Марина Штефуца – Чужа весна

Чужа весна


Чужа весна німіє пілігримом,
А сонце ниви оре промінцями…
І тільки серце плаче попід гримом,
Бо чужина квітує під ногами.

Ті самі зорі темряву колишуть,
Трава так пелехатиться ліниво,
Але вітри по-іншому тут дишуть
І в грудях так фантазіям лякливо.

Чужа весна чужих птахів пір’їни
Роняє поруч. Пісні не впізнати.
І згадую я солод України…
І журавлів… і проліски… й Карпати…

 

Марина Штефуца – Там Карпати ріднії в золотій короні

Там Карпати ріднії в золотій короні

 

Де фонтани осені повняться листками,
Де гірлянди квітів скидують разки,
Там Карпати росяні, вмиті напівснами,
Криють поміж вітів інею мазки.

Де пташки заручені із природи храмом,
Де серця лишають, як покличе путь,
Там Карпати злучені із небес вігвамом,
Вітер зупиняють, тишу навпіл рвуть.

Те тумани срібнії ранку б’ють поклони,
Де струмкиховають чисті промінці,
Там Карпати ріднії в золотій короні
Бірюзу складають на м’якій руці.

 

 

Марина Штефуца – Вечір

Вечір

 
 
Смарагди. Вечір. Орбіти.
Сонце упало під воду.
Змовкають у горах трембіти,
Мавки показують вроду.

Смереки. Сосни. Осики.
Взяли пітьму на долоні.
Місяцю вітер дикий
Сріблом розписує скроні.

Тривога в тіні вростає.
Сни у Карпат на фіранку.
А небо собі безкрає
Готує з зір вишиванку.

 

Марина Штефуца – У гір моїх цікавий темперамент

У гір моїх цікавий темперамент

 
 
У гір моїх цікавий темперамент –
Ховають тишу між готичних скель,
Квітчають трав росинками пергамент,
Шпаків, орлів скликають у готель.

У гір моїх цікавий темперамент –
Тут рукопис правічних таємниць,
А поруч небе зоряний орнамент
Та вітер полонинам між зіниць.

У гір моїх цікавий темперамент –
Тут духи предків мудрість нам дають,
Встановлює природа свій регламент
І пори року компасом стають.

 

Марина Штефуца – Гірська стежина

Гірська стежина

 
Стежина життєвої сцени
Гаптує нам долі завісу,
Карпат починаються вени
З вертепу душі і пралісу.

Тут кладка виписує смужки…
Ми ж взяті з природи святої…
Та як повернуть самотужки
До скинії неньки гірської?

Шлях східцями неба… Скрізь квіти
У ніжну блакить загорнулись.
Так хочеться дуже злетіти,
Та крил за гріхи ми позбулись.

В верхів’ях тут ближче до Бога,
Тут істину легше пізнати,
Та, наче орбіта, дорога
Приводить до рідної хати.

 

Марина Штефуца – Симфонія Потисся

Симфонія Потисся 

 
 
Оркестр природи розбудив весну
І німб тепла спустися із-за Тиси,
Скрізь перли намережали нарциси,
Травичку розкуйовдивши рясну.

Ліси дощами вмили зелень рук,
Сади у шлюбні сукні нарядились,
Вітри в чуттях розгублено томились
Кудлатим хмарам гордо між перук.

На циферблаті ранку – небокрай,
А дикі гуси морок розігнали,
На арфі квітня весело заграли
Симфонію Потисся на весь край.

 

Марина Штефуца – Говерла

Говерла

 
 
Під небосхилом неосяжним
Краса Карпат – Говерла-мати,
А Петрос згорблений відважно
Її узявся вартувати.

До ніг красуні-верховинки
Припали озерця та чисті,
Як сонця промені – стежинки,
Такі ж тонкі та золотисті.

Тут чабани на полонинах
Вплелися у життя природи,
Їх мужня постать соколина
Не знає зовсім непогоди.

Тут виток потічків етнічний,
А далі – шлях до серця Тиси,
Тут спокій молиться відвічний,
Добра народжуються риси.

Тут кожен ранок срібні роси
Цілують едельвейсам тихо
Шовкові і цнотливі коси,
Ковтаючи їх присмак дикий.

Як вечір з рукава виймає
Всі зорі зважено, повільно,
То місяць ріг свій упирає
У шпиль гори якось покірно.

Трембіти голос завмирає,
Горить лиш верховинська ватра.
Хто на Говерлі був – той знає,
Чого такая нічка варта.

Марина Штефуца – Гори

Гори 

 
 
У сни вростають пасторальні
Карпатських кряжів пильні шпилі…
Таїнний зміст в лісах прадавній…
Тому, напевно, серцю милі.
 
Тут міфи предків вітер віщий
Розносить разом з водограєм.
Пташиний клір крізь простір вічний
Творця псалмами величає.
 
Сюди, коли надходить ранок,
З небес спадають тихі зорі….
До неба мчить доріг серпанок,
Дарують волю духу гори…

 

Марина Штефуца — Карпати

Карпати 

 
Де від сну прокидаються ранки,
Де заховане золото зір,
Де заручені з сонцем серпанки –
Вища сутність незайманих гір.
 
Де з роси починаються ріки,
Де з зернини весна пророста –
Там душі від буденності ліки
Й старожитностей мова проста.

Де святилище праверховини,
Невгамовно співають птахи –
Там спиняється час для людини,
Непомітно спливають роки.