Міста

Між нами два міста,
Як всесвіт мікросвіт.
Пишу тобі листа
Слізьми з вербових віт.

Між нами два міста
І простір із тривог,
Лиш вітру шаль проста
Голубить нас обох.

Між нами два міста,
Та у серцях мости…
Лиш не зрони кристал
Чуттів у прірву ти…

Куди втікати?

Куди втікати? Наче Сфінкс любов
Із попелу багаття відродилась,
Крізь сьоме небо запалила кров,
А я покірно у чуттях губилась.

Куди втікати? Вже довкола сніг
І віхола босоніж топче поле…
Давно ти душу викрав від усіх…
Просочуєш навскрізно серце болем.

Куди втікати? Де ти? Відізвись!
Бо відстань лиш подвоює страждання…
Тебе шукати мрії линуть ввись…
А груди переповнює… кохання…

Візьми мене! Вкради і заховай!

Візьми мене! Вкради і заховай!
Розлий промінням у долоні ніжність….
Тримай серед лісів, пташиних зграй,
Де небосхил впадає прямо в вічність.
Хай музика відтворить почуття,
Не дозволяй лишатись мовчазною…
І частота мого́ серцебиття
Твого́ торкнеться голосу струною…
Звільни від болю… від журби орбіт…
Ти ж знаєш сам, як пристрасно кохаю…
Вмістити можу у зіниці світ…
Дозволь, нехай… від щастя заридаю…

Спустилась ніч шляхетно на звори

Спустилась ніч шляхетно на звори.
Торкнулась площ міських очима неба.
Мені хвилину щастя повтори,
А іншого нічого більш не треба.

Довкола сни на капищах планет.
В орбіту шалу палко треться кожний.
Простує час потоками впред,
Він віру в тебе вкрасти неспроможний.

З вирію десь пітьма навпростець
Крізь обрії прилинула бузкові.
Жагу чуттів… весну… душі вінець…
Усе віддам тобі за мить любові!

Прийми мене…

Прийми мене до храму серця свого.
Сьогодні я твоя вся до останку.
Не видадуть зірки, повір, нічого…
Земля і небо наші аж до ранку!

У забутті зіллємося із гаєм,
Бо ж витоки людини із природи…
Чуття, як вуголь, світ хай обпікає,
А ніч не жде ніколи нагороди…

Сни відлетять… Залишать наодинці
Для любощів покірно нас з тобою.
Зірви цілунків стиглі полуниці
Під вівтарем жаданного спокою…

Вогонь душі 

 
 
Стряхає ніч зоринки, наче сливи,
У діадему гір із небокраю.
Мій біль стає нестерпно-неможливим…
А я тебе іще сильніш кохаю…
 
У лісі десь давно блукає казка
Зі сном попід рапсодії бузкові…
Чуття ці – перемога чи поразка…
У власнім серці міражі любові…
 
Стежки згорнула темрява примхливо,
Лиш місяць тче проміння Аріадни…
Я пронесу життям своїм дбайливо
Вогонь душі, за тебе згаснуть ладний…

Ніч кохання 

 
 
Вінок катренів, іскра шалу,
Подушка, зіткана з зірок…
Солодку пристрасть небувалу
П’ємо одним ковтком на двох.

Тіара ночі… Трохи жалю…
На флейті місяць грає нам…
Чуттів зі срібного граалю
Даємо пригубить серцям.

Фіранок листя. Танець вітру…
В долонях неба долі путь…
Впадем коханню на палітру,
Бо «завтра» може і не буть…