Марина Алдон – 26 липня. Едельвейс

Двадцять шосте липня. Едельвейс

3D, у техніці розчинення

Де струмки – гірські тунелі життєдайні,
Сосни до небес кресанями* сягають…
В кам’яній долоні скелі натуральній
Квітне едельвейс  – окраса виднокраю…

Там вітрів звучить сопілка у Карпатах,
Б’є у бубен грім гуцульськими руками…
П’є росу рослина-зірка непочата,
Підправляє німб їй місяць промінцями…

Мужня, гарна, білолиця, жовтоока…
Диво з див Творця… стеблинка – вістря шпаги…
Дивна шокова косиця одинока –
Ідеал митця… а ще – вінець наснаги…

У тексті розчинено вірш:

Де струмки – гірські тунелі,
Сосни до небес,
В кам’яній долоні скелі
Квітне едельвейс…

Там вітрів звучить сопілка,
Б’є у бубен грім…
П’є росу рослина-зірка,
Підправляє німб…

Мужня, гарна, білолиця,
Диво з див Творця…
Дивна шокова косиця –
Ідеал митця…

*Кресаня – гуцульський капелюх

19 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Марина Алдон – 21 липня. Кінь

Двадцять перше липня. Кінь

3D, у техніці розчинення

Кінь дорогу топче сиву… мчить узліссями фактурними…
Зорі з-під копит перед світанком пахнуть рОсами і свіжістю…
Вітер дикий гладить гриву, шкіру… пальцями ажурними,
Наче ворожбит, якісь мольби струмок шепоче перед вічністю…

Сила, мужність і граційність – еталони бездоганності,
В тілі та в душі тварини переплетені краса й гармонія…
Не ховає емоційність за чуттям сентиментальності…
ГрОзи не страшні йому… щоночі сниться місячна симфонія…

З ним вітаються тополі під горою-пірамідою…
М’ята та чебрець – смачний сніданок, бо ж довкола рай полиновий…
Зустрічає на роздоллі день іржанням, як трембітою…
Сонце… жеребець… уранці лиже, як льодяник апельсиновий…

У тексті розчинено вірш:

Кінь дорогу топче сиву…
Зорі з-під копит…
Вітер дикий гладить гриву,
Наче ворожбит…

Сила, мужність і граційність
В тілі та в душі…
Не ховає емоційність,
ГрОзи не страшні йому…

З ним вітаються тополі,
М’ята та чебрець…
Зустрічає на роздоллі
Сонце… жеребець…

 

9 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

 

Марина Алдон – 13 липня. Вершина

Тринадцяте липня. Вершина

3D, у техніці розчинення

Струм у венах. Політ. Так треба… бо звуть вишини…
Скелі, наче святі собори, дають прозріння…
Може, серце впадає в небо, у надглибини…
Або в душу вростають гори своїм корінням…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний вивчає танці…
Чути голос і сонця, й Бога у стані трансу…
Кожен камінь – кулак залізний, планети панцир…
У зіницях кипить волога – краплини глянсу…
Навіть ґрунту вражає пружність, а, може, міцність…
Прокладають пісні орбіту крізь сім галактик…
У двобої з собою мужність та нелогічність…
Під ногами вершина світу… Едему клаптик…
Відчуваю екстаз, блаженство, чи дотик долі…
І природи сувору ніжність у лоні гаю…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво та сила волі…
У повітрі пульсує… вічність… Її вдихаю…

У тексті розчинено вірш:

Струм у венах. Політ. Так треба…
Скелі, наче святі собори…
Може, серце впадає в небо,
Або в душу вростають гори…
Поруч прірва. Норд-ост наскрізний…
Чути голос і сонця, й Бога…
Кожен камінь –   кулак залізний…
У зіницях кипить волога…
Навіть ґрунту вражає пружність…
Прокладають пісні орбіту…
У двобої з собою мужність,
Під ногами вершина світу…
Відчуваю екстаз, блаженство
І природи сувору ніжність…
Кожен крок – це ектирим, мистецтво…
У повітрі пульсує… вічність…

 

28 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

*На фото: робота члена Національної спілки  художників України Ласло Гайду

Марина Алдон – 9 липня. У лісі

Дев’яте липня. У лісі

3D, у техніці зіставлення

В руці хмарина, в душі епоха,
Зірки на стеблах, на скелі місяць…
Гірська стежина веде до Бога…
Частина неба – міфічний Світязь…

Тут пахнуть вії листками м’яти,
Росою, маком сповита дійсність…
Прямують мрії, летять сонати
Чумацьким шля́хом кудись у вічність…

Смерічка схожа на храм природи,
На парасолю спадає мряка…
Крізь воду можна відчути ноти,
Дізнатись долю повинна птаха…

У тексті розчинено два вірші:
1.
В руці хмарина.
Зірки на стеблах…
Гірська стежина –
Частина неба…

Тут пахнуть вії
Росою, маком…
Прямують мрії
Чумацьким шля́хом…

Смерічка схожа
На парасолю…
Крізь воду можна
Дізнатись долю…

2.
В душі епоха,
На скелі місяць…
Веде до Бога
Міфічний Світязь…

Листками м’яти
Сповита дійсність,
Летять сонати
Кудись у вічність…

На храм природи
Спадає мряка,
Відчути ноти,
Повинна птаха…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 8 липня. Абетка літа

Восьме липня. Абетка літа

3D, у техніці розчинення + акро

А_бстраговано світ вночі у реальність іншу…
Б_люз пташиний звучить в соборі прапраприроди…
В_ітерець-мандрівник мовчить, бо шукає тишу…
Г_ори труться верхами в зорі… без перешкоди…
Ґедзь дрімає, метелик спить, медитує, звісно…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю, не уявляю…
Е_фемерна тут кожна мить… десь далеко місто!
Є_ щось дивне у серці гаю… шматочок раю…

Ж_овтий місяць, неначе бра у небесній ніші…
З_віробій витирає сльози – росу цнотливу…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра, чи із власних віршів…
І_ вплети алфавіт у коси – графемне диво…
Ї_дко, темно… довкола ліс… скрізь різьба скульптурна…
Й_мення рідне шепочу ніжно… губами тільки…
К_ожна хмара, як край куліс… як тасьма ажурна…
Л_истя терпне… у нетрях тісно? Пустують білки…

М_’ята пахне… мов фіміам… галасує річка…
Н_аварити б собі чар-зілля… та хоч би й каву…
О_диноко… дорога – шрам, вузлувата стрічка?
П_оетичне, святе довкілля… таке ласкаве!
Р_озкриває бутон вогонь, жовтувато-ржавий…
С_вічка скрапує тихо в вічність… чомусь поспішно…
Т_інь повзе повз моїх долонь, силует шершавий…
У_ душі завмирає дійсність… така невтішна…

Ф_антазує невільно мох… майже, підсвідомо…
Х_оч у мряці… чорніють вії трави і квітки…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог… все Йому відомо!
Ч_ує подих, читає мрії… а скелі – свідки…
Ш_арудить капелюхом гриб, корінці, мов стержні…
Щ_едро-рясно із віт звисають… закономірно…
Ю_велірні прикраси лип – і сережки, й персні…
Я_ кохаю тебе, кохаю… безмежно, вірно!

У тексті розчинено вірш:

А_бстраговано світ вночі…
Б_люз пташиний звучить в соборі…
В_ітерець-мандрівник мовчить,
Г_ори труться верхами в зорі…
Ґедзь дрімає, метелик спить…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю…
Е_фемерна тут кожна мить…
Є_ щось дивне у серці гаю…

Ж_овтий місяць, неначе бра…
З_віробій витирає сльози…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра…
І_ вплети алфавіт у коси…
Ї_дко, темно… довкола ліс…
Й_мення рідне шепочу ніжно…
К_ожна хмара, як край куліс…
Л_истя терпне… у нетрях тісно?

М_’ята пахне… мов фіміам…
Н_аварити б собі чар-зілля…
О_диноко… дорога – шрам?
П_оетичне, святе довкілля…
Р_озкриває бутон вогонь,
С_вічка скрапує тихо в вічність…
Т_інь повзе повз моїх долонь…
У_ душі завмирає дійсність…

Ф_антазує невільно мох…
Х_оч у мряці… чорніють вії…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог…
Ч_ує подих, читає мрії…
Ш_арудить капелюхом гриб,
Щ_едро-рясно із віт звисають
Ю_велірні прикраси лип…
Я_ кохаю тебе, кохаю!

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 2 липня. Відчуження…

Друге липня. Відчуження…

3D, у техніці розчинення

1.
ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ МІЖГАЛАКТИЧНИМИ,
Під твоїми крильми́ починається вічність і щастя…
Зупиняється час… пахне літо свічками магічними…
Непорочна роса у долоні, неначе причастя…

МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… НА РІВНІ СВІДОМОСТІ,
Залишаєш автограф-узор інстинктивно у віршах…
За тобою б ішла… через прірву…. сто смуг невагомості…
А небесна твердінь… в напівтемряві глибша та більша…

СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, ДИКИМИ, ЗВИЧНИМИ…
Всі норд-ости тобі виграють Шостаковича, Баха…
Навіть хмари бліді видаються чомусь ексцентричними,
Майже кожна із них, ніби шапка-ковпак Мономаха…

СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, ЯК ДВІ ВИПАДКОВОСТІ,
Із астральним сачком ловиш марення дуже дбайливо
День місячнім на кратері… при спеціальній вологості…
Бо ж фантазії, наче метелики – крихітне диво…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, ЗНАЄШ РЕАЛІЇ…
Біля тебе, як нитка, проходить Чумацька Дорога…
Та у грудях вулкани… сезонні якісь аномалії…
Тридцять вісім за Цельсієм… Тихо молюся до Бога…

ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ… СВОЄЮ БАЙДУЖІСТЮ…
Пристрасть вільним потоком струмує, тече по судинах…
Я знесу геть усе… терпеливо… покірно… із мужністю…
Бо ти поруч завжди́ … на стареньких пожовклих світлинах…

КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ М’ЯТИ І ШАВЛІЇ…
То ж сльозини мої… від чуттів надприродних багряні…
Волохатенький мох тягне шию фіалці до талії…
Липень румбу танцює… Співають дрозди на поляні…

ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… НЕ СМІЙСЯ НАД ЮНІСТЮ)
Виривається крик… чи то відчаю, чи то знемоги…
Тільки скеля мовчить… дише рівно… античною мудрістю…
Їй знайомі давно всі пориви і втіхи, й тривоги…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ІЛЮМІНАЦІЇ
Не тому, що я десь серед гір, ти – в великому місті…
А тому, що не ті… вже між нами з тобою вібрації,
Що були ще торік, або навіть у березні-квітні…

ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, ТАЄМНО… ПРИМРУЖЕНО…
І малюєш на склі олівцями, за звичкою, руни…
Тут самотньо мені… вигинаються спомини… збуджено…
Не чекаю, повір, подарунків від долі-фортуни…

ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ АБО АКАЦІЇ…
Декламує пророків біблійних цілюща криниця,
Довіряє вона цілковито своїй інтонації…
Має голос провидця підземна холодна водиця…

НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, ТА ТРОХИ НАПРУЖЕНО…
Я не знаю, для чого мені ефемерна свобода…
Поодинці у всесвіті жити нелегко… відчужено…
Очевидцем невільним любовних тортур є природа…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ міжгалактичними,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… на рівні свідомості…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, дикими, звичними,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, як дві випадковості…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, знаєш реалії…
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ своєю байдужістю…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ м’яти і шавлії
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… не смійся над юністю)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ілюмінації…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, таємно… примружено…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ або акації…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, та трохи напружено…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ і зливами,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ частково…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ тремтливими,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ нервово…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО трояндове,
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, із рани…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ смарагдове
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, коханий)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ та річечки…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… натхненно…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ смерічечки…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» смиренно…

4.
І ще одну поезію:

ТИ керуєш думками,
МІЙ світогляд формуєш,
СВІТ гаптуєш вітрами,
СНИ з піснями римуєш…

МРІЙ даруєш намисто,
ЦВІТ зриваєш із серця…
КРОВ стікає на листя
ІЗ душі (Змилосердься!)…

ВІЧ не бачиш у мряці,
ЗНОВ рахуєш планети…
ЛІС намацують пальці…
НІЧ вигукує:  «Де ти?»…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

Ти –
Мій
Світ…
Сни –
Мрій
Цвіт…

Кров
Із
Віч…
Знов
Ліс…
Ніч…

 

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 25 червня. Червнева ніч у лісі

Двадцять п’яте червня. Червнева ніч у лісі

3D, у техніці зіставлення

На небі зорі чи черешні, мла проростає у повітря…
Горять, запалені Творцем свічки… в цю ніч… ароматичні…
Дроздів звучать акорди перші, сни відганяє місяць вістрям…
У парі з ніжним вітерцем струмки співають фантастичні…

Блукає лісом тепле літо… листки тополі, як фіранки…
Серпанок горнеться до ніг, трава гладка та шовковиста…
Ромашка вабить пишним цвітом, а де ж ховаються фіалки?
Шукаю м’яту край доріг, знаходжу із суниць намисто…

Спокійно, затишно довкола… У червня настрій романтичний…
Галява, мов іконостас, у серці благодать первинна…
В задумі скеля вузькочола… імлистий гай, як храм античний…
Спливає непомітно час… Природа дика, та гостинна…

У тексті розчинено два вірші:
1.
На небі зорі чи черешні
Горять, запалені Творцем…
Дроздів звучать акорди перші
У парі з ніжним вітерцем…

Блукає лісом тепле літо,
Серпанок горнеться до ніг…
Ромашка вабить пишним цвітом,
Шукаю м’яту край доріг…

Спокійно, затишно довкола…
Галява, мов іконостас…
В задумі скеля вузькочола…
Спливає непомітно час…

2.
Мла проростає у повітря…
Свічки… в цю ніч… ароматичні…
Сни відганяє місяць вістрям…
Струми співають фантастичні…

Листки тополі, як фіранки…
Трава гладка та шовковиста…
А де ж ховаються фіалки?
Знаходжу із суниць намисто…

У червня настрій романтичний…
У серці благодать первинна…
Імлистий гай, як храм античний…
Природа дика, та гостинна…

 

14 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 20 червня. Мої Карпати

Двадцяте червня. Мої Карпати

3D, у техніці зіставлення

Карпати – філармонія пташина, в гОрах мУзика казкова…
Тут виграють оркестри симфонічні, гомонять маленькі квіти,
Тут липа із берізкою – родина, їх єднає спільна мова,
Тут тихо дишуть скелі предковічні, ввись ведуть стежин орбіти…

Карпати – храм душі і праприроди, інший світ у серці гаю…
Тут вітровії, наче прихожани, камінці, немов скрижалі,
Тут пізнається сутність насолоди, бо ліси – останки раю…
Вода джерельна має смак нірвани, ватра спалює печалі…

Карпати – див та мудрості скарбниця, життєдайний дощ у хащі..
Тут можна зняти хмару з небокраю, а росинки, як насіння,
Травинки, мов зелена плащаниця, стиглі ягоди – найкращі…
Ночами тіні предків оживають…. тут дає Господь прозріння…

У тексті розчинено два вірші:

1.
Карпати – філармонія пташина…
Тут виграють оркестри симфонічні,
Тут липа із берізкою – родина,
Тут тихо дишуть скелі предковічні…

Карпати – храм душі і праприроди…
Тут вітровії, наче прихожани,
Тут пізнається сутність насолоди,
Вода джерельна має смак нірвани…

Карпати – див та мудрості скарбниця…
Тут можна зняти хмару з небокраю,
Травинки, мов зелена плащаниця,
Ночами тіні предків оживають….

2.
В гОрах мУзика казкова…
Гомонять маленькі квіти,
Їх єднає спільна мова,
Ввись ведуть стежин орбіти…

Інший світ у серці гаю…
Камінці, немов скрижалі,
Бо ліси – останки раю…
Ватра спалює печалі…

Життєдайний дощ у хащі..
А росинки, як насіння,
Стиглі ягоди – найкращі…
Тут дає Господь прозріння…

 

7 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Марина Алдон – 8 червня. Нічна елегія

Восьме червня. Нічна елегія

3D, у техніці розчинення

Світ увечері, мов РОЗМИТА ПЛЯМА. Зникає раптом КОНТУР ТІЛА КЛЕНА, немов святе обличчя Авраама під порохом віків… Лиш стовбур-вена НА МІСЯЧНІЙ ПОВЕРХНІ КАРБ шукає. Гілляки, ніби щупальці ворсисті (довкілля же у Всесвіті безкрає), ДОРОГА – Шлях Чумацький… тоне в листі… Мозаїка галактик зовсім поруч… А може зі світил ПОРТРЕТ ВАН ГОГА уже хтось виклав. ЧИ ось там, ліворуч… ПЕЙЗАЖ ГОГЕНА… Мрія босонога… з дитинства родом… як дівочий обруч… Роси б ковтнути з рук Самого Бога…
ВІДКРИТА БРАМА В НІЧ та в потойбіччя. ЗНИКА ТРИВОГА. Відчуття виразні. Я флори добре знаю всі наріччя, тому так милі нетрі непролазні. У КЕЛІЇ ПЕЧЕРНІЙ фрески дивні. І ВАЛЬС ШОПЕНА дзвінко лине всюди. ВИКОНУЄ СТРУМОК медитативні мелодії… та їх не чують люди…

ГІРСЬКА ВОЛОГА в сутінках найкраща! ГОРТАЮТЬ СВІЙ ПСАЛТИР ПОСЕРЕД ЛІСУ ЧЕНЦІ-ВІТРИ (вбирає спокій хаща…  крізь мох, як крізь надірвану завісу)… Молитва щира. ТАНЕ СВІЧКА… мовчки. БАГАТТЯ зомліває загадково… В повітрі СОН… Він є отим місточком, що дух єднає з Вічністю… частково. СЛЬОЗА ЛЯГАЄ НА МЕЛІСУ. Щастя! ЯК геть усе в природі справедливо! ТІНЬ голуба вдягаю на зап’ястя… браслетом буде… Гарно і звабливо!

НЕ ТИСНЕ ОЧІ мряки ЧОРНА СТРІЧКА, хоч може тільки ранок її зняти струною сонця. Звичка споконвічна… ОРНАМЕНТ АРОМАТІВ ХВОЇ Й М’ЯТИ нанизано на звивини, на скельця… свідомості… На жаль, не передати нащадкам запах… що В МАСШТАБІ СЕРЦЯ – оздоба СПРАВЖНЯ, мов коштовні шати. І НАСОЛОДА – жити… в кожній миті! ГРААЛЬ  ЗІРКОВИЙ ХОЧЕТЬСЯ ДІСТАТИ, вустами гаптувати соковиті плоди кохання… та свої Карпати… ТОРКАТИСЬ НЕБА жадібко руками… А ТАМ ПОЛІТ… СВОБОДА… невагомість… нікого не обмежено роками… а кредо існування – невгамовність…

У тексті розчинено вірш:

РОЗМИТА ПЛЯМА. Контур тіла клена…
НА МІСЯЧНІЙ ПОВЕРХНІ карб. Дорога?
ПОРТРЕТ ВАН ГОГА? Чи пейзаж Гогена?

ВІДКРИТА БРАМА в ніч. Зника тривога
У КЕЛІЇ ПЕЧЕРНІЙ. Вальс Шопена
Виконує струмок… ГІРСЬКА ВОЛОГА.

Гортають свій ПСАЛТИР ПОСЕРЕД ЛІСУ
Ченці-вітри. МОЛИТВА. Тане СВІЧКА
Багаття.  Сон ЛЯГАЄ НА МЕЛІСУ,
Як ТІНЬ. Не тисне очі ЧОРНА СТРІЧКА.

Орнамент ароматів хвої й м’яти
В масштабі серця – справжня насолода!
Грааль зірковий хочеться дістати,
Торкнутись неба! Там політ… свобода…

А у вірші розчинено японський сонет:

Розмита пляма.
На місячній поверхні
Портрет Ван Гога.

Відкрита брама.
У келії печерній
Гірська волога.

Псалтир посеред лісу.
Молитва. Свічка.
Лягає на мелісу
Тінь, чорна стрічка.

 

2011 рік

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Марина Алдон – 20 травня. Лісові дзвіночки

Двадцяте травня. Лісові дзвіночки

3D, у техніці розчинення

Лісові дзвіночки гарні, загадкові,
Мов церковні дзвони у долонях гір…
У росі листочки крихітні, шовкові,
Ми́три чи корони – головний убір…

Лісові дзвіночки, квіти дивовижні,
Ждуть віршотворіння, як сама весна…
З них плете віночки травень… дуже ніжні,
Сонячне проміння гладить їм вуста…

Лісові дзвіночки – талісмани вроди…
Мов сапфіри, сині… з небом на межі…
Слухають струмочки музику природи…
Сповіді рослинні вітру до душі…

У тексті розчинено вірш:

Лісові дзвіночки,
Мов церковні дзвони…
У росі листочки,
Ми́три чи корони…

Лісові дзвіночки
Ждуть віршотворіння…
З них плете віночки
Сонячне проміння…

Лісові дзвіночки,
Мов сапфіри, сині…
Слухають струмочки
Сповіді рослинні…

 

18 березня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012