Марина Алдон — Занурюсь у сон

5650792_large

Занурюсь у сон

Занурюсь у сон, у небо наче,
У те, що трохи нижче рівня моря,
Вночі, коли тебе немає підряд,
Під вікнами карпатський вітер плаче…
Із ліжка аркуш падає додолу,
А ковдра пахне мріями та віршем…
Чому одній у спальні холодніше?
Тремчу… Беру таблетку валідолу…

Занурюсь у сон, у вимір інший…
Не думати про тебе щоб у мряці,
За звичкою, щоб не шукали пальці
Твій торс міцний, у світі найрідніший…
Щоб сльози засихали на подушці,
Неначе на зірках дощі перлинні…
Що поміж нами вічність – ми не винні…
І в тім, що важко дихати… в розлуці…

Занурюсь у сон, немов у прірву…
Зав’язує невільно сутінь очі,
А місяць вії променем лоскоче,
Вростає тиша щупальцями в шкіру…
Ти зараз поза пам’яттю моєю…
За гранню слів… емоцій та уяви…
У мареннях… як повну чашку кави,
Я спокій тимчасовий… п’ю душею…

 

8 лютого 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: favorskaya «Спокойной ночи!»

Марина Алдон — Дивись на повний місяць

5728874_large

Дивись на повний місяць

 

Дивись на повний місяць. Я щоночі

Безмовно поглядаю у вікно

Його холодним поглядом пророчим…

Малюю снів мистецьке полотно…

Компресом із зірок знімаю втому,

Як пісню, серце слухаю твоє…

Та дякую Всевишньому святому

За те, що ти на світі цьому є…

 

Дивись на повний місяць. Кожен подих

Світила заримовано з моїм

Я частка галактичної природи

Не стіни з цегли, Всесвіт – рідний дім

У млі блукаю, начебто вовчиця,

Твій слід шукаю… в дзеркалі душі…

Щасливим тільки будь і не журися,

Що небо до світанку в паранджі…

 

Дивись на повний місяць. Промінь ніжний

Розгладжує нерівності доріг…

Ти камінь у житті моїм наріжний,

Хоча про це не знатимеш повік…

Вогонь гарячий творчої уяви

Обпалює графеми у словах…

Ховаю сльози в чашці із-під кави,

Розбиті мрії терпнуть на губах…

 

7 грудня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: atit «***»

Марина Алдон — Щоночі

5735540_large

Щоночі

 

Зупинена в годинникові мить

На стрілці часу мріє стати віршем…

Колись, я знаю, серце відболить

І ти мені не снитимешся більше…

 

В кімнаті пусто… Тільки власна тінь

Торкається ледь-ледь дверей балконних…

Не спалює ні пам’ять мій камін,

Ані листів у папках електронних…

Як ти далеко! Знімок на столі…

Душа від безнадії рветься навпіл…

Твоє ім’я сльозами у імлі

Невільно викладаю на канапі…

 

Чому тебе не можу не любить?

Чому спинити пристрасть я не в змозі?

Тріпоче в грудях серце та болить

І ти мені щоночі снишся досі …

 

 

29 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: didivi «***»

Марина Алдон — Осінній вечір

5676197_large

Осінній вечір

 

Осінні зорі вкраплено у небо,

В вікно вітрисько стукає піснями…

У хаті же і затишно, і тепло

І аромат не тліну скрізь, а кави…

 

А у вазоні квітка підсвідомо

У млу ховає очі, повні снами…

Про жовтень чи усе мені відомо?

Листок сухий погладжую губами…

 

Здається, срібний місяць не в безодні,

А в мене у люстерку, на комоді…

Тривожно на душі чомусь сьогодні…

Сезоні зміни в серці чи в природі?

 

12 жовтня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Lapponia «***»

Марина Алдон — Випускникам

випускники

Випускникам

 

Роки минають непомітно,

І не звертають із орбіт…

Весна у ваших душах квітне,

В очах іскриться цілий світ…

 

Батьки вели вас… наче вчора…

У перший клас, таких малят…

Тепер красуні на підборах,

В костюмах парубки стоять!

 

Багато-чого ви пізнали

Від вчителів і від життя,

Навчились мудрості, моралі

І доброти, і співчуття…

 

Бажаю вам удачі, щастя,

Хай мрії збудуться усі,

А все задумане удасться,

Ви ж долі власної – митці!

 

Радіє сонце з виднокола

За вас, дівчата, юнаки

І проводжає рідна школа…

У добру путь, випускники!

 

22 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Таємний ритуал

натхнення

Таємний ритуал

 

Знов за вікном негода… буря, град,

А серце прагне спокою і тиші…

Стіл – мій вівтар… я здійснюю обряд –

Готую білі аркуші для віршів…

Яскравим сяйвом дивних оченят

Свічки безмовно дивляться із ніші…

Вдихаю кави свіжий аромат,

Пора писати… гладжу ручку тричі…

 

У грудях імпульс… чую ніжний спів…

Бринять душевні струни романтично…

Тонкий папір енергією слів,

Наповнює рука автоматично…

Незрима сила вищих почуттів

Рядки шикує рівно симетрично…

У межах мови грані двох світів

Об’єднує система граматична…

 

Відкрито вхід у вічність крізь портал –

Проходить фонетична літургія…

Виконую таємний ритуал:

Поезію настоюю на мріях…

Графемні знаки.. літер арсенал –

Мистецька своєрідна терапія!

Хоч за вікном негода,  дощ і шквал…

Та в мене наступає… ейфорія…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – viter@mega.ua

rozsylka-elektronnoi-poshty

viter@mega.ua

 

Мчать електронні тексти

У сизу безвість,

Мають слова мій голос

І власну вдачу…

Хто же листи стрічає?

Чужа місцевість?!

Я по той бік екрану,

На жаль, не бачу…

 

Складені стебла літер

У віршоквіти,

Коми, як ті травинки –

Для декорацій…

Власні шрифти у Wordі –

Найкращі в світі,

Передають на відстань

Відбитки пальців…

 

Скільки ж моїх емейлів

У Інтернеті…

Вже вихідної пошти

Вщент повна папка,

Хоч адресат єдиний

На всій планеті:

Вітер, «собачка», мега,

Юей… і крапка…

 

14 квітня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Не можу любити

sVfVR-J1OUI

Не можу любити

Клятим сепаратистам

 

Не можу любити я тих, що свою рідну землю

Плюндрують, нівечать, ворожий вивішують стяг,

Впускають агресорів диких у спільну оселю,

Державності хочуть позбавити нас і звитяг…

 

Не можу пробачити тих, що зрікаються мови,

Бо слово – народу нетлінна співуча душа,

Здається, вкраїнською тихо шепочуть діброви

І інша розмова лісам незнайома, чужа…

 

Не можу ніяк божевільних отих зрозуміти,

Які присягають на вірність ворожим катам

І предками складені… палять… книжки, заповіти,

Руйнують руками Вітчизни священної храм…

 

Не можу любити я тих, що Велику Країну

Ненавидять яро… ще їх проклянуть імена!

Чи люди, чи звірі вони? Продають Україну…

Вона ж бо як мати, у цілому світі одна!

 

 

12 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Дощі осінні…

Дощі осінні…

3D, у техніці розчинення

1.
ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… ЗАПАХ ТЛІННЯ…
Листи до Бога пише жовтень на бруківці…
Тремтить тоненьке галактичне павутиння
Планеті майже на розірваній сітківці…

ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ У ДОЛОНІ…
Між нами милі і печалі, і розлуки,
Три континенти, кількасот чужих перонів,
Коліс вагонних неритмічні перестуки…

НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… ЛИШ ВИДІННЯ?
Наріжний камінь саме ти моєї долі!
Самотність – піст, а яра пристрасть – розговіння…
Жага струмує по судинах… мимоволі…

РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… СВІТ ХОЛОНЕ…
Тобою дишу патогенно та нервово…
Астральну плоть ховає мла під плаття чорне…
Відлити б сонце, звісно, з персня золотого…

ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО В НЕБОКРАЇ…
Немов пророк старий, вона сивоборода…
Із вишини із потічками розмовляє,
Їй до снаги об’ємні краплі та негода…

ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, В ЛАСТОВИННІ…
Дивує кленів елегантність, чиста врода…
Та в’януть квіти… дикі, лагідні, безвинні…
До медитації готується природа?

СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… СИЛ НЕМАЄ…
Зі мною він у безнадії виє вовком…
Пустує лігво, рідний дім… за темним гаєм…
Куди іти… тебе шукати… крок за кроком…

ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ СТАРОВИННІМ?
Обабіч гори, поціловані лиш  часом,
Будівлі сірі, незнайомці…  Ми не винні,
Що спільні імпульси римуємо не разом…

У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ НАДЧУТЛИВІ,
Але у мене третя стадія безсоння…
Сезонні зміни у свідомості… у зливі?
Прогіркла кава в філіжанці… мов безодня…

ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… БО, МІЖ ІНШИМ,
Знайоме ймення є частиною молитви,
Його вважаю найсвятішим, найріднішим,
А шал і пам’ять, як світлину, не спалити…

В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ ОСОБЛИВІ,
Патологічні та інтимні цілковито…
Без тебе зміни гормональні неможливі…
Торкнутись хочу теплих вуст несамовито…

ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ КОЖНИМ ВІРШЕМ…
А слово проситься в листи, в блокнот, у книгу…
Мій Арістотеле, Софокле наймудріший,
Будь просто поруч… я благаю… аж довіку…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… запах тління…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ у долоні…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… лиш видіння?
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… Світ холоне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО в небокраї…
ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, в ластовинні…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… Сил немає…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ старовиннім?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ надчутливі…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… бо, між іншим,
В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ особливі…
ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ кожним віршем…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… крики птиці…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? Свічка гасне…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, без дзвіниці…
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… серце власне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… хмарі слизько…
ДОВКОЛА СХИЛИ… в жовтім листі…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… у вітриська…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, в цьому місті?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ мрійофази…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… не забути…
В ДУШІ КОХАННЯ… метастази
ТРИВОГА… ПОРЯД… тисне в груди…

4.
І ще одну поезію:

ДОЩІ осінні…
ДОРОГА в безвість?
НАШ ХРАМ без пісні…
РОЗБИТО всесвіт…
ТУМАН бентежить…
ДОВКОЛА схили…
СІМ ДНІВ… біль, нежить…
ЯК ЖИТИ, милий?
У СНІВ… із рАння
ТВІЙ ГОЛОС, погляд…
В ДУШІ кохання…
ТРИВОГА… поряд…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

1. Дощі…
2. Дорога…
3. Наш храм
4. Розбито…
3. Туман
5. Довкола
6. Сім днів…
4. Як жити?
6. У снів…
5. Твій голос
1. В душі
2. Тривога…

 

1 вересня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Ina_TK «Time»
http://www.photosight.ru/photos/5177679/

Марина Алдон – 18 грудня. Крижані риби

Вісімнадцяте грудня. Крижані риби

3D, у техніці розчинення

Під склом холодним риби крижані, мов фіанітові,
Здається, сплять…. можливо, під наркозом, бо натомлені…
Зими узорні крила крейдяні належать світові,
Прикуті до води міцним морозом сонця промені…

У карасів на спинах, не луска, що пахне сирістю,
А дивний епідерміс зі сніжинок – замість шат, одеж…
На все життя акваріум-ріка… своєю милістю…
Для них – держава, місто і будинок… та джакузі теж…

Дрібненькі зовсім камені сумні, давно приручені,
Вдивляються розгублено у морок… вірять Хроносу..
Сузір’я риб вивчає у воді й планети сплющені
Сивобородий грудень-іхтіолог, маг із космосу…

У тексті розчинено вірш:

Під склом холодним риби крижані,
Здається, сплять…. можливо, під наркозом…
Зими узорні крила крейдяні
Прикуті до води міцним морозом…

У карасів на спинах, не луска,
А дивний епідерміс зі сніжинок…
На все життя акваріум-ріка
Для них – держава, місто і будинок…

Дрібненькі зовсім камені сумні
Вдивляються розгублено у морок…
Сузір’я риб вивчає у воді
Сивобородий грудень-іхтіолог…

 

21 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Суворова Сергея Юрьевича «Диалог ледяных рыбок»