Марина Алдон — Два вовки

HTMVNHn-1uk

Два вовки

 

Вовки ми два дикі… у храмі святої природи…

Між нами і прірви, і скелі, й міста, і кордони…

Зріднитись навік заважає жага до свободи…

Мандруєм сліпим бездоріжжям ночей без утоми…

 

Ми схожі занадто… В нас навіть споріднені душі…

Однаково місячне дзеркало погляди вабить…

Кармічних вузлів не розтяти… Міцні вони дуже…

З небес за стосунками стежать німі зорі-краби…

 

Ми в лігвах астральних… Чуття нас єднає невільне…

Вдихаємо порізно вітер, тумани шовкові…

З нас кожен мовчить про своє, але точно про спільне

Й складає поезію власну на тему любові…

 

Живемо давно ми аскетами в Божому лісі…

Крізь очі… невільно з сердець витікають страждання…

Одну відчуваєм потребу у пристрасній втісі…

Та волі зректись не готові заради кохання…

 

 

26 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014