Із білих лілій… серпня дивні шати…
Крайнебом духмяніє літня ніжність…
А вітер під стеблом лягає спати,
Бо знає, що присниться Божа вічність…
На дотик, наче хмари, пелюсточки,
На них наносить роси срібні місяць…
Тонесенькі, загострені листочки
Зірковий хлорофіл, напевно, містять…
Тичинки, як спіралі галактичні,
Чи наче золоті астральні ноти…
Прекрасні квіти, майже фантастичні,
Є символом невинності і цноти…
11 серпня 2013
3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС
Крізь скло віконне плавиться серпанок,
Пірнає в вазу промінь свічки хутко…
Червоним світлом дивним сяє ранок…
Крайнебо стогне, молиться нечутно…
Хмарина у долоні… і фіранок
Укупі з вітром дише ледь відчутно…
Самотній птах… із голосом предтечі
Читає вірші власні у польоті…
Ніхто не бачить сліз моїх… до речі,
Вони стають піснями у блокноті…
Не розділити навпіл миль розлуки,
Світів між нами більше не з’єднати…
Без тебе на канапі терпнуть руки…
Не пахне снами арт-декор кімнати…
У тексті розчинено ЯС:
Крізь скло віконне
Пірнає в вазу промінь
Червоним світлом…
Крайнебо стогне,
Хмарина у долоні
Укупі з вітром…
Не розділити навпіл
Світів між нами…
Без тебе на канапі
Не пахне снами…
11 серпня 2013
На фото: работа Дегтяревой Евгении Витальевны «Автопортрет с травяным ангелом»
3D, у техніці розчинення
Перевернутий сонет + ЯС
Земля холодна… небо із каміння?
Летить у вирій птаха-мандрівниця…
На сонце інше схоже павутиння…
Краса природна макам диким сниться…
Убору Мономаха в сквері тління…
На гілці вишні вересня каплиця…
Плетуть вінки із листя, сум колишуть
Вітри осінні… дикі, невеселі…
Куди опівдні з міста змито тишу?
Втікають тіні грітися в оселі?
Тілами парасолі механічно
Прасують сірі хмари над юрбою…
Туман повзе, як равлик… неритмічно…
А дощ танцює самбу із рікою…
У тексті розчинено ЯС
Земля холодна…
Летить у вирій птаха,
На сонце інше?
Краса природна
Убору Мономаха
На гілці вишні…
Плетуть вінки із листя
Вітри осінні…
Куди опівдні з міста
Втікають тіні?
11 серпня 2013
На фото: работа Троцика Павла Ивановича «Двое»
Хто на дно опускався хоч раз у житті:
Водосховища, прірви, суспільства,
Смак знайомий тому найгостріших чуттів
Та, звичайно, єства творча іскра…
Знає той, що в системі відносин юрби
Не різнитись потрібно від інших,
Що впресовують люди мистецькі скарби
У глибини ночей найчорніших…
Хто на дно опускався хоч раз у житті,
Пропускав небозвід крізь судини,
Вірить серцем своїм нульовій висоті,
Знає, річка стікає в низини…
Бо… зі споду побачивши сяйво світил,
Відкриваються внутрішні очі,
Білі крила душі набираються сил
І орбіти відшукують точні…
Хто на дно опускався хоч раз у житті:
Вулканічне, морське, соціальне
І молився Творцю у святій простоті,
Силу Слова цінує реально…
Адже… впавши… нелегко на ноги звестись –
Гравітації пута на тілі…
Та випробує доля упевнено хист
Тільки тих, хто прямує до цілі…
11 серпня 2013
На фото: работа Рашкова Сергея Борисовича «Тайна познания»
© 2024 Марина Алдон. Моя гавань · RSS записей · RSS комментариев