Марина Алдон – 4 вересня. Абетка осені

16 июня, 2013 8:54 пп

Четверте вересня. Абетка осені

3D, у техніці розчинення + акро

_А_покрифи пише осінь талановито,
_Б_ентежить і серце, й душу ліричним віршем…
_В_ітрисько в гаях голосить несамовито,
_Г_ойдає траву байдужу, суху, між іншим…
_Ґ_елґочуть журливо гуси, качки, лелеки,
_Д_орога важка у вирій – в чужі місцини…
_Е_кстрим, небезпека в русі… маршрут — далекий,
_Є_днання безвір’я й віри… в думках пташиних…
_Ж_овтіють старі каштани, дуби активно,
_З_амріяний клен скептичний, до стресу схильний…
тИ_хенько прядуть тумани демонстративно
_І_з локонів бинт медичний, цілком стерильний…
_Ї_й-Богу… в природі криза… хоча й умовна…
_Й_мовірно шукає вічність гранітний камінь…
_К_алюжі зіниця сиза… німа… безмовна…
_Л_іс… ніби гортає дійсність… чуття на зламі…
_М_етелик напівпрозорий тремтить постійно,
_Н_а квітці собі дрімає мала мураха…
_О_бмотує смуток гори непропорційно,
_П_ечально струмок співає про Мономаха…
_Р_ослинам тепла бракує… та й самосуті –
_С_вітанки долонь не пестять… не гладить спокій…
_Т_аємні молитви всує? Не всі почуті?
_У_перті дощі світ хрестять, немов пророки…
_Ф_актура не та в планети… Це випадковість?
_Х_ронічна довкола втома… ефект кисневий?
_Ц_инічно пряде тенета для мрій свідомість…
_Ч_аклує павук… В судомах… день вересневий…
_Ш_кодують за літом звірі закономірно…
_Щ_едрують гриби з завзяттям – руді, червоні…
_Ю_ртує димок в ефірі, густий надмірно,
_Я_нтарне горить багаття… чарує пломінь…

У тексті розчинено вірш:

_А_покрифи пише осінь,
_Б_ентежить і серце, й душу…
_В_ітрисько в гаях голосить,
_Г_ойдає траву байдужу…
_Ґ_елґочуть журливо гуси,
_Д_орога важка у вирій –
_Е_кстрим, небезпека в русі,
_Є_днання безвір’я й віри…
_Ж_овтіють старі каштани,
_З_амріяний клен скептичний…
тИ_хенько прядуть тумани
_І_з локонів бинт медичний…
_Ї_й-Богу… в природі криза…
_Й_мовірно шукає вічність
_К_алюжі зіниця сиза…
_Л_іс… ніби гортає дійсність…
_М_етелик напівпрозорий
_Н_а квітці собі дрімає…
_О_бмотує смуток гори,
_П_ечально струмок співає…
_Р_ослинам тепла бракує,
_С_вітанки долонь не пестять…
_Т_аємні молитви всує?
_У_перті дощі світ хрестять…
_Ф_актура не та в планети…
_Х_ронічна довкола втома…
_Ц_инічно пряде тенета,
_Ч_аклує павук… в судомах…
_Ш_кодують за літом звірі…
_Щ_едрують гриби з завзяттям…
_Ю_ртує димок в ефірі,
_Я_нтарне горить багаття…

16 червня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: 3D вірші, Акровірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, акро, ліс, осінь, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 4 вересня. Абетка осені нет

Марина Алдон – 30 липня. У краплі роси

25 мая, 2013 8:38 пп

Тридцяте липня. У краплі роси

3D, у техніці зіставлення

У краплі роси ніжний запах липневого цвіту,
Верлібри серпанку гортають травинки чубаті…
Пташок голоси – віртуозна мелодія світу…
Рапсодія ранку в небесній воді непочатій…

У краплі роси промінь сонця малює веселку,
Розріджено всесвіт сльозами святими провидців…
Астральні мости інкарновані часу люстерком,
Розгойдують безвість вітри, різних див очевидці…

У краплі роси відображена творчість Господня,
Галактики подих у цятці вологи маленькій…
Осердя краси декорує принада природна,
На перлах прозорих рельєфи опуклі й рівненькі…

У тексті розчинено два вірші:
1.
У краплі роси
Верлібри серпанку…
Пташок голоси –
Рапсодія ранку…

У краплі роси
Розріджено всесвіт…
Астральні мости
Розгойдують безвість…

У краплі роси
Галактики подих…
Осердя краси
На перлах прозорих…

2.
Ніжний запах липневого цвіту
Гортають травинки чубаті…
Віртуозна мелодія світу
В небесній воді непочатій…

Промінь сонця малює веселку
Сльозами святими провидців…
Інкарновані часу люстерком
Вітри, різних див очевидці…

Відображена творчість Господня
У цятці вологи маленькій…
Декорує принада природна,
Рельєфи опуклі й рівненькі…

 

25 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, літо, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 30 липня. У краплі роси нет

Марина Алдон – 17 липня. Кохаю тебе безмежно…

1 мая, 2013 9:37 пп

Сімнадцяте липня. Кохаю тебе безмежно…

3D, у техніці розчинення

 

Кохаю тебе безмежно…
3D, у техніці розчинення

1.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА У ЛІСІ ТЕМНІМ,
Тривожно киває липа зеленим чубом,
Шепоче нервово клену казки таємні…
Берізка фліртує щиро із дужим дубом…

МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… М’ЯКЕНЬКІ ДОСИТЬ…
Складає для неї власні експромти-вірші…
І гладить пелюстки білі – бутони-коси…
Трава проростає… ніби… у вимір інший…

У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… ДУМКИ ОБ’ЄМНІ…
Здається, що Всесвіт поруч… і невагомість…
І стиснути можна місяць… немов у жмені
З галявини місяць, наче з вікна майстерні,
Пірнає сріблястий промінь у підсвідомість…

ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… ТА ПАХНУТЬ РОСИ…
А згадки печуть безжально і груди, й губи…
Для нас… недоречні, зайві… усі прогнози…
Терпіти самотність важко! Нудьгую, любий…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… ВІД ПЕРЕВТОМИ…
Метелики опівнічні, мов на мольберті,
Зринають із потойбіччя крізь забобони,
Оселі абстрактні їхні десь у безсмерті…

МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… НА СТЕЖЦІ, ЗВІСНО…
В Чумацькому лабіринті сьогодні злива?
В нікуди іду… неквапно… далеко місто…
Ось місце те, де з тобою була щаслива…

БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ ПІСНІ-КАНЦОНИ…
У нього пташиний голос, сопрано дивне…
Вражає тональність звуку, а ще – півтони…
У скель сприйняття вокалу інтроспективне…

МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… СТАРАННО, СЛІЗНО…
Гарячим жовтавим воском лоскоче шкіру…
Так само мене голубив колись ти ніжно…
Тепер же втрачаю чисту… блаженну віру…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ НА МОВІ СУМУ,
Він бачить сум’яття в венах, біль та неспокій…
Нагадує тінь істоту цілком розумну…
Стрибає вона в багаття, у вир широкий…

ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… У ХРАМІ ГАЮ…
Спиняється час, годинник глухоніміє…
Збираються кволі мрії в астральну зграю…
З них кожна тобою дише, живе, п’яніє…

ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, У ЧОРНУ ГУМУ…
Проколюють язиками комети простір…
Тримаю в руці ожину, ще зовсім юну…
Можливо, від стресу зцілить, або від млості…

КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… ДАВНО КОХАЮ…
Ти Всесвіт мій, мій апостол, і сон, і дійсність…
Пізнати б могла з тобою принади раю…
Та знову судомить землю шершава вічність…

Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… ЖАГИ, ЧИ СТРУМУ…
І твій відчуваю імпульс, такий інтимний…
Від темряви в мене колір, фасон костюму…
Приборкати б трохи норов свій божевільний…

БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… СВІТ  ТЕРПНЕ СКРАЮ…
Відламую власні крила… Вже не потрібні…
Прости… відпусти… прийди… назавжди… благаю…
На жаль… одночасно ми… і чужі, і рідні…

Перші рядки кожного куплету утворюють поезію:
2.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА у лісі темнім,
МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… м’якенькі досить…
У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… думки об’ємні…
ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… та пахнуть ро́си…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… від перевтоми…
МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… на стежці, звісно…
БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ пісні-канцони…
МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… старанно, слізно…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ на мові суму,
ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… у храмі гаю…
ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, у чорну гуму…
КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… давно кохаю…
Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… жаги, чи струму…
БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… світ  терпне скраю…

У тексті розчинено вірш:
3.
ПУЛЬСУЄ душа вітриська…
МОХ тягне до квітки вуса…
У ЛОНІ крайнеба слизько…
ГІРські там криниці ллються…

СПАДАЄ фантазій рівень…
МЛА гусне… вальсує нічка…
БЕНТЕЖНО співає липень…
МАЛЮЄ твій контур свічка…

БОГ чує молитви в серці…
ІКОНИ вночі дрімають…
ЗІР очі… у хмари вперті..
КОХАЮ тебе, кохаю…
Я, знай, не боюся смерті…
БЕЗМЕЖНО… одна… страждаю…

А у вірші розчинено однослівний багаторитм:
4.
Пульсує
Мох
У лоні
Гір…
Спадає
Мла
Бентежно…

Малює
Бог
Ікони
Зір…
Кохаю
Я
Безмежно…

1 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013

 

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, кохання, ліс и літо. Комментариев к записи Марина Алдон – 17 липня. Кохаю тебе безмежно… нет

Марина Алдон – 16 липня. На дні світового моря

1 мая, 2013 9:27 пп

Шістнадцяте липня. На дні світового моря

3D, у техніці зіставлення

Зникає уранці місяць на дні світового моря,
У мушлі сріблясто-синій… безмовно вальсують риби…
Там горшки святі не ліплять, удень промивають зорі,
Складають пісок у скрині, щоб золотом стали рифи…
Голублять холодні во́ди останки хмарин… подерті…
Абстрактний доволі простір, хоч вітер за гранню суші…
В колисці прапраприроди є сон і немає смерті,
Крайнеба дивує постіль, архангели поруч, душі…
Там зовсім відсутня осінь, прибої шліфують мову…
Довкілля зі сліз солоних, із Божого алфавіту…
Істоти не знані досі складають життя основу,
Відмірюють кожен подих… легені чи зябра світу?
У тексті розчинено два вірші:
1.
Зникає уранці місяць
У мушлі сріблясто-синій…
Там горшки святі не ліплять,
Складають пісок у скрині.
Голублять холодні во́ди
Абстрактний доволі простір.
В колисці прапраприроди
Крайнеба дивує постіль.
Там зовсім відсутня осінь,
Довкілля ізі сліз солоних,
Істоти не знані досі
Відмірюють кожен подих…
2.
На дні світового моря
Безмовно вальсують риби…
Удень промивають зорі,
Щоб золотом стали рифи.
Останки хмарин… подерті…
Хоч вітер за гранню суші…
Є сон і немає смерті…
Архангели поруч, душі…
Прибої шліфують мову
Із Божого алфавіту…
Складають життя основу
Легені… чи зябра світу?

 

11 грудня 2012

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, філософія життя и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 16 липня. На дні світового моря нет

Марина Алдон – 9 липня. У лісі

21 апреля, 2013 10:15 дп

Дев’яте липня. У лісі

3D, у техніці зіставлення

В руці хмарина, в душі епоха,
Зірки на стеблах, на скелі місяць…
Гірська стежина веде до Бога…
Частина неба – міфічний Світязь…

Тут пахнуть вії листками м’яти,
Росою, маком сповита дійсність…
Прямують мрії, летять сонати
Чумацьким шля́хом кудись у вічність…

Смерічка схожа на храм природи,
На парасолю спадає мряка…
Крізь воду можна відчути ноти,
Дізнатись долю повинна птаха…

У тексті розчинено два вірші:
1.
В руці хмарина.
Зірки на стеблах…
Гірська стежина –
Частина неба…

Тут пахнуть вії
Росою, маком…
Прямують мрії
Чумацьким шля́хом…

Смерічка схожа
На парасолю…
Крізь воду можна
Дізнатись долю…

2.
В душі епоха,
На скелі місяць…
Веде до Бога
Міфічний Світязь…

Листками м’яти
Сповита дійсність,
Летять сонати
Кудись у вічність…

На храм природи
Спадає мряка,
Відчути ноти,
Повинна птаха…

 

21 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, гори, Карпати, ліс, літо, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 9 липня. У лісі нет

Марина Алдон – 8 липня. Абетка літа

21 апреля, 2013 12:16 дп

Восьме липня. Абетка літа

3D, у техніці розчинення + акро

А_бстраговано світ вночі у реальність іншу…
Б_люз пташиний звучить в соборі прапраприроди…
В_ітерець-мандрівник мовчить, бо шукає тишу…
Г_ори труться верхами в зорі… без перешкоди…
Ґедзь дрімає, метелик спить, медитує, звісно…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю, не уявляю…
Е_фемерна тут кожна мить… десь далеко місто!
Є_ щось дивне у серці гаю… шматочок раю…

Ж_овтий місяць, неначе бра у небесній ніші…
З_віробій витирає сльози – росу цнотливу…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра, чи із власних віршів…
І_ вплети алфавіт у коси – графемне диво…
Ї_дко, темно… довкола ліс… скрізь різьба скульптурна…
Й_мення рідне шепочу ніжно… губами тільки…
К_ожна хмара, як край куліс… як тасьма ажурна…
Л_истя терпне… у нетрях тісно? Пустують білки…

М_’ята пахне… мов фіміам… галасує річка…
Н_аварити б собі чар-зілля… та хоч би й каву…
О_диноко… дорога – шрам, вузлувата стрічка?
П_оетичне, святе довкілля… таке ласкаве!
Р_озкриває бутон вогонь, жовтувато-ржавий…
С_вічка скрапує тихо в вічність… чомусь поспішно…
Т_інь повзе повз моїх долонь, силует шершавий…
У_ душі завмирає дійсність… така невтішна…

Ф_антазує невільно мох… майже, підсвідомо…
Х_оч у мряці… чорніють вії трави і квітки…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог… все Йому відомо!
Ч_ує подих, читає мрії… а скелі – свідки…
Ш_арудить капелюхом гриб, корінці, мов стержні…
Щ_едро-рясно із віт звисають… закономірно…
Ю_велірні прикраси лип – і сережки, й персні…
Я_ кохаю тебе, кохаю… безмежно, вірно!

У тексті розчинено вірш:

А_бстраговано світ вночі…
Б_люз пташиний звучить в соборі…
В_ітерець-мандрівник мовчить,
Г_ори труться верхами в зорі…
Ґедзь дрімає, метелик спить…
Д_е ж ти зараз? На жаль, не знаю…
Е_фемерна тут кожна мить…
Є_ щось дивне у серці гаю…

Ж_овтий місяць, неначе бра…
З_віробій витирає сльози…
тИ_ зліпи мене знов… з ребра…
І_ вплети алфавіт у коси…
Ї_дко, темно… довкола ліс…
Й_мення рідне шепочу ніжно…
К_ожна хмара, як край куліс…
Л_истя терпне… у нетрях тісно?

М_’ята пахне… мов фіміам…
Н_аварити б собі чар-зілля…
О_диноко… дорога – шрам?
П_оетичне, святе довкілля…
Р_озкриває бутон вогонь,
С_вічка скрапує тихо в вічність…
Т_інь повзе повз моїх долонь…
У_ душі завмирає дійсність…

Ф_антазує невільно мох…
Х_оч у мряці… чорніють вії…
Ц_вях у серці… Все бачить Бог…
Ч_ує подих, читає мрії…
Ш_арудить капелюхом гриб,
Щ_едро-рясно із віт звисають
Ю_велірні прикраси лип…
Я_ кохаю тебе, кохаю!

 

20 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Акровірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, акро, вірші про кохання, гори, кохання, ліс, літо, ніч и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 8 липня. Абетка літа нет

Марина Алдон – 4 липня. Літня спека

19 апреля, 2013 5:18 пп

Четверте липня. Літня спека

3D, у техніці зіставлення

Справжня спека навколо… на термометрі сорок один…
В літа роль… режисера… диригує малина червона…
Птах наспівує соло… зупиняється… мов часоплин…
Аж дзвенить атмосфера… всі судини пронизує втома…

Чи гарячка у річки, закипає вода, як узвар…
Чи в хмарини засмага? Пігментація шкіри в планети?
Терпнуть стебла травички… гусне, в’язне квітковий нектар…
У рослинності спрага… Засихають, невже…  очерети?

Вітер тихий, пестливий, сяє сонечка жовтий софіт,
Пахнуть солодко липи… почуття незнайомі у серці…
От дощу б трохи, зливи, остудити б хоч трохи цей світ…
Освіжити би липень… до печери б дійти по веселці…

Вірш можна читати й так:

На термометрі сорок один… справжня спека навколо…
Диригує малина червона… В літа роль… режисера…
Зупиняється… мов часоплин… Птах наспівує соло…
Всі судини пронизує втома… аж дзвенить атмосфера…

Закипає вода, як узвар… чи гарячка у річки?
Пігментація шкіри в планети? Чи в хмарини засмага?
Гусне, в’язне квітковий нектар…терпнуть стебла травички…
Засихають, невже…  очерети… у рослинності спрага…

Сяє сонечка жовтий софіт, вітер тихий, пестливий,
Почуття незнайомі у серці… пахнуть солодко липи…
Остудити б хоч трохи цей світ… от дощу б трохи, зливи…
До печери б дійти по веселці… освіжити би липень…

У тексті розчинено два вірші:

1.
Справжня спека навколо…
В літа роль… режисера…
Птах наспівує соло,
Аж дзвенить атмосфера…

Чи гарячка у річки?
Чи в хмарини засмага?
Терпнуть стебла травички…
У рослинності спрага…

Вітер тихий, пестливий,
Пахнуть солодко липи…
От дощу б трохи, зливи,
Освіжити би липень…

2.
На термометрі сорок один…
Диригує малина червона…
Зупиняється… мов часоплин…
Всі судини пронизує втома…

Закипає вода, як узвар…
Пігментація шкіри в планети?
Гусне, в’язне квітковий нектар…
Засихають, невже…  очерети…

Сяє сонечка жовтий софіт,
Почуття незнайомі у серці…
Остудити б хоч трохи цей світ…
До печери б дійти по веселці…

19 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Зображення:
Автор  —  anarud, «The Magic of the Sea»
http://www.photosight.ru/photos/5012144/

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, літо, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 4 липня. Літня спека нет

Марина Алдон – 2 липня. Відчуження…

18 апреля, 2013 2:57 пп

Друге липня. Відчуження…

3D, у техніці розчинення

1.
ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ МІЖГАЛАКТИЧНИМИ,
Під твоїми крильми́ починається вічність і щастя…
Зупиняється час… пахне літо свічками магічними…
Непорочна роса у долоні, неначе причастя…

МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… НА РІВНІ СВІДОМОСТІ,
Залишаєш автограф-узор інстинктивно у віршах…
За тобою б ішла… через прірву…. сто смуг невагомості…
А небесна твердінь… в напівтемряві глибша та більша…

СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, ДИКИМИ, ЗВИЧНИМИ…
Всі норд-ости тобі виграють Шостаковича, Баха…
Навіть хмари бліді видаються чомусь ексцентричними,
Майже кожна із них, ніби шапка-ковпак Мономаха…

СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, ЯК ДВІ ВИПАДКОВОСТІ,
Із астральним сачком ловиш марення дуже дбайливо
День місячнім на кратері… при спеціальній вологості…
Бо ж фантазії, наче метелики – крихітне диво…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, ЗНАЄШ РЕАЛІЇ…
Біля тебе, як нитка, проходить Чумацька Дорога…
Та у грудях вулкани… сезонні якісь аномалії…
Тридцять вісім за Цельсієм… Тихо молюся до Бога…

ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ… СВОЄЮ БАЙДУЖІСТЮ…
Пристрасть вільним потоком струмує, тече по судинах…
Я знесу геть усе… терпеливо… покірно… із мужністю…
Бо ти поруч завжди́ … на стареньких пожовклих світлинах…

КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ М’ЯТИ І ШАВЛІЇ…
То ж сльозини мої… від чуттів надприродних багряні…
Волохатенький мох тягне шию фіалці до талії…
Липень румбу танцює… Співають дрозди на поляні…

ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… НЕ СМІЙСЯ НАД ЮНІСТЮ)
Виривається крик… чи то відчаю, чи то знемоги…
Тільки скеля мовчить… дише рівно… античною мудрістю…
Їй знайомі давно всі пориви і втіхи, й тривоги…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ІЛЮМІНАЦІЇ
Не тому, що я десь серед гір, ти – в великому місті…
А тому, що не ті… вже між нами з тобою вібрації,
Що були ще торік, або навіть у березні-квітні…

ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, ТАЄМНО… ПРИМРУЖЕНО…
І малюєш на склі олівцями, за звичкою, руни…
Тут самотньо мені… вигинаються спомини… збуджено…
Не чекаю, повір, подарунків від долі-фортуни…

ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ АБО АКАЦІЇ…
Декламує пророків біблійних цілюща криниця,
Довіряє вона цілковито своїй інтонації…
Має голос провидця підземна холодна водиця…

НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, ТА ТРОХИ НАПРУЖЕНО…
Я не знаю, для чого мені ефемерна свобода…
Поодинці у всесвіті жити нелегко… відчужено…
Очевидцем невільним любовних тортур є природа…

2.
Перші рядки кожного куплету утворюють новий вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ І ЗЛИВАМИ міжгалактичними,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ… ЧАСТКОВО… на рівні свідомості…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ ТРЕМТЛИВИМИ, дикими, звичними,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ НЕРВОВО, як дві випадковості…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО ТРОЯНДОВЕ, знаєш реалії…
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, ІЗ РАНИ своєю байдужістю…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ СМАРАГДОВЕ м’яти і шавлії
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, КОХАНИЙ… не смійся над юністю)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ ТА РІЧЕЧКИ ілюмінації…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… НАТХНЕННО, таємно… примружено…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ СМЕРІЧЕЧКИ або акації…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» СМИРЕННО, та трохи напружено…

3.
А в тексті розчинено вірш:

ТИ КЕРУЄШ ДУМКАМИ і зливами,
МІЙ СВІТОГЛЯД ФОРМУЄШ частково…
СВІТ ГАПТУЄШ ВІТРАМИ тремтливими,
СНИ З ПІСНЯМИ РИМУЄШ нервово…

МРІЙ ДАРУЄШ НАМИСТО трояндове,
ЦВІТ ЗРИВАЄШ ІЗ СЕРЦЯ, із рани…
КРОВ СТІКАЄ НА ЛИСТЯ смарагдове
ІЗ ДУШІ (ЗМИЛОСЕРДЬСЯ, коханий)…

ВІЧ НЕ БАЧИШ У МРЯЦІ та річечки…
ЗНОВ РАХУЄШ ПЛАНЕТИ… натхненно…
ЛІС НАМАЦУЮТЬ ПАЛЬЦІ смерічечки…
НІЧ ВИГУКУЄ:  «ДЕ ТИ?» смиренно…

4.
І ще одну поезію:

ТИ керуєш думками,
МІЙ світогляд формуєш,
СВІТ гаптуєш вітрами,
СНИ з піснями римуєш…

МРІЙ даруєш намисто,
ЦВІТ зриваєш із серця…
КРОВ стікає на листя
ІЗ душі (Змилосердься!)…

ВІЧ не бачиш у мряці,
ЗНОВ рахуєш планети…
ЛІС намацують пальці…
НІЧ вигукує:  «Де ти?»…

5.
Із перших слів кожної строфи утворюється однослівний багаторитм:

Ти –
Мій
Світ…
Сни –
Мрій
Цвіт…

Кров
Із
Віч…
Знов
Ліс…
Ніч…

 

18 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, інтимна лірика, вірші про кохання, гори, кохання, ліс, літо и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 2 липня. Відчуження… нет

Марина Алдон – 25 червня. Червнева ніч у лісі

14 апреля, 2013 11:15 дп

Двадцять п’яте червня. Червнева ніч у лісі

3D, у техніці зіставлення

На небі зорі чи черешні, мла проростає у повітря…
Горять, запалені Творцем свічки… в цю ніч… ароматичні…
Дроздів звучать акорди перші, сни відганяє місяць вістрям…
У парі з ніжним вітерцем струмки співають фантастичні…

Блукає лісом тепле літо… листки тополі, як фіранки…
Серпанок горнеться до ніг, трава гладка та шовковиста…
Ромашка вабить пишним цвітом, а де ж ховаються фіалки?
Шукаю м’яту край доріг, знаходжу із суниць намисто…

Спокійно, затишно довкола… У червня настрій романтичний…
Галява, мов іконостас, у серці благодать первинна…
В задумі скеля вузькочола… імлистий гай, як храм античний…
Спливає непомітно час… Природа дика, та гостинна…

У тексті розчинено два вірші:
1.
На небі зорі чи черешні
Горять, запалені Творцем…
Дроздів звучать акорди перші
У парі з ніжним вітерцем…

Блукає лісом тепле літо,
Серпанок горнеться до ніг…
Ромашка вабить пишним цвітом,
Шукаю м’яту край доріг…

Спокійно, затишно довкола…
Галява, мов іконостас…
В задумі скеля вузькочола…
Спливає непомітно час…

2.
Мла проростає у повітря…
Свічки… в цю ніч… ароматичні…
Сни відганяє місяць вістрям…
Струми співають фантастичні…

Листки тополі, як фіранки…
Трава гладка та шовковиста…
А де ж ховаються фіалки?
Знаходжу із суниць намисто…

У червня настрій романтичний…
У серці благодать первинна…
Імлистий гай, як храм античний…
Природа дика, та гостинна…

 

14 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, гори, ліс, літо, ніч, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 25 червня. Червнева ніч у лісі нет

Марина Алдон – 23 червня. Літня гроза

9 апреля, 2013 1:56 пп

Двадцять третє червня. Літня гроза

3D, у техніці зіставлення

У небі безмежному, вічному знову гроза палить люльку…
Рингтони вистукує грім, імітує космічні музики
На древньому бубні магічному, згідно шаманського культу…
На хмари нанесено грим… Де таїться овал сонцеликий?

Фокстрот витанцьовує блискавка – змійка блискуча, вогненна,
Виконує, мовчки, обряд, інкарнує світи потойбічні…
На спині оздоблення – вишивка, дика нестримність у генах,
В душі електричний розряд, точні імпульси в серці, ритмічні…

А злива жонглює дощинками, око сльозиться Господнє,
Нанизує сум на траву, традиційно зволожує квіти…
Не стежить вітрисько за вчинками, млу диво лякає природне…
Хитає сосну лісову в бурю щиро закохане літо…

У тексті розчинено два вірші:
1.
У небі безмежному, вічному
Рингтони вистукує грім
На древньому бубні магічному…
На хмари нанесено грим…

Фокстрот витанцьовує блискавка,
Виконує, мовчки, обряд:
На спині оздоблення – вишивка,
В душі електричний розряд…

А злива жонглює дощинками,
Нанизує сум на траву…
Не стежить вітрисько за вчинками,
Хитає сосну лісову…

2.
Знову гроза палить люльку,
Імітує космічні музи́ки,
Згідно шаманського культу…
Де таїться овал сонцеликий?

Змійка блискуча, вогненна
Інкарнує світи потойбічні –
Дика нестримність у генах,
Точні імпульси в серці, ритмічні…

Око сльозиться Господнє,
Традиційно зволожує квіти…
Млу диво лякає природне –
В бурю щиро закохане літо…

9 квітня 2013

© Copyright Marina Aldon 2012

 

Рубрики: 3D вірші, Мої вірші, Улюблене и Щоденник. Метки: 3D вірші, дощ, літо, пейзажна лірика и щоденник. Комментариев к записи Марина Алдон – 23 червня. Літня гроза нет

« Следующие  
  Предыдущие »