Марина Штефуца – Вітряк

26 марта, 2012 3:22 пп

Вітряк


Старий вітряк, поламаний, безсилий…
Припали плечі порохом віків…
Стоїть самотньо, замочивши крила
У безвість безтурботну тихих снів.

Тепер вже він весь час відпочиває –
Нема роботи. Сліз іскриться слід.
Колись він цілувався з водограєм,
В маленькій краплі бачив цілий світ..

До нього звідусіль сходились люди
Молоти жито. Знав він кожен рід…
Та час минув…. і більше вже не буде
Він ринути в роботи зореквіт.

Тепер стоїть журливо біля гаю
Вітряк один, рахуючи роки.
Його, старого, ніжно забавляють
Цілющими піснями лиш пташки.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Вітряк нет

Марина Штефуца – Усе мине…

26 марта, 2012 3:21 пп

Усе мине…


Усе мине…. Усе… Ніщо з усього,
Що стало в часі, не зупинить час.
Так легко рветься павутинка долі,
Яка з минулим з’єднувала нас.

Усе мине. Згораючи зорею,
Зупиниться віків серцебиття.
Теперішнє ж пливе за течією,
Мов корабель, без щогли, в небуття.

Усе мине. Усе доходить краю
Скоріше, ніж вершини, чи мети,
Життя – стріла, яка не знає жалю,
Тому потрібно вічність віднайти…

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: життя і смерть и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Усе мине… нет

Марина Штефуца – Молюсь за тебе, Україно

26 марта, 2012 3:20 пп

Молюсь за тебе, Україно

Молюсь за тебе, Україно,
В моїх судинах твої сльози,
І закривавлений барвінок,
Його ж бо витоптали грози.

Ти сотні літ терпіла жахи,
На тлі стихій жила в неволі,
Щоб не злетіла, наче птаха,
Тобі ламали крила кволі…

Молюсь за щастя Батьківщини,
Ніколи ж бо не мала долі!
Нехай сопілка із ліщини
Псалми заграє мимоволі…

В душі озветься рідна мова,
Її стрімкий потік неспинний,
І Бог почує силу слова,
Того врятує, хто невинний…

Молюсь за тебе, рідний краю,
Дитячих мрій моїх колиско…
В зіницях – колір небокраю…
До ніг твоїх схиляюсь низько…

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика, молитва и Україна. Комментариев к записи Марина Штефуца – Молюсь за тебе, Україно нет

Марина Штефуца – Війна

26 марта, 2012 3:18 пп

Війна


Засохлих мук у грудях гронце
Вдів, матерів, сиріт, коханих.
Із болю викресане сонце
Землі полоще кров’ю рани.

Іржанням простір пил куйовдить,
Несе у вічність мертвих птахів,
Солоні ріки відчай водить
За руки всюди, поміж жахів.

І совість, наче вже пом’ята,
Апокриф пише божевілля,
І з кожного тут робить ката
Переполохане свавілля.

А суєта на душах грає.
Рвучи любові ніжні струни.
Тут пекло все, а було ж раєм…
Кує печаль із цинку труни.

Гармати очі між окопів
Ховають під вуаллю гріху,
Не чуючи спокути кроків,
Шукають всі в стражданнях втіху.

Із болю викресане сонце
Землі полоще кров’ю рани…
І тільки нічка охоронцем
Вкриває сном недобрі плани…

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: громадянська лірика и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Війна нет

Марина Штефуца – Сон-трава

26 марта, 2012 3:18 пп

Сон-трава


Я йду шукати диво… сон-траву…
У лісові приховані священства,
Весняні квіти, куполи блаженства,
Що душу мають ніжну та живу.

В зіницях – краплі неба, цілий світ…
І вітер поруч, як легенда давня,
Цілує сонце їх вустами травня,
Заплутавшись промінням у зеніт.

Лілово-сині келихи сердець,
Мов лодія бажань, тугі листочки,
Про них співають ріки та струмочки…
Я йду шукати сон-траву, як жрець.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: весна, квіти, пейзажна лірика и рослини. Комментариев к записи Марина Штефуца – Сон-трава нет

Марина Штефуца – Дерев’яна церква

26 марта, 2012 3:17 пп

Дерев’яна церква


Перлина переплетення культур,
Санскрит зв’язків із давніми віками –
Старенька церква, згадки древній мур,
Стоїть одна між дужими дубами.

Як дзеркало утрачених надбань,
Нетлінний скарб готичної будови.
Пошарпано давно вівтар бажань,
Але фасад суворий та чудовий.

Космічної енергії єство
На шпиль стрункий спадає з небосхилу,
Із лісом архаїчне десь рідство
Черпає поміж арок дивну силу.

Осердя наддуховного життя,
Маківка п’є з криниці часу воду
І чути башт іще серцебиття –
Це ж спадщина минувшини народу.

Весь розписом покрито інтер’єр
І золотий вінець іконостасу,
А вітер заглядає, мов кур’єр,
Під еталону величі пампасу.

Різьбою причепурено портал
І блиск дзвінниць нагадує комету.
Лиш невідомо, хто звів храм-корал,
Бо ймення майстра кануло у Лету.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: релігія и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Дерев’яна церква нет

Марина Штефуца – Проліски

26 марта, 2012 3:16 пп

Проліски


Плачуть сині ранки
Холодом ще рясно,
Та весни серпанки
Лащаться завчасно.

Гнуться вербам віти
Від снігівфіксажу,
А вже перші квіти
З неба тягнуть пряжу.

Відкривають вічки
Дивні до безтями,
Будять темні нічки
Теплими вустами.

Сонце підкликають
До долонь тендітних,
Подих водограю
В їхніх душах світлих.

 

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: весна, квіти, пейзажна лірика и рослини. Комментариев к записи Марина Штефуца – Проліски нет

Марина Штефуца – Жебраки

26 марта, 2012 3:15 пп

Жебраки


Слабкі, сліпі, недужі та кульгаві,
Немов опалі на асфальт лиски.
Ступають по життєвій переправі
Под різки вітру тихо жебраки.

Зумучені, зачесані недбало…
Куди ж затяг їх долі сизий вир?
Розфарбував обличчя бруд недбало,
Долоні виссав мук усіх пустир.

Чекають, хто подасть їм копійчину,
А люди, мов сновиди… всі спішать.
Не помічають сіру сорочину,
До речі, під якою теж душа.

І ллються слів, пісень благальних плеса,
Заучених прислів’ями давно.
Хай навіть театральна все це меса,
Та щастя вже допите в ній вино.

А що говорять заскленілі очі!
Мабуть, мовчать, ховаючи десь біль.
І вирізають тіні, наче зодчі,
На грудях шрами… Плаче заметіль…

І байдуже усім, чи це людина,
Чи тільки скринька просто для грошей.
Та вічність для усіх для нас єдина,
Де вже ніщо – життя хмільний трофей.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: гріх, життя і смерть и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Жебраки нет

Марина Штефуца – Ми не обираєм долю

26 марта, 2012 3:14 пп

Ми не обираєм долю


Прожитих днів листки опалі
У жмутках Всесвіту лиш мить,
А ми ідем хрестами далі,
Хоч серце від цв’яхів болить.

Живем у власному Едемі
І пекло творим власноруч.
З чужої крові в діадемі
Чужих дістатись мрієм круч.

Шукаємо щасливу карту
В колоді кожної душі.
Привласнить хочем для азарту
Надбання вікові чужі.

Та в вічності не вкрасти волю!
У вирій літ зринає час…
І ми не обираєм долю.
А доля обирає нас…

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: гріх, життя і смерть и філософія життя. Комментариев к записи Марина Штефуца – Ми не обираєм долю нет

Марина Штефуца – Зима

26 марта, 2012 3:13 пп

Сніг


Білий сніг вербі на голе тіло
Крихти неба рясно накидав,
Щоб заснуло серце, не боліло,
Бо намисто вітер позривав.

Білий сніг в долоні взяв морози,
Потоптавши обрій без жалю,
Поснував річок блакитні сльози
Павутинням свого кришталю.

Білий снігнакрив крилом сузір’ям
Горам плечі, очі, капелюх,
Заглянув під купол надвечір’я,
Де роїться снів легеньких пух.

 

Рубрики: Мої вірші и Прості вірші. Метки: зима и пейзажна лірика. Комментариев к записи Марина Штефуца – Зима нет

« Следующие  
  Предыдущие »