Мить сходження…
Мить сходження… Пульсує аж гора…
Струмок дивує цнотою і блиском,
Дзвіниця небосхилу дуже близько
І сонця жовтувата куля-бра…
Хмарини, наче інший материк,
Архангелами зліплений із вати…
Вчусь на межі світів балансувати
Та гладити очима льодовик…
Під час обряду сходження, мене
Страхує тільки пояс альпініста,
Тут подихами міряється відстань,
Тяжіння ніби слабшає земне…
Вершини вабить вежа кам’яна
У храмі первозданної природи…
Як є мета, відсутні перешкоди –
Нітрохи не лякає крутизна…
Мить сходження… В міжчасся у лісах
Астральні відкриваються портали,
Розширює повітря капіляри,
Неначе тонізуючий коньяк…
Далеко місто, юрби, суєта,
Та я, здається, саме тут удома…
Буквально випаровується втома…
Довкола ж воля, тиша, висота!
23 липня 2014
