Марина Алдон — Шкіра моря

5585015_large

Шкіра моря

 

На шкірі моря срібній –  солі смак,

Сім запахів природи ароматних…

На дні дрімає сонце, наче рак,

У мушлі світу, біля риб абстрактних…

З каміння рівно викладено хрест

І поруч не сформована ще хмара…

Піднятись треба краплям до небес,

Бо ж із води народжується пара…

 

На шкірі моря мли цупка вуаль,

А на піску сліди циганки-ночі…

Звершає вітер древній ритуал –

Зіркам невпинно дивиться у очі…

Безжурне літо хвилею-крилом,

Півмісяцеві ніжно гладить груди…

Волога землю сповнює теплом,

У вимір інший пробує пірнути…

 

На шкірі моря родимки – човни

Й малесенький кораблик паперовий,

Дзвінкоголосі чайки й цвіркуни

Наспівують псалом сто сороковий…

А маяки, безмовні мудреці,

Пильнують древні скелі-зіккурати…

Стискаю свічку міцно у руці…

Пора додому… Час давно вже спати…

 

21 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: ogrena «osvit»

Марина Алдон — Псалом дощу

літній дощ

Псалом дощу

 

Псалом сто сорок перший пише дощ

Сльозами літа на поверхні річки…

Стікає, наче віск із диво-свічки,

Із хмари мряка… і туман також…

Вітрисько,  вилізаючи з човна,

Йде по воді (ввижається Месія?)…

Цілунком Юди мічена стихія,

Вихлюпує емоції сповна…

 

Із опадів умовних знаків ряд

(Шрифт рукописний, рівний і прозорий)

На русло, мов на згорток книги Тори

Наносить продовгастий літній град…

Ілля, здається, голосом грози

Цитує десять Заповідей гучно,

Пускає блискавиці-стріли влучно

Планеті у магнітні полюси…

 

Тріпоче липень пальцями дерев

І грає блюз на клавішах вологи…

Рахує із гнізда гірські дороги,

Природою приручений орел…

Циклон складає власний графік прощ

Для досі ненароджених веселок…

Із поміччю краплин-місіонерок

Псалом сто сорок перший пише дощ…

 

19 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Дощ у місті

дощ

Дощ у місті

3D, у техніці зіставлення

 

Вгорі світ сіруватий, дахи слизькі, суворі,

Внизу же – парасолі… не можна упізнати…

Мов дивні діаманти, дрібні дощинки-зорі…

Тіла краплин прозорі вдихають аромати…

 

Із неба змито барви, стовпам ліхтарним смутно,

У місті трохи брудно, всі мокрі тротуари…

Звучать води литаври, пливе листочок-судно,

Стрибає вітер хутко в калюжі біля Лаври…

 

Ридають гірко хмари, тчуть опади узори,

Радіють осокори! На ліліях кристали?

Тремтять невільно трави, тумани ж наче штори,

Не видно сині гори… П’янять природи чари…

 

У тексті розчинено два вірші:

1.

Вгорі світ сіруватий,

Внизу же – парасолі…

Мов дивні діаманти,

Тіла краплин прозорі…

 

Із неба змито барви,

У місті трохи брудно…

Звучать води литаври,

Стрибає вітер хутко…

 

Ридають гірко хмари,

Радіють осокори!

Тремтять невільно трави,

Не видно сині гори…

 

2.

Дахи слизькі, суворі,

Не можна упізнати…

Дрібні дощинки-зорі…

Вдихають аромати…

 

Стовпам ліхтарним смутно,

Всі мокрі тротуари…

Пливе листочок-судно,

В калюжі біля Лаври…

 

Тчуть опади узори…

На ліліях кристали?

Тумани ж наче штори…

П’янять природи чари…

 

13 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014
 

Марина Алдон — Липнева гроза у лісі

гроза

Липнева гроза у лісі

3D, у техніці розчинення

 

1.

ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ НЕПРОБУДНО…

Нагадує від свічки тінь живу істоту…

Листочок поруч у калюжі, наче судно,

Невільно треться об палатку синьо-жовту…

 

СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… СОНЦЕ В ГЛИНІ?

У іншім вимірі проміння від учора?

З астральних пут не може вибратись донині,

Бо заважає павутина півпрозора…

 

В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, ТРОХИ НУДНО…

Лиш блискавиця виринає з потойбіччя

Та у екстазі вигинається облудно…

Ранкова свіжіть дише тихо у обличчя…

 

ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ СЕРПАНТИННІЙ

Густий туман на пальці можна намотати…

Карпати стогнуть, наче арфи старовинні,

Із далини відлунням чути крик лошати…

 

ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ ТРАДИЦІЙНО

В гніздо з галузок, закриває чорні очі,

Крилом махає з переляку конвульсійно,

Сприймати дійсність відмовляється, не хоче…

 

КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ НЕСВІДОМИЙ,

Хитає верби та каштани, сосни, липи,

Гортає обрій перший, третій, п’ятий, сьомий,

Цілує в губи полум’яні теплий липень…

 

СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ ЕНЕРГІЙНО,

Таємні знаки пише русло повноводне,

Лягає почерк акуратний рівномірно

На дно піщане, чисте,  прохолодне…

 

ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ НЕРУХОМИЙ…

Завітні мрії раз-у-раз римує власні,

Рахують риби стебла моху без утоми,

Тому лускаті, очевидно, всі мовчазні…

 

САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, ЗА ГОРОЮ

Початки зріють мимовільно… дня нового…

І пахне всесвіт соковитою травою,

Від аромату аж хмелію я терпкого…

 

НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, СОЛО ГРАДУ…

Чуття подвійні: і невпевненість, і щастя…

Нівечить дощ фіалок чарівних принаду,

Та одночасно є рослинності причастям…

 

БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ НАД СОБОЮ,

Але туман, неначе штора чи портьєра…

Зростаюсь ніби біоритмами з грозою:

В душі – весь космос, під ногами – стратосфера…

 

ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ І РОЗРАДУ…

Свята молитва помагає, щире слово…

Вже небезпека найсуттєвіша позаду,

Геть відступає непогода поступово…

 

2. Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… СПИТЬ БАГАТТЯ непробудно…

СВІТАЄ… МАРНО… ТЕМНО ДОСІ… сонце в глині?

В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ І СМУМ’ЯТТЯ, трохи нудно…

ВОЛОГА… ХМАРНО… НА ДОРОЗІ… серпантинній…

ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК ДЗЬОБ ХОВАЄ традиційно,

КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ ЗЛИЙ ВІТРИЩЕ несвідомий,

СТРУМОК ТАНЦЮЄ ТА СТРИБАЄ… енергійно,

ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… КАМЕНИЩЕ нерухомий…

САМ БОГ ПИЛЬНУЄ СВІТ ІЗ РАЮ, за горою…

НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, ПІСНЯ ЗЛИВИ, соло граду…

БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ УЯВЛЯЮ над собою…

ШУКАЄ СЕРЦЕ СПОКІЙ ДИВНИЙ і розраду…

 

3. А в тексті розчинено вірш:

 

ГРИМИТЬ… ВІД НОЧІ… Спить багаття…

СВІТАЄ… МАРНО… темно досі…

В ЛІСАХ НЕСПОКІЙ і сум’яття…

ВОЛОГА… ХМАРНО… на дорозі…

ДЕСЬ ПТАХ-ПАЛОМНИК дзьоб ховає,

КРУЖЛЯЄ В ЧАСІ злий вітрище,

СТРУМОК ТАНЦЮЄ та стрибає…

ЯК ЙОГА, В ТРАНСІ… каменище…

САМ БОГ ПИЛЬНУЄ світ із раю,

НАД ГАЄМ… СКЕРЦО, пісня зливи…

БЛАКИТЬ НЕБЕСНУ … уявляю…

ШУКАЄ СЕРЦЕ спокій дивний…

 

4. І ще одну поезію:

 

ГРИМИТЬ… від ночі…

СВІТАЄ… марно…

В ЛІСАХ неспокій…

ВОЛОГА… хмарно…

ДЕСЬ ПТАХ-паломник

КРУЖЛЯЄ в часі…

СТРУМОК танцює,

ЯК ЙОГА, в трансі…

САМ БОГ пильнує

НАД ГАЄМ… скерцо…

БЛАКИТЬ небесну

ШУКАЄ серце…

 

5. Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

 

1. Гримить…

2. Світає…

3. В лісах

4. Волога…

3. Десь птах

5. Кружляє…

6. Струмок,

4. Як йога…

6. Сам Бог

5. Над гаєм…

1. Блакить

2. Шукає…

 

 

13 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Липневий дощ

дощ

Липневий дощ

3D, у техніці розчинення

Перевернутий сонет + ЯС

 

Добірні перли крапель дощових

Із білої троянди, що розквітла,

Складаю в вазу райдужного літа…

 

Голублять верби крилами вітри,

Бродячі музиканти Геракліта…

Під звуки вальсу мчить струмок згори…

 

На смак липнева злива заповітна –

Напій із медом… Бога щедрий дар –

Волога особлива, своєрідна,

Прогріта небом, пальчиками хмар…

 

Мовчать птахи… Налякані? Байдужі?

Я ж милуюся бризками води…

Вдихаю світ… шукаю у калюжі

Дитинства босоногого сліди…

 

У тексті розчинено ЯС:

 

Добірні перли

Із білої троянди

Складаю в вазу…

 

Голублять верби

Бродячі музиканти,

Під звуки вальсу…

 

На смак липнева злива –

Напій із медом…

Волога особлива

Прогріта небом…

 

12 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон — Світанок у лісі

сонце

Світанок у лісі

 

Як розступилась стрімко море перед праведним Мойсеєм,

Отак розходиться уранці мла прогіркла перед сонцем…

Роса… здається… кришталева на траві святим єлеєм,

У лісі тихо походжає дикий вітер незнайомцем…

 

Струмок засуху пророкує… вкотре, начебто Єрмія,

До клена горнеться ялина, мов Даліла до Самсона…

Світанок дише у обличчя… Наступає  ейфорія…

В осерді гір шукаю справжню я премудрість Соломона…

 

Немов Давид осанну Богу після сну співає птаха…

Природа – справжній храм Господній… дивовижно пахне літо…

Плоди смородини чорніють, як одежа у монаха…

І… Йона з черева кита мов… постає день перед світом…

 

9 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — У лісі

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

У лісі

 

У лісі між землею я і небом…

З узгір’я гладжу хмари сиві скроні,

Годую дикий вітер із долоні

Ромашковим густим прозорим медом…

І слухаю пташину коломийку,

Яка лунає гучно, мелодійно,

Струмочок підтанцьовує граційно,

Нагадуючи вигнуту лінійку…

 

Глибокий яр із запахом суниці…

Напевно, поруч ягода рум’яна…

У серці відчувається нірвана…

Дерева, наче стіни на каплиці…

Земля священна, край благословенний!

Молитва тут вечірня найщиріша,

Звеличує єство Творця у віршах…

Поезія ж – духовний хліб щоденний…

 

У лісі пізнаю природу щастя!
Глибокий склеп – і лігво, і фортеця,

Де час закаменілим зостається,

В печері віщі сни лише гніздяться…

Лаштунки ніби, зарості ожини,

За ними, як на сцені, на галяві,

Гриби брунатні трішечки, біляві…

Й… немовби Шлях Чумацький – серпантини…

 

 

9 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Мить метелика

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Мить метелика

 

Росою умивається метелик,

Вдихає ранок теплий та рожевий,

Так вабить небокрай його липневий,

Неначе сонце – медом повний келих…

Лоскоче тіло вітер бородою,

Із вусиками бавиться завзято,

Над квіткою майстерно робить сальто

Й ховається тихенько за травою…

 

Строкатий гордий красень лускокрилий

Пишається нарядом ексцентричним,

Яскравим, елегантним і незвичним…

Безмовно… оглядає крутосхили…

Природа – диво з див… нерукотворне,

А поле – бездоганне… досконале…

На жаль, життя комахи нетривале,

Але багатогранне,неповторне…

.

9 червня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон — Роса

роса

Роса

 

Роса на квітці – сплющена хмарина,

Чи крихітна, розплавлена зоря,

Краплина небосхилу-вівтаря

Настромлена на пагін, як перлина?

Прозора плоть і ніжна, і граційна,

Наповнена невинністю душі

Неначе балансує на межі

Духовного та тлінного… постійно…

 

Роса – провісник ранку… та, можливо,

Невидимого янгола сльоза

Чарує і приваблює краса

Існує ж у природі справжнє диво!

Цілющу має силу, животворчу

В собі вміщає всесвіту макет

І не один, звичайно, ще секрет…

Всевладну пам’ятає руку Отчу…

 

Роса – волога цятка ідеальна

Із запахом безмежності, вітрів,

Усяких набуває кольорів,

Які відображаються дзеркально…

Веселка в ній тоненька, вірогідно,

Тріпоче та пульсує… бо жива…

Холодна, як криниця лісова…

Чому зникає вдень вона безслідно?

 

22 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Літня нічна гроза після засухи

гроза

Літня нічна гроза після засухи

 

Знеструмлено небо, відключено живлення місяця,

Невже замикання коротке від бурі в відкритому космосі?

Напруга паде… І зірки не мигають, не світяться…

А грім завиває нервово… скавчить із тривогою в голосі…

 

Високим розрядом виконує дефібриляцію

Планетного серця – струнка блискавиця-мольфарка оголена…

А штучне дихання та навіть легень вентиляцію

Старезний вітрисько… проводить не вперше… уміло, вдоволено…

 

Компреси хмаринні дієві при стані критичному,

Ін’єкції злива дає… дуже  ґрунт потребує вологості…

І… врешті… зникають  у просторі міжгалактичному

Симптоми стихії…

Поволі приходить земля до свідомості…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014