Марина Алдон – Ти – лід, мороз

Ти – лід, мороз

3D, у техніці розчинення + паліндром

 

Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній… мідь тенет*…

Я – жар, вогонь, я – світу пломінь, солод снів…

Зціли невроз!  Будь поруч нині! Тет-а-тет!

Торкнись долонь і ліній долі чи чуттів…

 

Цілуй у млі пухнасті вії, дуги брів…

Мої уста тобою дишуть… повсякчас…

Малюй на склі бажання, мрії та птахів,

Стежки, міста, космічну тишу, зорі… нас…

 

Небесний Ківш із хмари-діжки знов і знов

Роняє сніг… на землю-ложе…як експерт…

Про тебе вірш… печальний трішки… гріє кров…

У кожній з книг один і той же… арт-портрет…

 

Я – віск свічі, зіниці – безвість… шал душі…

Ти – тінь зими, ти – сизий січень… вітролов…

Чому вночі між нами всесвіт… міражі…

Не ра́зом ми… у серці  відчай… і любов…

 

У тексті розчинено вірш:

 

Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній…

Я – жар, вогонь, я – світу пломінь…

Зціли невроз!  Будь поруч нині!

Торкнись долонь і ліній долі…

 

Цілуй у млі пухнасті вії…

Мої уста тобою дишуть…

Малюй на склі бажання, мрії,

Стежки, міста, космічну тишу…

 

Небесний Ківш із хмари-діжки

Роняє сніг… на землю-ложе…

Про тебе вірш печальний трішки

У кожній з книг один і той же…

 

Я – віск свічі, зіниці – безвість…

Ти – тінь зими, ти – сизий січень…

Чому вночі між нами всесвіт…

Не ра́зом ми… у серці  відчай…

 

І ще одну поезію:

 

Ти – лід, мороз…

Я – жар, вогонь…

Зціли невроз! 

Торкнись долонь…

 

Цілуй у млі

Мої уста…

Малюй на склі

Стежки, міста…

 

Небесний Ківш

Роняє сніг…

Про тебе вірш

У кожній з книг…

 

Я – віск свічі…

Ти – тінь зими…

Чому вночі

Не ра́зом ми…

 

*Ти – лід, мороз, вітраж, ліс й іній… мідь тенет… – рядок-паліндром, навпаки читається: Дім тенет й іній сіль жартів зором ділить.

 

1 грудня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: Neuda4nik «Tapa pass»,

http://www.photosight.ru/photos/5319343/

 

Марина Алдон – Іменник у кличній формі

Іменник у кличній формі

На аркуші білім літери чорні…
Пульсує у серці чуття шалене…
Для тебе іменник я в кличній формі,
А ти алфавіт і словник для мене…

Видряпує ручка інтимні тексти
На палітурці душі механічно…
Рядочки уява сльозами хрестить…
Хворію любов’ю давно, хронічно…

Краплями крові оздоблюю вірші,
Графічні портрети зі слів складаю…
Твоє рідне ймення звучить у тиші
І лине молитва до небокраю…

Тривожить задишка і ком у горлі…
Самотньо… набридло усе буденне…
Для тебе іменник я в кличній формі,
А ти алфавіт і словник для мене…

 

9 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Рита Нижарадзе «Осенняя рапсодия»,
http://www.photosight.ru/photos/4854179/?from_member

Марина Алдон – Жовтневе

Жовтневе

Заглядає у шибку душі неспокійна, зажурена осінь,
Проникає в думки потаємні, гортає чуття заповітні…
Я повинна здолати туманність розлуки у будь-який спосіб
Та у власному серці ранкові тривоги і бурі магнітні…

Грає Баха сонату вітрисько майстерно вже третю годину,
Мріє теж він, можливо, про тихі, спокійні дощі особисті…
Промінь сонця, як голка, проколює вправно кошлату хмарину,
Павутинням гаптуючи ймення твоє на кленовому листі…

Де б зігрітися трохи? Нерівне у жовтня клітинне дихання…
Меланхолії запах у кави і твій аромат незабутній…
Тихо-тихо молюся… а в небі святому пульсує світання…
Поверни же, благаю, чуття, Вседержителю мій всемогутній…

 

17 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Роберт, «Тихий вечер»,
http://www.photosight.ru/photos/5257261/

Марина Алдон – Факти

Факти

Місяць вітриська старого розгадує міміку, жести
І аж до ранку мою розглядає маленьку кімнатку…
Вірші, крізь серце пропущені, кров’ю написані тексти –
Майже єдине, що млі залишаю про себе на згадку…

Зорі до неба прибиті цвяхами Творця золотими?
Всесвіт обпалює їхнє глибоке нерівне дихання…
Трохи сумна та оголена зовсім душа… між рядками…
Розповідає паперу про міжгалактичне кохання…

Ніч ефемерна обмацує пальцями лампу настільну
І видається, немовби пульсує у літерах дійсність…
З ручкою разом римую бажання на тему довільну…
Линуть пісні через виміри простору-часу у вічність…

Ймення знайоме в уяві оздоблюю рясно сльозами…
Ніжно стискаю в долоні каблучку твою зі смарагдом…
Сформулювати гіпотезу пристрасті важко словами,
Та почуття, що у грудях печуть, залишається фактом…

17 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
hlorat, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5257222/

Марина Алдон – Самотність…

Самотність…

Довкола імли мережка,
Стікає з душі тривога…
Між нами Чумацька стежка,
Не просто земна дорога…
Оголено нерви… хворі…
Потрібні чуття взаємні…
Вітрисько рахує зорі
І руни на них таємні…

Обпалює свічка дійсність…
Молюся очима, серцем…
А на циферблаті вічність,
Неначе… криве люстерце…
Півмісяць напівмістичний
Пусту оглядає спальню…
Оздоблює вірш ліричний
Світлину твою останню…

Самотньо мені у світі…
Опівночі рівно снишся…
У пам’яті спільні миті
Та мрії, які збулися…
Журливо шумлять тополі,
Про тебе ведуть розмову…
Чи Бог іще наші долі
Колись об’єднає знову?

5 жовтня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото: serjks, «***»,
http://www.photosight.ru/photos/5235453/

Марина Алдон – Дощі осінні…

Дощі осінні…

3D, у техніці розчинення

1.
ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… ЗАПАХ ТЛІННЯ…
Листи до Бога пише жовтень на бруківці…
Тремтить тоненьке галактичне павутиння
Планеті майже на розірваній сітківці…

ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ У ДОЛОНІ…
Між нами милі і печалі, і розлуки,
Три континенти, кількасот чужих перонів,
Коліс вагонних неритмічні перестуки…

НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… ЛИШ ВИДІННЯ?
Наріжний камінь саме ти моєї долі!
Самотність – піст, а яра пристрасть – розговіння…
Жага струмує по судинах… мимоволі…

РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… СВІТ ХОЛОНЕ…
Тобою дишу патогенно та нервово…
Астральну плоть ховає мла під плаття чорне…
Відлити б сонце, звісно, з персня золотого…

ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО В НЕБОКРАЇ…
Немов пророк старий, вона сивоборода…
Із вишини із потічками розмовляє,
Їй до снаги об’ємні краплі та негода…

ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, В ЛАСТОВИННІ…
Дивує кленів елегантність, чиста врода…
Та в’януть квіти… дикі, лагідні, безвинні…
До медитації готується природа?

СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… СИЛ НЕМАЄ…
Зі мною він у безнадії виє вовком…
Пустує лігво, рідний дім… за темним гаєм…
Куди іти… тебе шукати… крок за кроком…

ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ СТАРОВИННІМ?
Обабіч гори, поціловані лиш  часом,
Будівлі сірі, незнайомці…  Ми не винні,
Що спільні імпульси римуємо не разом…

У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ НАДЧУТЛИВІ,
Але у мене третя стадія безсоння…
Сезонні зміни у свідомості… у зливі?
Прогіркла кава в філіжанці… мов безодня…

ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… БО, МІЖ ІНШИМ,
Знайоме ймення є частиною молитви,
Його вважаю найсвятішим, найріднішим,
А шал і пам’ять, як світлину, не спалити…

В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ ОСОБЛИВІ,
Патологічні та інтимні цілковито…
Без тебе зміни гормональні неможливі…
Торкнутись хочу теплих вуст несамовито…

ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ КОЖНИМ ВІРШЕМ…
А слово проситься в листи, в блокнот, у книгу…
Мій Арістотеле, Софокле наймудріший,
Будь просто поруч… я благаю… аж довіку…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… КРИКИ ПТИЦІ… запах тління…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? СВІЧКА ГАСНЕ у долоні…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, БЕЗ ДЗВІНИЦІ… лиш видіння?
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… СЕРЦЕ ВЛАСНЕ… Світ холоне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… ХМАРІ СЛИЗЬКО в небокраї…
ДОВКОЛА СХИЛИ… В ЖОВТІМ ЛИСТІ, в ластовинні…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… У ВІТРИСЬКА… Сил немає…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, В ЦЬОМУ МІСТІ старовиннім?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ МРІЙОФАЗИ надчутливі…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… НЕ ЗАБУТИ… бо, між іншим,
В ДУШІ КОХАННЯ МЕТАСТАЗИ особливі…
ТРИВОГА… ПОРЯД… ТИСНЕ В ГРУДИ кожним віршем…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ДОЩІ ОСІННІ… крики птиці…
ДОРОГА В БЕЗВІСТЬ? Свічка гасне…
НАШ ХРАМ БЕЗ ПІСНІ, без дзвіниці…
РОЗБИТО ВСЕСВІТ… серце власне…
ТУМАН БЕНТЕЖИТЬ… хмарі слизько…
ДОВКОЛА СХИЛИ… в жовтім листі…
СІМ ДНІВ… БІЛЬ, НЕЖИТЬ… у вітриська…
ЯК ЖИТИ, МИЛИЙ, в цьому місті?
У СНІВ… ІЗ РА́ННЯ мрійофази…
ТВІЙ ГОЛОС, ПОГЛЯД… не забути…
В ДУШІ КОХАННЯ… метастази
ТРИВОГА… ПОРЯД… тисне в груди…

4.
І ще одну поезію:

ДОЩІ осінні…
ДОРОГА в безвість?
НАШ ХРАМ без пісні…
РОЗБИТО всесвіт…
ТУМАН бентежить…
ДОВКОЛА схили…
СІМ ДНІВ… біль, нежить…
ЯК ЖИТИ, милий?
У СНІВ… із рАння
ТВІЙ ГОЛОС, погляд…
В ДУШІ кохання…
ТРИВОГА… поряд…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

1. Дощі…
2. Дорога…
3. Наш храм
4. Розбито…
3. Туман
5. Довкола
6. Сім днів…
4. Як жити?
6. У снів…
5. Твій голос
1. В душі
2. Тривога…

 

1 вересня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Фото:
Ina_TK «Time»
http://www.photosight.ru/photos/5177679/

Марина Алдон – Terra nullius

Terra nullius

Тремтить несамовито тінь моя…
Болять чуття за гранню й серця, й думки…
Шепоче вітровій твоє ім’я,
Із хмар дощі вичавлюючи в руки…
Я вже давно самотня, нічия́…
Тривожно дишу милями розлуки…

На підвіконні квітку гладить мла,
У тілі власнім свічці все м’якіше…
Крайнеба не торкнутись без крила,
А з висоти ж і місто дещо інше…
Пече у грудях досі ще зола,
На місці, де була душа раніше…

Так схожа ніч на грифель олівця –
Штрихує світ, деталі найдрібніші…
У мене теж є певний     хист митця,
Та дар любити – дещо важливі́ше…
І все ж… приймаю вирок від Творця –
Нікому не належати, крім віршів…

 

*Terra nullius (лат.) нічия земля

 

1 серпня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

На фото: работа Кулыгина Николая Леонидовича «Не спится»

Марина Алдон – Пісочний годинник

Пісочний годинник

Сиплеться попіл зотлілих надій у вічність,
Свічка розгойдує аркуш, а вітер – дим
Там, у душі… амфібрахієм пахне дійсність,
Тут, у кімнаті, на стінах… узори з рим…

Сиплеться сніг у грудневі долоні білі
І застеляє дороги космічний пил…
Там, у фантазіях… небо в астральнім тілі,
Тут… у фізичної плоті… немає крил…

Сиплеться сірий пісок і рахує миті…
Кожен годинник, до речі, свій має ритм…
Там, у вчорашньому сні… вікна всі розбиті,
Тут, у будинку… віднині немає шиб…

Сиплеться сіль із очей на любовні рани
І не лікує ні час, ані йод чуттів…
Там, у свідомості… з’єднані ми піснями,
Тут, у тривимірній тиші… бракує слів…

30 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: робота Гущяна Хачатура Агасиевича «Часы»

Марина Алдон – Лабіринт

Лабіринт

Ночі немає… На землю з зірок опускається смог…
Бачу твій обрис на місячнім срібнім люстерці…
Треба пройти гострим лезом своїх суб’єктивних думок,
Щоб усвідомити, що ж відбувається в серці…

Щось там шепоче вітрисько, неначе апостол, пророк…
Сумно мовчу… мимоволі фільтруючи звуки…
Свічка горить, але важко дається у млі кожен крок…
Паралізує розпука і мову, і рухи…

Дивно, для нас почуття – тупиковий крутий лабіринт…
Дзьобом сова на дорогу наносить пентаклі…
Не знепритомніти б тільки… порушено подиху ритм…
Плачу… Єство витікає із тіла по краплі…

Втрачено Всесвіт, ілюзії, прізвище, навіть себе…
І замість крил… із душі проростає коріння…
Лиш у соборі святих… непорочних… безмежних… небес…
Бог поєднає, нас грішних… і наші моління…

29 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Старина Фёдора «Полночь»

Марина Алдон – В усвідомленому сні

В усвідомленому сні

Мій посланцю Небес, увійди у мою Атлантиду,
Там, у пе́рвісній тиші, розмита галактик межа…
Жовтий місячний диск, як ліхтар… на вершині бескиду…
Заримовані мрії ласкаво гортає душа

Жду давно вже тебе у астральній зірковій альтанці,
У свідомому сні, де святий починається рай…
Відшукай же мене за рубіновим перснем на пальці,
За рубцями від крилець… на дотик… у млі упізнай…

Ми повинні здолати вогонь потойбічного сонця
І глибоку водойму, скоріш, океан небуття,
Мідні труби Чумацького Шляху та яр безголосся,
Щоб потрапити в ніч самозречення та забуття…

Просто очі закрий і тримай у долоні люстерце,
А свідомість сама в інший вимір думки віднесе…
Можна злитися там – губи в губи, а серце у серце…
Я кохаю тебе! Я жадаю тебе… над усе…

У далеких світах не буває ніколи негоди…
Відчуття невагомості трохи розріджує кров…
Мій посланцю Небес, увійди у собор насолоди,
Там, у пе́рвісній тиші, пізнаєш найвищу любов…

 

28 липня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

На фото: работа Шаймухаметова Тимура Мавлявича «Поиграй с огнём»