцно, пильно, й обережно…

Хай заспокоять вогники червоні

Хоч трохи душу, дуже ж їй бентежно…

 

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В ХМАРАХ ПЕНЗЛІ

Ґрунтують рівно,швидко все довкілля,

Полотна пишуть дивні… довжелезні

І створюють шедеври рукоділля?

 

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… БІЛЯ КЛАДКИ

Дрібненький іній – цукор кристалічний…

А на камінні випуклості, складки –

Можливо, напис пам’ятний, космічний…

 

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ СВІТУ… ЗМЕРЗЛІ

Судини їхні… справжні окуляри…

Рятують взимку від сезонних стресів

Пухкі замети, лід… морозні чари…

 

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… ІЗ ПАЛАТКИ

І скелі ось, у вигляді трапецій…

Без тебе жити ж як? Не маю гадки…

Чуття пульсують голосно у серці…

 

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я В ПОХОДІ

Гортаю власні всесвіти у віршах,

Та не радію простору, свободі,

Бо пристрасть… як стихія… все сильніша…

 

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… СНИ ЛІВОРУЧ…

Але вони калину огортають,

Могутній дуб – як той карпатський обруч,

В його уяві квіти розквітають…

 

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… НА ПРИРОДІ…

Хоч сірий компас тисне на зап’ястя,

Але чи стане прилад у нагоді?

Чи може показати напрям щастя?

 

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? ТИ Ж НЕ ПОРУЧ…

Заряд у грудях, ніби електричний…

Сльозу ковтаю згірклу… та прозору…

Зв’язок між нами вічний, галактичний…

 

2.

Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ ТИХО… рухи точні…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ ВИХОР… у безодні…

СНІГИ ПЕРВИННІ В ЛІСІ непорочні…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… СВІЧІ…  у долоні…

ЛУГИ ПУСТИННІ ХВОРІ? В хмарах пензлі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ ГОРИ… Біля кладки

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ ОЧІ світу… змерзлі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ, НОЧІ… із палатки…

ДУМКИ ТАЄМНІ НИНІ… Я в поході…

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ, ПЛИННІ… сни ліворуч…

ТЕПЛА БРАКУЄ, КАРТИ… на природі…

НЕМАЄ КИСНЮ? ВАТРИ? Ти ж не поруч…

 

3.

А в тексті розчинено вірш:

 

ІМЛА ТАНЦЮЄ тихо…

СКЛАДАЄ ПІСНЮ вихор…

СНІГИ ПЕРВИННІ в лісі…

ЯК ЗОРІ БОЖІ… свічі…

ЛУГИ ПУСТИННІ, хворі?

МІСТИЧНІ В СІЧНІ гори…

СТРУМКИ – ПІДЗЕМНІ очі…

УЗОРНІ, СХОЖЕ… ночі…

ДУМКИ ТАЄМНІ нині –

ЛІРИЧНІ, НІЖНІ,  плинні…

ТЕПЛА БРАКУЄ, карти…

НЕМАЄ КИСНЮ? Ватри?

 

4.

І ще одну поезію:

 

ІМЛА танцює,

СКЛАДАЄ пісню…

СНІГИ первинні,

ЯК ЗОРІ Божі…

ЛУГИ пустинні,

МІСТИЧНІ в січні…

СТРУМКИ підземні

УЗОРНІ, схоже…

ДУМКИ таємні

ЛІРИЧНІ, ніжні…

ТЕПЛА бракує…

НЕМАЄ кисню?

 

5.

Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

 

1. Імла

2. Складає

3. Сніги,

4. Як зорі…

3. Луги

5. Містичні,

6. Струмки

4. Узорні…

6. Думки

5. Ліричні…

1. Тепла

2. Немає…

 

18 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Виталий Ярославский «Про Утреннюю Кашу…»,

http://www.photosight.ru/photos/5371521/?from_member

Марина Алдон – Фантомний біль

Фантомний біль

 

Фантомний біль на місці, де раніше

Тремтіло серце… наче дикий птах,

А зараз попелище… і рівчак…

Від чаду навіть дихати складніше…

 

Симптом невиліковної недуги…

В судини трансплантовано печаль,

Та згадок не позбутися, на жаль,

Як фобій і нервової напруги…

 

Гарячі сльози – норма існування…

Відтято щиру мрію від душі,

Свідомість балансує на межі –

Тривожить… ампутація кохання…

 

Фантомний біль нестерпний і хронічний

Щоночі позбавляє очі снів…

Напевно, патологія чуттів…

Цей світ без тебе… ніби… потойбічний…

 

17 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Евгений Крестьянов «Любава»,

http://www.photosight.ru/photos/5369960/

Марина Алдон – Небо

Небо

 

Десь там, у глибинах безмірно-глибокого неба

Безмовно ясніє із дивних зірок візерунок,

У млу галактичну пускають коріння дерева,

А вірші знаходять у вічності власний притулок…

 

У вимірах інших і мрії птахами гніздяться,

Слова оживають, неначе напровесні квіти,

Пісням дає крила мистецька довершена праця,

З’являються навіть у нот автентичні орбіти…

 

Десь там, у глибинах небесного Божого схилу

Архангел гортає всесвітню абетку класичну…

Вона таємничу дає кожній літері силу,

Формуючи мову, у світі найбільш поетичну…

 

У нетрях космічних повніше єства розуміння,

Молитва свята очищає і душу, і совість…

У стані блаженства немає земного тяжіння,

Бо твори ліричні вливають на творчу свідомість…

 

 

8 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Kruzz «Излом»,

http://www.photosight.ru/photos/5365864/

Марина Алдон – Снігова казка

Снігова казка

 

Зимі полярні ночі до снаги

І лід на віях рік закрижанілих…

На місячній поверхні не сніги,

А срібний попіл наших снів зітлілих…

 

Господнє небо, начебто вівтар,

Сукно зіркове дивне і безкрає…

Холодній вітер – добрий сопілкар…

Майстерно колискову власну грає…

 

Ажурний іній січню до лиця…

Але буває мряці слизько часом…

У мене нині справжній хист митця –

Малюю на вікні з морозом разом…

 

Дитяча казка ніби навкруги…

Та жаль птахів у сквері… зголоднілих…

На місячній поверхні не сніги,

А мрій зола і попіл снів зітлілих…

 

 

1 січня 2014

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Виктор Цыганов, «Белая тишина..»,

http://www.photosight.ru/photos/5080555/?from_member

 

Марина Алдон – У зимовому лісі

У зимовому лісі

3D у техніці розчинення

Перевернутий сонет + ЯС

 

На гілці вишні брошка січня біла,

Мереживо із шовку на ялині…

Мистецький витвір – ніби вседовкілля…

 

Шепоче вірші зіронька хмарині…

Захеканому вовкумла– дозвілля…

Холодний вітерстогне на стежині…

 

У дикім лісі зимно, трохи нудно…

Ефект гіпнозу? Гори, як світлиці…

У темряві не видно абсолютно

Очейморозу, шарфика криниці…

 

Голодна пташка хрипне від негоди?

Безмовний місяць зараз у заметі?

Вдихаю спокій…  дивної природи…

Фіксую серцем… зміни на планеті…

 

У тексті розчинено ЯС:

 

На гілці вишні

Мереживо із шовку –

Мистецький витвір…

 

Шепоче вірші

Захеканому вовку

Холодний вітер…

 

У дикім лісі зимно,

Ефект гіпнозу…

У темряві не видно

Очей морозу…

 

 

29 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:

Виктор Цыганов «Морозный день»,

http://www.photosight.ru/photos/5341995/?from_member

Марина Алдон – На літеру А

На літеру А

 

Акантовий орнамент на душі,

Агатові сніжинки на стежині…

А ми давно… давно… давно чужі…

Абсурдно в зустріч вірити донині …

 

Агонія… конвульсії… півсмерть…

Абстракція думок –  веде до тебе…

Адреса та ж… та ти не той на чверть…

Амбіції тамують серця трепет…

 

Апостоле і долі, і життя!

Акорди підбираєш до фантазій,

Арканиш потаємні почуття,

Активізуєш подорожі в часі…

 

Архів любові – вицвілі листи,

Альбом гортаю… вірші, фотознімки…

Астральний світ мій добре знаєш ти…

Але цікавить тільки тіло жінки…

 

 

28 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Iridi «Про то самое «яблоко, что с древа Адаму на беду сорвала Ева»…,

http://www.photosight.ru/photos/5344731/

Марина Алдон – Інстинкти і звички

Інстинкти і звички

 

Я по-новому дихати учусь,

Звикаючи до внутрішніх морозів…

Лише тремчу… за звичкою… чомусь,

Хоча давним-давно не плачу зовсім…

На себе не подібна вже нічим:

Ні виглядом, ні власними піснями…

Зливаюся із обрієм нічним

Німими пересохлими губами…

Слова же другорядні, а між тим

Для серця, для душі є більш доцільним

Те, що іще не сказано ніким…

Чуття же поза мовленням суспільним…

 

Вчусь жити… видозмінювать думки…

Інакші патентую псевдоніми…

Знеболити щоб зошит і рядки,

Ховаю згадки-спомини за рими…

А в хаті сиро, темно… все одно…

Мрій небагато – звісно… згідно норми…

Вітрисько дзьобом гучно бє в вікно,

Бо прагне лінгвістичної реформи…

Старі листи – мов вицвілий папір…

Здаються навіть літери чужими…

Вогнем жонглює свічка, як факір,

Невільно… в автономному режимі…

 

Без тебе вчуся спати. Вже диван

У спальні розмістила замість холу,

На стелі зобразила океан

Та випила сто капсул валідолу…

У лапках пишу вже займенник «ми»,

Хоча правопис… нібито…  дрібничка,

Як про любов складаються псалми…

А творчість – це шкідлива досить звичка…

Потрібно, щоб додав наснаги вірш…

Працюю над характером активно…

На місяць вию тільки, як раніш,

Немов вовчиця біла… інстинктивно…

 

28 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Iridi «*****»,

http://www.photosight.ru/photos/5350203/