Двадцять третє травня. Зостанься…

3D, у техніці розчинення

Зостанься… Божеволію… Кохаю…  Захлинаюсь чарами…
Не винна в тім, що доля розлучила… що між нами дві туманності…
Страждаю… не торкнутись небокраю, не пройтися хмарами…
Далеко ти, як місячне вітрило… справжній о́браз ідеальності…

Зостанься у мені ковтком повітря та жаги нестримної…
У серці, у легенях, у судинах… Хай змиває кров умовності…
Життя, як дріб… ділю́ на «до» та «після» близькості інтимної…
І тільки пам’ять цілісна, єдина… за законами духовності…

Зостанься… сновидіння епізодом… у моєму всесвіті…
На дні душі… там всі твої світлини… відчуваю тіла грацію…
Жаль, мрії не захищені штрих-кодом і зникають безвісти…
А крила їм не виліпити з глини… не здолають гравітацію…

Зостанься… хоч би голосом у пісні, навіть словом… пошепки…
Рингтоном у старенькому смартфоні, у якого вібро… міміка…
Чому ж думки зі щастям несумісні? Смак який у посмішки?
Чому ж без тебе вірші ілюзорні і сумна інтимна лірика?

У тексті розчинено вірш:

Зостанься… Божеволію… Кохаю…
Не винна в тім, що доля розлучила…
Страждаю… не торкнутись небокраю…
Далеко ти, як місячне вітрило…

Зостанься у мені ковтком повітря…
У серці, у легенях, у судинах…
Життя, як дріб… ділю́ на «до» та «після»…
І тільки пам’ять цілісна, єдина…

Зостанься… сновидіння епізодом
На дні душі… там всі твої світлини…
Жаль, мрії не захищені штрих-кодом,
А крила їм не виліпити з глини…

Зостанься… хоч би голосом у пісні,
Рингтоном у старенькому смартфоні…
Чому ж думки зі щастям несумісні?
Чому ж без тебе вірші ілюзорні?

20 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду