Не така, як усі 

 
 
Ти пробач, не така я, як інші,
Я вразлива занадто, до болю.
Фальш не входить до планів та віршів…
Він надгробки лаштує на долю.

Тінь обмови мерця ще мертвіша
Хоче викрасти совість та мрію…
Всюди байдужість – риса найгірша,
Бо із нею серця кам’яніють.

І хоч каїни, юди, пилати
Розіп’ясти готуються душу,
Віри зблиск допоможе встояти…
Я здолаю усе… Просто мушу….

Патріоти від мене є й більші
І борці, які кришать оману…
Ти пробач, не така я, як інші…
А другою… можливо… не стану…

Errare gumanum est 

 
 
Людині помилятися властиво,
Адамівська натура в ній нуртує.
Та розумом не осягнути дива.
Передчуття лиш підсвідомість чує.

Півістин ми шукаємо донині,
А їх немає, як і пів любові.
Та помилки ми визнати повинні
І каяття ваги набуде в слові.

Наш мікросвіт піщинки менший трохи.
Ми ниці. А величного бажаєм.
Та виправлять потрібно хибні кроки,
Бо люди ми… І в грудях душу маєм.

* Errare gumanum est (лат.) – Людині помилятися властиво

Замало…

 
 
Замало зовсім простору для слів.
Потрібні часом крила. Та немає.
Стає замало серця для чуттів,
Коли до самозречення кохаєш.

Замало неба клаптика очам,
Адже весь всесвіт хочеться обняти…
Замало часу виділив Бог нам,
Та й той не вмієм зовсім цінувати.

Поезія

 
 
Поезія – це перехід
Буття до почуттів
У простуванні вищих сил
На тлі земних стихій.
 
Поезія – це навмання
Ввійти в стрімкий потік,
Щоб поєднати сон і яв,
Які ідуть вроздріб.
 
Поезія… Дитячих мрій
Зростаюча межа…
Це на дорозі доль людських
Терновий цвіт страждань.