Двадцять п’яте травня. Знепокоєне серце
3D, у техніці розчинення
Зоринки у небі, як вічності зодчі… як очі безодні…
У них таємниці і неба, і світу… Ще б їх прочитати…
В одежі твоїй засинаю щоночі у ліжку холоднім,
Щоб бути в тобі, відчувати твій імпульс у власній кімнаті…
Торкнутися б рук… через відстань… вустами… здійснити бажання!
Вдихнути тепло ледь засмаглої шкіри, схилившись покірно…
Давно пораховані родимки, шрами… і татуювання…
Чому ж до цих пір я кохаю без міри? … Безмежно… безмірно…
Ти – щастя вітрило, тривога душевна, ти – місячний промінь…
Без тебе у млі затихає джерельце, вітри топчуть квіти…
Візьми мої вірші, пісні всі даремно, на пам’ять, на спомин…
Лише поверни… знепокоєне серце, бо може згоріти…
У тексті розчинено вірш:
Зоринки у небі, як вічності зодчі…
У них таємниці і неба, і світу…
В одежі твоїй засинаю щоночі,
Щоб бути в тобі, відчувати твій імпульс…
Торкнутися б рук… через відстань… вустами…
Вдихнути тепло ледь засмаглої шкіри…
Давно пораховані родимки, шрами…
Чому ж до цих пір я кохаю без міри?
Ти – щастя вогонь та тривога душевна,
Без тебе у млі затихає джерельце…
Візьми мої вірші, пісні всі даремно…
Лише поверни… знепокоєне серце…
26 березня 2013
© Copyright Marina Aldon 2012
*На фото: робота члена Національної спілки художників України Ласло Гайду
Оставить комментарий