Марина Алдон — Світанок у лісі

сонце

Світанок у лісі

 

Як розступилась стрімко море перед праведним Мойсеєм,

Отак розходиться уранці мла прогіркла перед сонцем…

Роса… здається… кришталева на траві святим єлеєм,

У лісі тихо походжає дикий вітер незнайомцем…

 

Струмок засуху пророкує… вкотре, начебто Єрмія,

До клена горнеться ялина, мов Даліла до Самсона…

Світанок дише у обличчя… Наступає  ейфорія…

В осерді гір шукаю справжню я премудрість Соломона…

 

Немов Давид осанну Богу після сну співає птаха…

Природа – справжній храм Господній… дивовижно пахне літо…

Плоди смородини чорніють, як одежа у монаха…

І… Йона з черева кита мов… постає день перед світом…

 

9 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Здолати ворогів!

війна

Здолати ворогів!

 

Долає ворогів не тільки сила,

А вміння передбачити події…

Поперечу – хоч слава, хоч могила,

Найперше – перемога, точні дії…

Хай поруч гори, ліс, вулкана кратер,

Довкола – супротивника зневага,

В бою гартує воїн свій характер,

Снага допомагає та відвага…

 

Долає ворогів не куля власне,

А гра із майстерна з недругом, логічна,

Підкріплення сплановане та вчасне,

Атака непроста психологічна…

Кривавий бій за щастя, за свободу

Хоч нелегкий, боротись треба гідно

Із почуттям любові до народу,

Леліючи у серці  мову рідну…

 

Долає ворогів молитва щира,

Бо знає Бог де правда, де омана…

Повинна впасти зброя чи сокира

З рук окупанта, лютого тирана…

Військовий клич і запах рути-м’яти

Ведуть у наступ з моря та із суші,

Суперників виштовхуючи з хати…

Не побороти грішним чесні душі!

9 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — У лісі

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У лісі

 

У лісі між землею я і небом…

З узгір’я гладжу хмари сиві скроні,

Годую дикий вітер із долоні

Ромашковим густим прозорим медом…

І слухаю пташину коломийку,

Яка лунає гучно, мелодійно,

Струмочок підтанцьовує граційно,

Нагадуючи вигнуту лінійку…

 

Глибокий яр із запахом суниці…

Напевно, поруч ягода рум’яна…

У серці відчувається нірвана…

Дерева, наче стіни на каплиці…

Земля священна, край благословенний!

Молитва тут вечірня найщиріша,

Звеличує єство Творця у віршах…

Поезія ж – духовний хліб щоденний…

 

У лісі пізнаю природу щастя!
Глибокий склеп – і лігво, і фортеця,

Де час закаменілим зостається,

В печері віщі сни лише гніздяться…

Лаштунки ніби, зарості ожини,

За ними, як на сцені, на галяві,

Гриби брунатні трішечки, біляві…

Й… немовби Шлях Чумацький – серпантини…

 

 

9 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Мить метелика

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Мить метелика

 

Росою умивається метелик,

Вдихає ранок теплий та рожевий,

Так вабить небокрай його липневий,

Неначе сонце – медом повний келих…

Лоскоче тіло вітер бородою,

Із вусиками бавиться завзято,

Над квіткою майстерно робить сальто

Й ховається тихенько за травою…

 

Строкатий гордий красень лускокрилий

Пишається нарядом ексцентричним,

Яскравим, елегантним і незвичним…

Безмовно… оглядає крутосхили…

Природа – диво з див… нерукотворне,

А поле – бездоганне… досконале…

На жаль, життя комахи нетривале,

Але багатогранне,неповторне…

.

9 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Мати

мама

Мати

Як квітка, що до сонця пнеться вгору,

Наслідуючи бджілку та джмеля,

Так тягнеться до матері маля,

Струмочком гомонить із нею поруч…

Тремтить від гроз хай небо неокрає,

Затулить ненька крилами дитя,

Вона ж муках… даючи життя…

Любов найвищу серцем осягає…

 

Як горнеться росинка до травинки,

Сталевий плуг до ґрунту, до землі,

Так жінка до нащадків,до сімї…

Із рушниками кличе до хатинки…

Одвічна берегиня родоводу

Теплом своїх натруджених долонь

Всіх рідних зігріває, мов вогонь…

Вона ж – душа Вітчизни і народу!

 

8 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Слова

5525431_large

Слова

Часом здається, що я зі словами невільно зливаюсь,

Тими, що сказані вже, що єством і правдиві, і мужні,

Чи у душі зачаїлись мовчанням, неначе у мушлі,

Щоб при нагоді, як птаха, поринути вглиб небокраю…

Їх не лякає гроза, сильна злива, мли чорна палітра…

Їм не потрібні дороги широкі, шляхи магістральні…

Є в них орбіти свої галактичні… спіральні… астральні…

Ними простують у просторі — часі зі швидкістю світла…

 

Часом здається, що я зі словами сплітаюсь невільно,

Стукають крилами тихо вони у серця перехожих…

Та збайдужіння стіна кам’яна пропустити не може

До глухувато-сліпої юрби ніжну музику вільну…

Товпляться, ніби прочани, лексичні звороти юрбою

У підсвідомості, просяться вперто на аркуш паперу,

Переповняють і космос, і власне мою стратосферу,

В кожному вірші римуючи виміри поміж собою…

 

Часом здається, що я зі словами невільно зростаюсь,

Мовна система у вени, судини пускає коріння,

Не підкоряється тільки поезія силі тяжіння,

Адже із думки утворено світ і святилище раю…

Логос пророчий, який у Всевишнього був на початку,

В тексті звичайному… мов набуває фізичної форми…

В вічність завжди відправляю із літер орнамент узорний,

Кнопку натиснувши «А́мен», насправді же – ставлячи крапку.

 

1 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Ggvarjaladze «***»

Марина Алдон — Вовчиця біла

вовк

Вовчиця біла


Вовчиця біла — наче не вовчиця…

Довкола сіроманці попелясті,

Узгір’я і суворі, і шпилясті,

Вона ж одна блукає… знов не спиться…

Шукає повний місяць – серце ночі,

Що десь у млі пульсує непомітно,

Душею відчуває ніжне світло,

Заплющивши, як світ, глибокі очі…

 

Вовчицю білу зграя обминає…

Ніхто її не здатен зрозуміти:

Полює не на звірів, а на квіти,

Які зірками пахнуть, небокраєм…

Вона любити вміє дуже вірно,

Граційна, імпульсивна, горда трішки,

Не може незнайомцю, наче кішка,

Продатися за ласку лицемірну…

 

Вовчиці білій сумно… Ностальгійно

Шепоче їй на вухо вітер вірші,

Найкращі, наймудріші, найщиріші,

Струмок танцює поруч емоційно…

Природа її храм, а ліс – оселя…

Вона і волелюбна, і мрійлива,

Рішуча, таємнича та смілива…

Співає-виє, молиться на скелях…

 

 

24 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Роса

роса

Роса

 

Роса на квітці – сплющена хмарина,

Чи крихітна, розплавлена зоря,

Краплина небосхилу-вівтаря

Настромлена на пагін, як перлина?

Прозора плоть і ніжна, і граційна,

Наповнена невинністю душі

Неначе балансує на межі

Духовного та тлінного… постійно…

 

Роса – провісник ранку… та, можливо,

Невидимого янгола сльоза

Чарує і приваблює краса

Існує ж у природі справжнє диво!

Цілющу має силу, животворчу

В собі вміщає всесвіту макет

І не один, звичайно, ще секрет…

Всевладну пам’ятає руку Отчу…

 

Роса – волога цятка ідеальна

Із запахом безмежності, вітрів,

Усяких набуває кольорів,

Які відображаються дзеркально…

Веселка в ній тоненька, вірогідно,

Тріпоче та пульсує… бо жива…

Холодна, як криниця лісова…

Чому зникає вдень вона безслідно?

 

22 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Океан

5504503_large

Океан

 

Я дивна… Я – безмежний океан…

Для світу невпізнанна, незбагненна

І дика, й волелюбна, й не смиренна,

Тайфун у серці, буря, ураган…

Так хочеться торкнутися небес…

Слова, як хвилі, вгору рвуться здолу…

Можливо, прірва там без суходолу,

А кожна пісня має інший сенс…

 

Із місяцем блідим… на самоті…

Віршую про усе, що наболіло,

Просочене слізьми́ солоне тіло

Тремтить від надвисоких почуттів…

На дні очей зоринки золоті,

Промінчики тоненькі – вії гострі…

Настільки про безлюдний мрію острів,

Що вчусь уже ходити по воді…

 

Я дивна… Я – безмежний океан…

Ніхто мене не може зрозуміти…

Волоссям обережно гладжу квіти,

Уранці п’ю не каву, а туман…

Дощі римую… власні і чужі…

Ніколи не зливаюся з юрбою…

Беру у ніч твій знімок із собою,

Ховаючи від світу у душі…

 

18 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Ina_TK «***»

Марина Алдон – Розмова з вітром

5512428_large

Розмова з вітром

 

Говорить вітер… Змовчати потрібно…

Він точно знає мови всі земні,

Можливо, що розкаже і мені,

Що серцем промовляє риба срібна

Та що співає річкастоголоса,

Коли на прощу лине в океан

І що шепоче яблуні фонтан,

Шукаючи росу в зелених косах…

 

Змовкає вітер… Треба щось казати…

Чому же він приховує дива?

Я вірю, мають силу всі слова,

Бо зміст у звука кожного багатий…

Веду сама з собою діалоги?

Тихенько причаївшись, вітровій

У очі заглядає, як німий,

Сліди аналізуючи… вологи…

 

Тремтить вітрисько… хоче відповісти

На сотні риторичних запитань,

Вагається… з етичних міркувань…

До неба підраховуючи відстань…

Та раптом озивається… Сміливо

По-своєму щось голосно кричить,

У воду мочить крила… і умить

Втікає без пояснення… квапливо…

 

18 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Ina_TK «***»