У гір моїх цікавий темперамент

 
 
У гір моїх цікавий темперамент –
Ховають тишу між готичних скель,
Квітчають трав росинками пергамент,
Шпаків, орлів скликають у готель.

У гір моїх цікавий темперамент –
Тут рукопис правічних таємниць,
А поруч небе зоряний орнамент
Та вітер полонинам між зіниць.

У гір моїх цікавий темперамент –
Тут духи предків мудрість нам дають,
Встановлює природа свій регламент
І пори року компасом стають.

Гірська стежина

 
Стежина життєвої сцени
Гаптує нам долі завісу,
Карпат починаються вени
З вертепу душі і пралісу.

Тут кладка виписує смужки…
Ми ж взяті з природи святої…
Та як повернуть самотужки
До скинії неньки гірської?

Шлях східцями неба… Скрізь квіти
У ніжну блакить загорнулись.
Так хочеться дуже злетіти,
Та крил за гріхи ми позбулись.

В верхів’ях тут ближче до Бога,
Тут істину легше пізнати,
Та, наче орбіта, дорога
Приводить до рідної хати.

Симфонія Потисся 

 
 
Оркестр природи розбудив весну
І німб тепла спустися із-за Тиси,
Скрізь перли намережали нарциси,
Травичку розкуйовдивши рясну.

Ліси дощами вмили зелень рук,
Сади у шлюбні сукні нарядились,
Вітри в чуттях розгублено томились
Кудлатим хмарам гордо між перук.

На циферблаті ранку – небокрай,
А дикі гуси морок розігнали,
На арфі квітня весело заграли
Симфонію Потисся на весь край.

Говерла

 
 
Під небосхилом неосяжним
Краса Карпат – Говерла-мати,
А Петрос згорблений відважно
Її узявся вартувати.

До ніг красуні-верховинки
Припали озерця та чисті,
Як сонця промені – стежинки,
Такі ж тонкі та золотисті.

Тут чабани на полонинах
Вплелися у життя природи,
Їх мужня постать соколина
Не знає зовсім непогоди.

Тут виток потічків етнічний,
А далі – шлях до серця Тиси,
Тут спокій молиться відвічний,
Добра народжуються риси.

Тут кожен ранок срібні роси
Цілують едельвейсам тихо
Шовкові і цнотливі коси,
Ковтаючи їх присмак дикий.

Як вечір з рукава виймає
Всі зорі зважено, повільно,
То місяць ріг свій упирає
У шпиль гори якось покірно.

Трембіти голос завмирає,
Горить лиш верховинська ватра.
Хто на Говерлі був – той знає,
Чого такая нічка варта.

Гори 

 
 
У сни вростають пасторальні
Карпатських кряжів пильні шпилі…
Таїнний зміст в лісах прадавній…
Тому, напевно, серцю милі.
 
Тут міфи предків вітер віщий
Розносить разом з водограєм.
Пташиний клір крізь простір вічний
Творця псалмами величає.
 
Сюди, коли надходить ранок,
З небес спадають тихі зорі….
До неба мчить доріг серпанок,
Дарують волю духу гори…

Карпати 

 
Де від сну прокидаються ранки,
Де заховане золото зір,
Де заручені з сонцем серпанки –
Вища сутність незайманих гір.
 
Де з роси починаються ріки,
Де з зернини весна пророста –
Там душі від буденності ліки
Й старожитностей мова проста.

Де святилище праверховини,
Невгамовно співають птахи –
Там спиняється час для людини,
Непомітно спливають роки.