Двадцять дев’яте квітня. Знов серце випромінює тепло…
3D, у техніці розчинення
Знов серце випромінює тепло, природну ніжність…
Я згадую про тебе на пероні… ми ж не разом…
Шляхи життєві – лінії долоні… прямо в вічність…
На семафорі окулярне скло розбите часом…
Знов серце випромінює журбу, сум галактичний…
Кохання – це невиліковний вірус, дуже древній,
Судинами прохолодить дивний імпульс електричний…
Весна впирає віти у юрбу… в хустки́ зелені…
Знов серце випромінює пісні, а не бажання,
Що вже не поміщаються у грудях, рвуться в простір…
Я відданість найбільш ціную в людях та мовчання,
Тебе не зраджу навіть уві сні, не зможу просто…
Знов серце випромінює тепло надтаємниче…
Вокзал шумить. Спинитись вітру ніде… в буйнім вирі…
У потяги вдивляюсь – не приїдеш… не покличеш…
Стою одна… мов зламане стебло… між пасажирів…
У тексті розчинено вірш:
Знов серце випромінює тепло…
Я згадую про тебе на пероні…
Шляхи життєві – лінії долоні…
На семафорі окулярне скло…
Знов серце випромінює журбу…
Кохання – це невиліковний вірус…
Судинами прохолодить дивний імпульс…
Весна впирає віти у юрбу…
Знов серце випромінює пісні,
Що вже не поміщаються у грудях…
Я відданість найбільш ціную в людях,
Тебе не зраджу навіть уві сні…
Знов серце випромінює тепло…
Вокзал шумить. Спинитись вітру ніде…
У потяги вдивляюсь – не приїдеш…
Стою одна… мов зламане стебло…
9 березня 2013
Оставить комментарий