Марина Алдон — Екстаз і страх

Екстаз і страх

Екстаз і страх

3D у техніці розчинення + акро

1.Однослівний багаторитм
Е_кстракт
К_охання,
С_льозин
Т_ональність
А_зот
З_дригає…
І_ в такт
С_вітання
Т_ремка
Р_еальність
А_зарт
Х_оває…

2. Початок кожного рядка є новим шаром для наступних віршів:
ЕКСТРАКТ замрійя –
КОХАННЯ дотик,
СЛЬОЗИН безмовність…
ТОНАЛЬНІСТЬ… ноти…
АЗОТ крайнебо
ЗДРИГАЄ… гріє…
І В ТАКТ поезій
СВІТАННЯ зріє…
ТРЕМКА грань світу…
РЕАЛТНІСТЬ… ранку…
АЗАРТ прасонця
ХОВАЄ мряку…

3.
ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ замість кави…
КОХАННЯ ДОТИК – сну постскриптум…
СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – біль уяви…
ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… звуки ритму…
АЗОТ КРАЙНЕБО підпирає…
ЗДРИГАЄ… ГРІЄ свічка спомин…
І В ТАКТ ПОЕЗІЙ птах співає…
СВІТАННЯ ЗРІЄ… Млу судомить…
ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… у долоні…
РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… у оселі…
АЗАРТ ПРАСОНЦЯ неприродній
ХОВАЄ МРЯКУ… десь у скелі…

4.
ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ ЗАМІСТЬ КАВИ п’ю сьогодні…
КОХАННЯ ДОТИК – СНУ ПОСТСКРИПТУМ… поствидіння…
СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – БІЛЬ УЯВИ… сум назовні…
ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… ЗВУКИ РИТМУ… чи хрипіння…
АЗОТ КРАЙНЕБО ПІДПИРАЄ інстинктивно…
ЗДРИГАЄ… ГРІЄ СВІЧКА СПОМИН ефемерний…
І В ТАКТ ПОЕЗІЙ ПТАХ СПІВАЄ дуже дивно…
СВІТАННЯ ЗРІЄ… МЛУ СУДОМИТЬ від люцерни…
ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… У ДОЛОНІ пудра з блиском…
РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… У ОСЕЛІ… архаїчній…
АЗАРТ ПРАСОНЦЯ НЕПРИРОДНІЙ… а вітрисько
ХОВАЄ МРЯКУ… ДЕСЬ У СКЕЛІ… потойбічній…

5.ІЗ КОЖНОГО РЯДКА ПОПЕРЕДНЬОГО ВІРША СКЛАДЕНО НОВУ ПОЕЗІЮ:

ЕКСТРАКТ ЗАМРІЙЯ ЗАМІСТЬ КАВИ П’Ю СЬОГОДНІ…
І не дратують зовсім плями на папері…
На них танцюють тіні-рими безтурботні…
Впускаю вірші у відкриті навстіж двері…

КОХАННЯ ДОТИК – СНУ ПОСТСКРИПТУМ… ПОСТВИДІННЯ…
Ти уночі знов у фантазіях був поруч…
Та ніжні марення усі в режимі тління
Стають золою, прилипаючи на штору…

СЛЬОЗИН БЕЗМОВНІСТЬ – БІЛЬ УЯВИ… СУМ НАЗОВНІ…
Таємним мокрим феєрверком особистим…
Страждання – майже… як рефлекси безумовні,
Що роблять суть, нутро, єство завжди́ більш чистим…

ТОНАЛЬНІСТЬ… НОТИ… ЗВУКИ РИТМУ… ЧИ ХРИПІННЯ…
У серці хворім… Ти – моя кардіограма,
Детектор настрою і пристрасті, терпіння…
Озвись! Галактику охоплює нестяма…

АЗОТ КРАЙНЕБО ПІДПИРАЄ ІНСТИНКТИВНО…
Погаслі зорі в іншім вимірі іскряться?
Хмарини дві кудись пливуть демонстративно,
Із них нарядом кожна схожа на вигнанця…

ЗДРИГАЄ… ГРІЄ СВІЧКА СПОМИН ЕФЕМЕРНИЙ…
Тобою, любий, щастя рівень визначаю…
Як подолати стрес доволі характерний?
Нудьгую… збуджено… листи старі гортаю…

І в такт поезій птах співає дуже дивно…
У нього голос, як у тебе, лиш гучніший…
Кармічний вузол нас єднає нерозривно,
Мій найдорожчий, найгарніший, найрідніший…

СВІТАННЯ ЗРІЄ… МЛУ СУДОМИТЬ ВІД ЛЮЦЕРНИ…
У аромати опускає травень вії…
Життям буяє верховинський край озерний…
А в мене в грудях неприборкані стихії…

ТРЕМКА ГРАНЬ СВІТУ… У ДОЛОНІ ПУДРА З БЛИСКОМ…
Малюю нею твій портрет весні на шкірі…
Чуття у венах… хоч насправді ти… неблизько…
Між нами гори і аж три глибокі прірви…

РЕАЛЬНІСТЬ… РАНКУ… У ОСЕЛІ… АРХАЇЧНІЙ…
Росі з ромашки дозвілля є флешмобом…
Екстаз любові… душу гріє… Півень тричі
У шибку б’є тонким жовтавим гострим дзьобом …

АЗАРТ ПРАСОНЦЯ НЕПРИРОДНІЙ… А ВІТРИСЬКО
Прозорі крила розминає мускулисті…
У нього є в вербі смарагдова колиска,
Або гніздечко малахітове… у листі…

ХОВАЄ МРЯКУ… ДЕСЬ У СКЕЛІ… ПОТОЙБІЧНІЙ…
Господній янгол, зосереджено, уважно…
Твої світлини я стискаю… тогорічні…
Мені самотньо дуже нині… трохи страшно…

 

Фото: dex66 «portal»

8 березня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Серце б’ється усе частіше

5824812_large

Серце б’ється усе частіше

Серце б’ється усе частіше,
Навіть місячний диск тремтить
А у млі навіть небо інше
І сильніше душа болить…
Чорно-біла зіркова мапа
Трохи схожа на знімок твій…
Уночі емоційний запал…
Через вірші… сягає мрій…

Під вікном… еластична мряка,
Ніби шкіра землі нова…
Виє вітер, немов собака…
Промовляє якісь слова…
Поруч рими летять безшумно…
Кава гіркне… Немає снів…
Як без тебе… сьогодні сумно…
Невеселі якісь пісні…

Серце б’ється у тиші гучно,
Я стискаю натільний хрест…
Хоч писати вогнем незручно,
Але свічка виводить текст…
Проростає журба в нотатки,

У астральні усі світи…
Підсвідомо гортаю згадки,
Майже в кожній лиш тільки ти…

 

17 лютого 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: Igor Zenin «Штиль»

Марина Алдон — Занурюсь у сон

5650792_large

Занурюсь у сон

Занурюсь у сон, у небо наче,
У те, що трохи нижче рівня моря,
Вночі, коли тебе немає підряд,
Під вікнами карпатський вітер плаче…
Із ліжка аркуш падає додолу,
А ковдра пахне мріями та віршем…
Чому одній у спальні холодніше?
Тремчу… Беру таблетку валідолу…

Занурюсь у сон, у вимір інший…
Не думати про тебе щоб у мряці,
За звичкою, щоб не шукали пальці
Твій торс міцний, у світі найрідніший…
Щоб сльози засихали на подушці,
Неначе на зірках дощі перлинні…
Що поміж нами вічність – ми не винні…
І в тім, що важко дихати… в розлуці…

Занурюсь у сон, немов у прірву…
Зав’язує невільно сутінь очі,
А місяць вії променем лоскоче,
Вростає тиша щупальцями в шкіру…
Ти зараз поза пам’яттю моєю…
За гранню слів… емоцій та уяви…
У мареннях… як повну чашку кави,
Я спокій тимчасовий… п’ю душею…

 

8 лютого 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: favorskaya «Спокойной ночи!»

Марина Алдон — Спрагло читаю тебе

5770358_xlarge

Спрагло читаю тебе

 

Спрагло читаю тебе між рядками вподобаних записів,
Ніби пірнаю в глибини крайнеба безмірного…
Відстань між нами – тонесенька риска на мапі у Яндексі
В розрізі простору метафізично-ефірного…

Спрагло читаю тебе, наче Біблію… чорним по білому…
Хочеться стати частинкою тексту важливого…
Я… потаємно… сповідуюсь віршами… світові цілому…
Символи – дотики клавіш до серця тремтливого…

Спрагло читаю тебе… розглядаючи місячні кратери
Кожної крапки, чи точки уявної вічності…
Імпульси ніжні знаходять наосліп душі індикатори…
Ти же є суттю
Моєї мрійливої дійсності…

 

6 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: ALEKSEI MAKARENOK «Не замечая времени…………»

Марина Алдон — Місячне

5770353_xlarge

Місячне

 

Я відстань до тебе вимірюю снами,

Безсонням,

Піснями…

Флюїдами, дозами ніжності та почуттів особливих…

Повір, несуттєво, що плачу ночами

Й що стільки

Між нами

Перонів, вокзалів, зупинок, асфальтних доріг шарудливих…

 

У всесвіті серця ти місяць єдиний

Для мене,

Незримий…

Течеш по судинах венозною кров’ю святого кохання,

Цілую очами портретні світлини…

У грудях

Жарини…

Відчуй же душею… невільно… моє патогенне дихання…

 

1 січня 2015

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: ALEKSEI MAKARENOK «Ziemelmeita ……»

Марина Алдон — Щоночі

5735540_large

Щоночі

 

Зупинена в годинникові мить

На стрілці часу мріє стати віршем…

Колись, я знаю, серце відболить

І ти мені не снитимешся більше…

 

В кімнаті пусто… Тільки власна тінь

Торкається ледь-ледь дверей балконних…

Не спалює ні пам’ять мій камін,

Ані листів у папках електронних…

Як ти далеко! Знімок на столі…

Душа від безнадії рветься навпіл…

Твоє ім’я сльозами у імлі

Невільно викладаю на канапі…

 

Чому тебе не можу не любить?

Чому спинити пристрасть я не в змозі?

Тріпоче в грудях серце та болить

І ти мені щоночі снишся досі …

 

 

29 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: didivi «***»

Марина Алдон — Сьоме життя…

5734168_large

Сьоме життя…

 

Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно,

Нагадує серце зіжмаканий лист паперу…

Щоправда, ночами від суму свідомість терпне,

А пустка у грудях уміщує неба сферу…

 

Вже майже зима і із нею ми схожі дуже

І поглядом, і… натуральним волоссям білим…

Торкаються вуст антарктичні вітри байдужі…

Ввижається скверик малий континентом цілим…

Півмісяць у млі колискову шепоче тіням,

Дерева у снах фантазують про щось приємне…

Ти – кара моя! Й одночасно – моє спасіння!

У жилах не кров застига, а чуття таємне…

Люблю? Не люблю? Що зі мною? Сама не знаю…

Снігами іти бездоріжжям… одній… нелегко…

Між нами міста крижані, кілометри гаю…

Мчать тільки думки безборонно… хоч як далеко…

 

Душа, що зітліла, уже не болить нестерпно…

Та в попелі згадок жевріє жаги іскринка…

Печаль обпікає… бездонна та невичерпна…

Бо в світі… без тебе… я сьоме життя — чужинка…

 

 

29 листопада 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Pospelov Sergey «***»

Марина Алдон — Влітає осінь тихо у вікно

осінь

Влітає осінь тихо у вікно

 

Влітає осінь тихо у вікно

Листком кленовим, вітром, павутинням…

Для жовтня світ – мистецьке полотно,

Хоча робота кожна пахне тлінням…

Маленька квітка майже засина

В старім вазоні, дише неритмічно…

Із млою розмовляю я одна?

На самоті… при свічці… це логічно…

 

Мій стіл письмовий – начебто вівтар…

За ним молюся віршами щоночі…

Гортаю згадки, наче календар,

А серце неспокійно так стукоче…

Холодну каву… зварену давно…

Настояну зірками… пити легко…

Влітає осінь тихо у вікно…

Мені сьогодні сумно… ти далеко…

 

29 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Фото: spartans «Leaf»

Марина Алдон — На відстані…

відстань

На відстані…

 

На відстані простягнутих долонь

До тебе доторкнутись неможливо…

Між нами гори, ріки, мряка, злива

І ве́рсти, милі… відчаю, безсонь…

Вростає ніч у чорний небосхил,

А пристрасть у тремтливу щиру мрію…

Зіжмакати би простір, та не вмію,

Я зараз, наче ластівка без крил…

 

На відстані заплющених очей

Невільно оживає тихий спогад,

Здається, що ти близько, зовсім поряд,

Припасти б у обіймах до грудей…

Тебе шукаю серцем у світах,

Гортаю ревно виміри диханням,

Судинами струмує хвилювання,

Сльозина застигає на губах…

 

На відстані простих і теплих слів

Рахую міжрядкові інтервали,

Пишу листи, настроюю сигнали,

За смайлами ховаю шал чуттів…

Стандартний монітор, немов межа

Між дійсністю та щастям ілюзійним…

Хоча й живу коханням безнадійним,

Для мене ти – споріднена душа…

 

14 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: HFMF «Meedl01»

Марина Алдон — Я більш не вірю

5590115_xlarge

Я більш не вірю

 

Я більш не вірю вітру і тобі:

Він тихо гладив, та обвітрив шкіру,

Ти ж цілував кофтину з кашеміру

Й пускав пилюку в очі голубі…

А далі відтинав брехнею крила,

Терпіла, бо кохала, бо тужила…

 

Не жду уже ні вітер, ні тебе:

Ламав він віти-руки осокорів,

Стріляв заради втіхи ти у зорі,

Аби світила падали небес…

Коли  просила помочі благально,

Мовчанням розпинав мене безжально…

 

Я більш не вірю вітру і тобі!

Ви схожі… Ви обоє… із завзяттям

Роздмухували пристрасті багаття,

Моя душа… щоб стліла у вогні…

Пізнавши біль, померши від любові,

Нарешті воскресаю знов у слові…

 

27 липня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: PiDf «***»