Марина Алдон – 19 липня. Заклинання на кохання

Дев’ятнадцяте липня. Заклинання на кохання

3D, у техніці розчинення

До сходу сонця вмиюся росою життєдайною,
І витруся туманом білосніжним… з літом змішаним…
Щоб полонила я тебе красою натуральною,
Щоб ти завжди був мудрим, добрим, ніжним, дуже відданим…

Перехрещу безмовно дві дороги в підсвідомості,
Схилю чоло уклінно перед ранком, як сосна плече…
Пошлю тобі з вітрами власний стогін… крізь умовності…
Та крик душі на мові есперанто… в небо витече …

В моїх долонях пахощі липневі стануть миррою…
Їх віднесуть до тебе перепілки… і освятить Бог…
Відчуєш дивні імпульси серцеві, слова силою…
Кохатимеш мене єдину… тільки… із усіх жінок…

У тексті розчинено вірш:

До сходу сонця вмиюся росою
І витруся туманом білосніжним…
Щоб полонила я тебе красою,
Щоб ти завжди був мудрим, добрим, ніжним…

Перехрещу безмовно дві дороги,
Схилю чоло уклінно перед ранком,
Пошлю тобі з вітрами власний стогін
Та крик душі на мові есперанто…

В моїх долонях пахощі липневі…
Їх віднесуть до тебе перепілки…
Відчуєш дивні імпульси серцеві…
Кохатимеш мене єдину… тільки…

 

5 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 17 липня. Кохаю тебе безмежно…

Сімнадцяте липня. Кохаю тебе безмежно…

3D, у техніці розчинення

 

Кохаю тебе безмежно…
3D, у техніці розчинення

1.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА У ЛІСІ ТЕМНІМ,
Тривожно киває липа зеленим чубом,
Шепоче нервово клену казки таємні…
Берізка фліртує щиро із дужим дубом…

МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… М’ЯКЕНЬКІ ДОСИТЬ…
Складає для неї власні експромти-вірші…
І гладить пелюстки білі – бутони-коси…
Трава проростає… ніби… у вимір інший…

У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… ДУМКИ ОБ’ЄМНІ…
Здається, що Всесвіт поруч… і невагомість…
І стиснути можна місяць… немов у жмені
З галявини місяць, наче з вікна майстерні,
Пірнає сріблястий промінь у підсвідомість…

ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… ТА ПАХНУТЬ РОСИ…
А згадки печуть безжально і груди, й губи…
Для нас… недоречні, зайві… усі прогнози…
Терпіти самотність важко! Нудьгую, любий…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… ВІД ПЕРЕВТОМИ…
Метелики опівнічні, мов на мольберті,
Зринають із потойбіччя крізь забобони,
Оселі абстрактні їхні десь у безсмерті…

МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… НА СТЕЖЦІ, ЗВІСНО…
В Чумацькому лабіринті сьогодні злива?
В нікуди іду… неквапно… далеко місто…
Ось місце те, де з тобою була щаслива…

БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ ПІСНІ-КАНЦОНИ…
У нього пташиний голос, сопрано дивне…
Вражає тональність звуку, а ще – півтони…
У скель сприйняття вокалу інтроспективне…

МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… СТАРАННО, СЛІЗНО…
Гарячим жовтавим воском лоскоче шкіру…
Так само мене голубив колись ти ніжно…
Тепер же втрачаю чисту… блаженну віру…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ НА МОВІ СУМУ,
Він бачить сум’яття в венах, біль та неспокій…
Нагадує тінь істоту цілком розумну…
Стрибає вона в багаття, у вир широкий…

ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… У ХРАМІ ГАЮ…
Спиняється час, годинник глухоніміє…
Збираються кволі мрії в астральну зграю…
З них кожна тобою дише, живе, п’яніє…

ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, У ЧОРНУ ГУМУ…
Проколюють язиками комети простір…
Тримаю в руці ожину, ще зовсім юну…
Можливо, від стресу зцілить, або від млості…

КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… ДАВНО КОХАЮ…
Ти Всесвіт мій, мій апостол, і сон, і дійсність…
Пізнати б могла з тобою принади раю…
Та знову судомить землю шершава вічність…

Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… ЖАГИ, ЧИ СТРУМУ…
І твій відчуваю імпульс, такий інтимний…
Від темряви в мене колір, фасон костюму…
Приборкати б трохи норов свій божевільний…

БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… СВІТ  ТЕРПНЕ СКРАЮ…
Відламую власні крила… Вже не потрібні…
Прости… відпусти… прийди… назавжди… благаю…
На жаль… одночасно ми… і чужі, і рідні…

Перші рядки кожного куплету утворюють поезію:
2.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА у лісі темнім,
МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… м’якенькі досить…
У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… думки об’ємні…
ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… та пахнуть ро́си…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… від перевтоми…
МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… на стежці, звісно…
БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ пісні-канцони…
МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… старанно, слізно…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ на мові суму,
ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… у храмі гаю…
ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, у чорну гуму…
КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… давно кохаю…
Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… жаги, чи струму…
БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… світ  терпне скраю…

У тексті розчинено вірш:
3.
ПУЛЬСУЄ душа вітриська…
МОХ тягне до квітки вуса…
У ЛОНІ крайнеба слизько…
ГІРські там криниці ллються…

СПАДАЄ фантазій рівень…
МЛА гусне… вальсує нічка…
БЕНТЕЖНО співає липень…
МАЛЮЄ твій контур свічка…

БОГ чує молитви в серці…
ІКОНИ вночі дрімають…
ЗІР очі… у хмари вперті..
КОХАЮ тебе, кохаю…
Я, знай, не боюся смерті…
БЕЗМЕЖНО… одна… страждаю…

А у вірші розчинено однослівний багаторитм:
4.
Пульсує
Мох
У лоні
Гір…
Спадає
Мла
Бентежно…

Малює
Бог
Ікони
Зір…
Кохаю
Я
Безмежно…

1 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Марина Алдон – 8 липня. Абетка літа

Восьме липня. Абетка літа

3D, у техніці розчинення + акро

А_бстраговано світ вночі у реальність іншу…
Б_люз пташиний звучить в соборі прапраприроди…
В_ітерець-мандрівник мовчить, бо шукає тишу…
Г_ори труться верхами в зорі… без перешкоди…
Ґедзь дрімає, метелик спить, медитує, звісно…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю, не уявляю…
Е_фемерна тут кожна мить… десь далеко місто!
Є_ щось дивне у серці гаю… шматочок раю…

Ж_овтий місяць, неначе бра у небесній ніші…
З_віробій витирає сльози – росу цнотливу…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра, чи із власних віршів…
І_ вплети алфавіт у коси – графемне диво…
Ї_дко, темно… довкола ліс… скрізь різьба скульптурна…
Й_мення рідне шепочу ніжно… губами тільки…
К_ожна хмара, як край куліс… як тасьма ажурна…
Л_истя терпне… у нетрях тісно? Пустують білки…

М_’ята пахне… мов фіміам… галасує річка…
Н_аварити б собі чар-зілля… та хоч би й каву…
О_диноко… дорога – шрам, вузлувата стрічка?
П_оетичне, святе довкілля… таке ласкаве!
Р_озкриває бутон вогонь, жовтувато-ржавий…
С_вічка скрапує тихо в вічність… чомусь поспішно…
Т_інь повзе повз моїх долонь, силует шершавий…
У_ душі завмирає дійсність… така невтішна…

Ф_антазує невільно мох… майже, підсвідомо…
Х_оч у мряці… чорніють вії трави і квітки…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог… все Йому відомо!
Ч_ує подих, читає мрії… а скелі – свідки…
Ш_арудить капелюхом гриб, корінці, мов стержні…
Щ_едро-рясно із віт звисають… закономірно…
Ю_велірні прикраси лип – і сережки, й персні…
Я_ кохаю тебе, кохаю… безмежно, вірно!

У тексті розчинено вірш:

А_бстраговано світ вночі…
Б_люз пташиний звучить в соборі…
В_ітерець-мандрівник мовчить,
Г_ори труться верхами в зорі…
Ґедзь дрімає, метелик спить…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю…
Е_фемерна тут кожна мить…
Є_ щось дивне у серці гаю…

Ж_овтий місяць, неначе бра…
З_віробій витирає сльози…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра…
І_ вплети алфавіт у коси…
Ї_дко, темно… довкола ліс…
Й_мення рідне шепочу ніжно…
К_ожна хмара, як край куліс…
Л_истя терпне… у нетрях тісно?

М_’ята пахне… мов фіміам…
Н_аварити б собі чар-зілля…
О_диноко… дорога – шрам?
П_оетичне, святе довкілля…
Р_озкриває бутон вогонь,
С_вічка скрапує тихо в вічність…
Т_інь повзе повз моїх долонь…
У_ душі завмирає дійсність…

Ф_антазує невільно мох…
Х_оч у мряці… чорніють вії…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог…
Ч_ує подих, читає мрії…
Ш_арудить капелюхом гриб,
Щ_едро-рясно із віт звисають
Ю_велірні прикраси лип…
Я_ кохаю тебе, кохаю!

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 6 липня. Поцілунок душ

Шосте липня. Поцілунок душ

3D, у техніці розчинення

Поцілуй, обійми… ніжніше… Вже розбита тиша…
Очі в очі, долоні… пульс… неритмічний, звісно…
Цноту неба вночі видніше… навіть вирва глибша…
І у вітру гучніший блюз… не класична пісня…

Любий, серце моє в напрузі, кров кипить венозна…
У душі, як ікона – ти… Я хочу екстазу!
Не кажи, що ми тільки друзі… мла і так тривожна…
Окриляй… приходи у сни… хоч би час від часу…

Коси пахнуть мої лісами, ароматом літа…
Декупажем небес – твій чуб, посивілий трохи…
Усвідомлюю, світ… між нами, неземна орбіта…
Шість галактик до рідних губ… та аж дві епохи…

У тексті розчинено вірш:

Поцілуй, обійми… ніжніше…
Очі в очі, долоні… пульс…
Цноту неба вночі видніше…
І у вітру гучніший блюз…

Любий, серце моє в напрузі,
У душі, як ікона – ти…
Не кажи, що ми тільки друзі…
Окриляй…. приходи у сни….

Коси пахнуть мої лісами,
Декупажем небес – твій чуб…
Усвідомлюю, світ… між нами…
Шість галактик до рідних губ…

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 2 липня. Відчуження…

Друге липня. Відчуження…

3D, у техніці розчинення

1.
ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ МІЖГАЛАКТИЧНИМИ,
Під твоїми крильми́ починається вічність і щастя…
Зупиняється час… пахне літо свічками магічними…
Непорочна роса у долоні, неначе причастя…

МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… НА РІВНІ СВІДОМОСТІ,
Залишаєш автограф-узор інстинктивно у віршах…
За тобою б ішла… через прірву…. сто смуг невагомості…
А небесна твердінь… в напівтемряві глибша та більша…

СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, ДИКИМИ, ЗВИЧНИМИ…
Всі норд-ости тобі виграють Шостаковича, Баха…
Навіть хмари бліді видаються чомусь ексцентричними,
Майже кожна із них, ніби шапка-ковпак Мономаха…

СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, ЯК ДВІ ВИПАДКОВОСТІ,
Із астральним сачком ловиш марення дуже дбайливо
День місячнім на кратері… при спеціальній вологості…
Бо ж фантазії, наче метелики – крихітне диво…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, ЗНАЄШ РЕАЛІЇ…
Біля тебе, як нитка, проходить Чумацька Дорога…
Та у грудях вулкани… сезонні якісь аномалії…
Тридцять вісім за Цельсієм… Тихо молюся до Бога…

ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ… СВОЄЮ БАЙДУЖІСТЮ…
Пристрасть вільним потоком струмує, тече по судинах…
Я знесу геть усе… терпеливо… покірно… із мужністю…
Бо ти поруч завжди́ … на стареньких пожовклих світлинах…

КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ М’ЯТИ І ШАВЛІЇ…
То ж сльозини мої… від чуттів надприродних багряні…
Волохатенький мох тягне шию фіалці до талії…
Липень румбу танцює… Співають дрозди на поляні…

ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… НЕ СМІЙСЯ НАД ЮНІСТЮ)
Виривається крик… чи то відчаю, чи то знемоги…
Тільки скеля мовчить… дише рівно… античною мудрістю…
Їй знайомі давно всі пориви і втіхи, й тривоги…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ІЛЮМІНАЦІЇ
Не тому, що я десь серед гір, ти – в великому місті…
А тому, що не ті… вже між нами з тобою вібрації,
Що були ще торік, або навіть у березні-квітні…

ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, ТАЄМНО… ПРИМРУЖЕНО…
І малюєш на склі олівцями, за звичкою, руни…
Тут самотньо мені… вигинаються спомини… збуджено…
Не чекаю, повір, подарунків від долі-фортуни…

ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ АБО АКАЦІЇ…
Декламує пророків біблійних цілюща криниця,
Довіряє вона цілковито своїй інтонації…
Має голос провидця підземна холодна водиця…

НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, ТА ТРОХИ НАПРУЖЕНО…
Я не знаю, для чого мені ефемерна свобода…
Поодинці у всесвіті жити нелегко… відчужено…
Очевидцем невільним любовних тортур є природа…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ міжгалактичними,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… на рівні свідомості…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, дикими, звичними,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, як дві випадковості…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, знаєш реалії…
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ своєю байдужістю…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ м’яти і шавлії
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… не смійся над юністю)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ілюмінації…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, таємно… примружено…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ або акації…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, та трохи напружено…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ і зливами,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ частково…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ тремтливими,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ нервово…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО трояндове,
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, із рани…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ смарагдове
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, коханий)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ та річечки…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… натхненно…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ смерічечки…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» смиренно…

4.
І ще одну поезію:

ТИ керуєш думками,
МІЙ світогляд формуєш,
СВІТ гаптуєш вітрами,
СНИ з піснями римуєш…

МРІЙ даруєш намисто,
ЦВІТ зриваєш із серця…
КРОВ стікає на листя
ІЗ душі (Змилосердься!)…

ВІЧ не бачиш у мряці,
ЗНОВ рахуєш планети…
ЛІС намацують пальці…
НІЧ вигукує:  «Де ти?»…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

Ти –
Мій
Світ…
Сни –
Мрій
Цвіт…

Кров
Із
Віч…
Знов
Ліс…
Ніч…

 

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 17 червня. Танець рук

Сімнадцяте червня. Танець рук

3D, у техніці розчинення

Твої долоні лагідні, гарячі та пестиві
Вивчали коси, родимки на дотик… серед спальні…
Живили щастям мрії нетерплячі, трохи хтиві,
Фантазіям даруючи висОти орбітальні…

Твої тоненькі пальці… симетричні… сексуальні…
Блукали тілом, як у небі хмари… ледь відчутні…
Гортали сни ночами…  еротичні, ірреальні,
Втирали в шкіру кращі в світі чари незабутні…

Твої засмаглі витончені руки – дужі, сильні,
В пориві шалу… наче танцювали вальс чуттєвий…
Вивчали стегна, груди, серця стуки божевільні…
Був кожен жест доречним… досконалим… та миттєвим…

У тексті розчинено вірш:

Твої долоні лагідні, гарячі
Вивчали коси, родимки на дотик…
Живили щастям мрії нетерплячі,
Фантазіям даруючи висОти…

Твої тоненькі пальці… симетричні…
Блукали тілом, як у небі хмари…
Гортали сни ночами…  еротичні,
Втирали в шкіру кращі в світі чари…

Твої засмаглі витончені руки
В пориві шалу… наче танцювали…
Вивчали стегна, груди, серця стуки…
Був кожен жест доречним… досконалим…

 

 

4 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 15 червня. Сто хвилин надії

П’ятнадцяте червня. Сто хвилин надії

(3D, у техніці розчинення. У тексті міститься розчинений вірш та однослівний багаторим)

1.
ти – серця ноти, звуки, крил метафора,
душі порив, ангіна, крик амбітності,
уламок щастя, муки, долі амфора,
сни, зрощені на стінах арки вічності…
чужі? ні, рідні, руки, певно, янгола
під ранок на колінах… хочуть ніжності…
а небо – хмар гектари перемірює…
вуста тремтять нервово… в невагомості…
дівочі марні чари? ні, шал… вірю, є!
мла дише загадково… гра свідомості?
густа трава Стожари нам затінює…
лоскоче гарячково ніч умовності…
тло світу – ризи Отчі нефарбовані…
клітин ядро шукаю… мить напруження …
із мрії витік ночі… ми розковані…
сто вимірів до раю, піку збудження…
хвилин піщані очі неціловані
надії повертають… геть відчуження!!!

2.
Розчинений вірш:
ти – серця ноти, звуки,
душі порив, ангіна,
уламок щастя, муки,
сни, зрощені на стінах…
чужі? ні, рідні, руки
під ранок на колінах.
а небо – хмар гектари,
вуста тремтять нервово…
дівочі марні чари?
мла дише загадково.
густа трава Стожари
лоскоче гарячково.
тло світу – ризи Отчі…
клітин ядро шукаю…
із мрії витік ночі,
сто вимірів до раю…
хвилин піщані очі
надії повертають.

3.
Однослівний багаторим:
ти
душі
уламок…
сни
чужі
під ранок…
а
вуста
дівочі
мла
густа
лоскоче.
тло
клітин
із мрії…
сто
хвилин
надії…

2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 10 червня. Будь зі мною

Десяте червня. Будь зі мною

3D, у техніці розчинення

Будь зі мною! Бачиш, світ, як рай, і мла ласкава…
Кровотоком – радість у судинах… де дзюрчить любов…
Пий мене, я – твій духмяний чай, ранкова кава,
Тінь, відлуння… ще й ребра частина та санскрит дібров…

Вдалині мережкою туман… доволі щільний…
Труться рОси в кучері природи: у ромашки, в плющ…
Ти для мене, наче талісман, чи хрест натільний…
Віджени же смуток, перешкоди римуванням душ…

Це життя належить тільки нам… дотла… дощенту…
Відчуваєш подих насолоди? Він один для двох…
Побудуймо спільно долі храм… із мрій-цементу…
Руку дай… ми в небі пішоходи… майже поруч Бог…

У тексті розчинено вірш:

Будь зі мною! Бачиш, світ, як рай,
Кровотоком – радість у судинах…
Пий мене, я – твій духмяний чай,
Тінь, відлуння… ще й ребра частина…

Вдалині мережкою туман,
Труться рОси в кучері природи…
Ти для мене, наче талісман…
Віджени же смуток, перешкоди…

Це життя належить тільки нам…
Відчуваєш подих насолоди?
Побудуймо спільно долі храм…
Руку дай… ми в небі пішоходи…

 

 

3 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 31 травня. Самотньо

Тридцять перше травня. Самотньо

3D, у техніці розчинення

Відходить весна в небуття, за пороги вічності…
Як древні імперії інків, на стінах міфічні тіні…
Мене розпинають чуття і симптоми ніжності…
Життя позбавляють відтінків депресії традиційні…

Тривога спресовує сни, що… мов дар, відпущені,
У оці, за шаром сітківки, твої зберігаю знімки…
Настоюю прах від сльози, із душі відлущений,
На сяйві полярної зірки у пляшечці з-під горілки…

Натхненно співають вітри… чорні в них маніжечки…
Тихенько шепоче джерельце смерекам, дубам промову…
Збігаючи в ніч із гори, мряка гусне трішечки…
Болить, знепокоєне серце… Не чуєш його ти мову…

На місяці шрами, рубці, видно… жовте тім’ячко…
Там пам’ять гніздиться… природно, ждуть часу думки прийдешні…
А тут…. за вікном горобці, мовчки, чистять пір’ячко…
Та з ними… без тебе… самотньо… Коли засвітає… врешті?

У тексті розчинено вірш:

Відходить весна в небуття,
Як древні імперії інків…
Мене розпинають чуття…
Життя позбавляють відтінків…

Тривога спресовує сни
У оці, за шаром сітківки…
Настоюю прах від сльози
На сяйві полярної зірки…

Натхненно співають вітри,
Тихенько шепоче джерельце,
Збігаючи в ніч із гори…
Болить, знепокоєне серце…

На місяці шрами, рубці…
Там пам’ять гніздиться… природно…
А тут…. за вікном горобці…
Та з ними… без тебе… самотньо…

 

1 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 26 травня. Коли ти зі мною

Двадцять шосте травня. Коли ти зі мною

3D, у техніці розчинення


Сонця ніжні пальці крізь ефір
Гладять квіт черешні, дня намисто.
Птах співає вранці мантру гір,
Ніби нетутешній…. голосисто.

Квапиться струмочок у похід,
Випростати тіло хоче, думку…
Вітер зве в таночок цілий світ,
Жде хмаринка біла поцілунку.

Пахне ліс весною, медом – гай,
Роси, мов причастя для природи…
Коли ти зі мною, всюди рай,
Повен Всесвіт щастя, насолоди.

У тексті розчинено вірш:

Сонця ніжні пальці
Гладять квіт черешні.
Птах співає вранці,
Ніби нетутешній.

Квапиться струмочок
Випростати тіло.
Вітер зве в таночок,
Жде хмаринка біла.

Пахне ліс весною,
Роси, мов причастя.
Коли ти зі мною –
Повен Всесвіт щастя.

 

9 березня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

 

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду