Останній день Помпеї
Земля здригнулась, вичавивши з лона
Вулкан… Важкі пологи передчасні…
Палала стеля неба, мов картонна.
Дощ вогняний спиняв життя у часі.
Підступний вбивця. Каїн… чи ж Везувій
Провулки кров’ю поливав. Смак лави.
І кам’яні в людей влучали кулі,
А жар пекельний навіть душі плавав.
У ніздрях застигав цемент пилюки,
Немов піщані… падали хатини…
Хапали матері дітей на руки.
Виколював жах очі… рвав судини.
Все нанівець. Кипіли древні ріки.
Тоді ще не чекали на Месію.
І стало місто цвинтарем навіки,
По собі залишивши безнадію.
