Лісовий світанок
Небо – підвісна надземна стеля,
Вранці розсуває чорні штори,
Від очей людських ховає зорі
Десь у часових вузьких тунелях…
Квіти умиваються росою:
Чистота ж – здоров’я запорука,
Має аж іскритися перука
І Карпати тішити красою…
Сонце, наче пензлем Рафаеля,
Променем малює дивні твори,
Барви дня наносячи на гори,
Щоб життя вдихнула кожна скеля,
Божий світ наповнило… щоб світло,
Лагідно торкаючись травиці,
Заспівали щоб молитву птиці
Разом із тремтливим диким вітром…
Пахне полониною світанок…
І мовчить годинник… проти правил…
У палатці, жаль, немає кави…
Три суниці свіжі – на сніданок…
Надихає літо на ідеї,
Напуває щастям тіло й душу…
Лиш метелик жовтий непорушно
Спить іще у клена на киреї…
6 червня 2014
