Марина Алдон – Пори року. Травень

Пори року. Травень

3D, у техніці розчинення

Роса із бутону сонця у лісі стає грибочком…
У теплій долоні травня нарциси цнотливі, чисті…
Перуки гірські з віконця здаються чомусь віночком…
Такі кучеряві зрання… Дерева усі в намисті!

Лунає пташине соло та ніжна соната вітру,
У серці старого гаю шукає струмок дорогу…
Хмільний аромат навколо, вростає трава в палітру…
І бджілка, як серед раю, молитвами служить Богу…

Весна на чуття багата, аж вірші течуть із ручки…
Справляє щодня весілля природа в полоні ласки…
Метелик чекає свята, на крильцях його обручки…
Дощу жде земля, насіння, а серце – звичайно, казки…

У тексті розчинено вірш:

Роса із бутону сонця
У теплій долоні травня…
Перуки гірські з віконця
Такі кучеряві зрання…

Лунає пташине соло
У серці старого гаю…
Хмільний аромат навколо
І бджілка, як серед раю…

Весна на чуття багата,
Справляє щодня весілля…
Метелик чекає свята,
Дощу жде земля, насіння…

 

23 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – Пори року. Квітень

Пори року. Квітень

3D, у техніці розчинення

Сережка – вербовий котик, тихенько лоскоче гілку,
Пасує весні до плаття, неначе смарагд коштовний…
Тюльпан, як велюр, на дотик, схиляє ледь-ледь голівку…
У квітня в душі багаття, кохання вогонь жертовний…

На яблуні витинанки. Їх вішає сонця промінь.
Рожеві та сніжно-білі магнолії ждуть причастя…
Цілує роса світанки, шукаючи вітру корінь…
П’янить аромат ванілі, напевно… і є це щастям…

Трава тягне ніжні пальці, неначе дитя до мами,
До Божого неба, вгору, туди, де рояться мрії…
Метелика ваблять танці, політ між двома світами…
Зове соловей до хору… природа у ейфорії…

У тексті розчинено вірш:

Сережка – вербовий котик,
Пасує весні до плаття…
Тюльпан, як велюр, на дотик…
У квітня в душі багаття…

На яблуні витинанки
Рожеві та сніжно-білі…
Цілує роса світанки,
П’янить аромат ванілі…

Трава тягне ніжні пальці
До Божого неба, вгору…
Метелика ваблять танці,
Зове соловей до хору…

 

23 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – Пори року. Лютий

Пори року. Лютий

3D, у техніці розчинення

Півмісяць – блідий льодЯник… з бурульки відлитий млою…
До неба ребром прикутий, немов Прометей до скелі…
До кави зі снігу пряник… на смак віддає зимою…
Готує із вітром лютий концерт для віолончелі…

Деревам із-за верхівок доносяться звуки дивні,
Не видно, чи сни у лісі закінчують літургію…
Чому сторіно́к-листівок на календарі настіннім
Не тридцять, а двадцять вісім? Я стільки ж листів лелію…

Далеко ще до світання… хоча до весни вже близько…
Тьмяніє душі лампадка… без тебе повітря мало…
Моя ти любов остання, омита сльозинки блиском…
На серці журби печатка, здається весь світ вокзалом…

У тексті розчинено вірш:

Півмісяць – блідий льодЯник,
До неба ребром прикутий…
До кави зі снігу пряник
Готує із вітром лютий…

Деревам із-за верхівок
Не видно, чи сни у лісі…
Чому сторіно́к-листівок
Не тридцять, а двадцять вісім?

Далеко ще до світання…
Тьмяніє душі лампадка…
Моя ти любов остання…
На серці журби печатка…

 

 

22 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – Пори року. Січень

Пори року. Січень

3D, у техніці розчинення

Тупоче зима на місці… лякають нічні примари?
Роздмухує сніг лапатий вітрисько нерівно досить…
Дрімають зіркИ в колисці пухкої густої хмари…
Чи в небі, чи біля хати завії душА голосить…

Де річка? Немає свідчень від криги, що в формі стрічки…
Мовчить кришталева ваза. Їй личить ялинки гілка…
Сивіє, біліє січень і морщить стежинам щічки…
Напевно, життєва фаза така просто з понеділка…

Морозу швидкі послання – малюнки у формі кухля,
На вікнах субтитри різні… вичитую через скельце…
Не гріє уже кохання, між нами землі півкуля…
Лиш мрії та згадки ніжні ще досі тривожать серце…

У тексті розчинено вірш:

Тупоче зима на місці,
Роздмухує сніг лапатий…
Дрімають зірки в колисці –
Чи в небі, чи біля хати

Де річка? Немає свідчень…
Мовчить кришталева ваза…
Сивіє, біліє січень:
Напевно, життєва фаза…

Морозу швидкі послання –
На вікнах субтитри різні…
Не гріє уже кохання,
Лиш мрії та згадки ніжні…

 

 

22 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – Зима в Карпатах

Зима в Карпатах

3D, у техніці розчинення

Перевернутий сонет + ЯС

Зима в Карпатах майже бездоганна…
Дерева сплять невинно, ніби діти…
Біліють гори… Сніг, неначе манна…

Стара кімната в «Мушлі Афродіти»*
Жде Новий рік гостинно, невпізнанна,
На стінах зорі, а у вазі – квіти…

На вікнах візерунки, комплекс ліній…
Гуцула-старця віхоли онучки?
Рахують подарунки сосни – іній…
Невже на пальцях потічків обручки?

У закутку півмісяці два – лижі….
Рачкують тіні… Свічечка гніздиться…
Тут краще, ніж у Римі, у Парижі!
Бо ліс казковий – це душі столиця!

У тексті розчинено ЯС:

Зима в Карпатах…
Дерева сплять невинно…
Біліють гори…

Стара кімната
Жде Новий рік гостинно,
На стінах зорі …

На вікнах візерунки
Гуцула-старця…
Рахують подарунки
Невже на пальцях?

*Мушля Афродіти – готель

 

 

15 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

 

Марина Штефуца – Січень

Січень

3D, розчинення + зіставлення

СНІГ, НАЧЕ СІЛЬ КАМ’ЯНА… засипає поволі планету… і ЗАСТИЛАЄ СТЕЖИНИ тривога… Синдром апатичний? ЗНОВУ МАЛЮЮТЬ МОРОЗИ на шибці без пензля комету, навіть ПОРТРЕТ ЖИВОПИСНИЙ ЗАВІЇ, надмірно пластичний… СВІТ РОЗПАДАЄТЬСЯ НА… сотні вічностей, сплюснутих часом, а КРИШТАЛЕВІ КРИЖИНИ на АТОМИ БОЛЮ ТА СЛЬОЗИ… Згадки З ДУШІ АМПУТУЮТЬ НАДІЇ… пропахлі екстазом… СІЧЕНЬ ВРИВАЄТЬСЯ В СНИ, анулює любові прогнози…
Пісню не чути давно ЗБАЙДУЖІЛОЇ РІЧКИ гірської, фаза трива коматозна у ПАРКУ ТА ДРЕВНЬОГО ЛІСУ… Поруч журнали твої та обривки листівки чужої… Гірко… ВІД ВІДЧАЮ ТЕРПНУТЬ СУДИНИ… П’ю розчин анісу…
МІСЯЦЬ НА ГІЛЦІ СОСНИ ТРЕТЬСЯ В РУЧЕНЬКИ НІЧКИ невільно, НЕБА ШУКАЄ ЗАВІСУ ПРАВІТЕР ІЗ СЕРЦЕМ ЛЮДИНИ… Третє… чи сьоме життя я існую без тебе безцільно… переглядаю в альбомі твоєму найкращі світлини…
ТІНІ ЦІЛУЮТЬ СВІЧКИ, що горять У ПОРОЖНІЙ ПРИЙМАЛЬНІ… Щось витанцьовує полум’я, МАЮЧИ ВЛАСНІ МАНЕРИ… Вірші стають мені сповіддю: тексти багатостраждальні… Знаю, ЗИМА ЛІЧИТЬ ХОЛОДУ ТИЖНІ, печалі, химери… Ти, як теорія вибуху всесвіту, за́гадка дивна… Світобудови основа в тобі, таємниці реальні… Так набрида хвороблива самотність моя депресивна… ПРОСЯТЬСЯ В ДІМ ЗІРОЧКИ ЧЕРЕЗ ВІКНА ОВАЛЬНІ…
Певно, ніколи не зможу назвати кохання колишнім, адже свідомість наповнена пристрастю, шалом, інтимом… ІЗ ГЛИБИНИ СТРАТОСФЕРИ ЧИ ЧУЄ МОЛИТВУ ВСЕВИШНІЙ? Досі вважаю тебе і оракулом, і пілігримом…

У тексті розчинено вірш:

Сніг, наче сіль кам’яна… застилає стежини…
Знову малюють морози портрет живописний завії…
Світ розпадається на кришталеві крижини…
Атоми болю та сльози з душі ампутують надії…

Січень вривається в сни збайдужілої річки…
Парку та древнього лісу від відчаю терпнуть судини…
Місяць на гілці сосни треться в рученьки нічки…
Неба шукає завісу правітер із серцем людини…

Тіні цілують свічки́ у порожній приймальні…
Маючи власні манери, зима лічить холоду тижні…
Просяться в дім зірочки́ через вікна овальні…
Із глибини стратосфери чи чує молитву Всевишній?

А у вірші «сховано» дві поезії, написані у техніці зіставлення:

1.
Сніг, наче сіль кам’яна…
Знову малюють морози…
Світ розпадається на
Атоми болю та сльози…

Січень вривається в сни
Парку та древнього лісу…
Місяць на гілці сосни
Неба шукає завісу…

Тіні цілують свічки́,
Маючи власні манери…
Просяться в дім зірочки́
Із глибини стратосфери…

2.
Застилає стежини
Портрет живописний завії,
Кришталеві крижини
З душі ампутують надії…

Збайдужілої річки
Від відчаю терпнуть судини …
Треться в рученьки нічки
Правітер із серцем людини…

У порожній приймальні
Зима лічить холоду тижні…
Через вікна овальні
Чи чує молитву Всевишній…

 

23 лиситопада 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Штефуца – Ніч в Карпатах

Ніч в Карпатах


Небо підпирають сосни в лісі,
Білих крилець хочеться мелісі,
Суєти, печалі тут немає,
Від краси аж серце завмирає.
Тішать зір садиби старовинні,
Люди щирі, добрі та гостинні.
А як ніч приходить у Карпати,
Срібний місяць можна осідлати.

Серед гір душа, як птаха, вільна,
Лине вітру музика повільна,
Тут справляють мрії новосілля
І дощі просочені чар-зіллям.
Відбивають час чуттів куранти,
На траві роса, мов діаманти.
А як ніч приходить у Карпати,
Починають зорі оживати.

Тягнуться стежини ввись, до Бога,
У тумані губиться тривога,
Ніби вежі, древні сірі скелі
І довкіль природи акварелі,
На озерах килими з латаття,
Навіть тіні зіткані з багаття.
А як ніч приходить у Карпати,
Сіє тиша млу та аромати.

Марина Штефуца – Лісова пісня

Лісова пісня


Листочки на деревах, наче ноти…
А вітер грає Моцартасонату…
Бо ж музика, немов душа, на дотик,
Нагадує на смак солодку вату.

Дзвіночки в лісі, мов ключі скрипічні,
Ромашки, як дієзи та бемолі.
Струмок несе акорди пісні вічні
У виміри Молитви або Долі.

Співають гори голосом пернатих,
Багаття та незайманої зливи…
І хочеться мелодією стати
Траві кошлатій прямо серед гриви.