Марина Алдон — Прокинешся зранку…

6016

Прокинешся зранку…

Прокинешся зранку в холодному ліжку. Поряд
Лежатиме промінь зимового сонця голий,
Що телепортується крізь мовчазливий погляд
Віконного скла. Обійми… силует прозорий…
Прокинешся зранку… вдихнеш аромат серпанку,
Неначе між хмар снігових, між подушок білих…
І вип’єш, як фреш мандариновий, до останку
Снаги на весь день, що стікає зі снів… зотлілих…

Прокинешся зранку… напевно о шостій, п’ятій…
Коли ще дрімають будильники і айфони…
Знайдеш поміж книг у маленькій своїй кімнаті
З зображенням мрій та ідей записник червоний…
Прокинешся зранку… У душу крайнеба трішки
Проникне для щастя, блаженством наповнить груди…
Поглянь на узгір’я… і січень відступить… пішки…
Ти ж можеш усе… Я за тебе молитись буду…

 

2 січня 2016

© Copyright Marina Aldon 2016

 

Марина Алдон — Крізь кавоварку пропускаю ранок…

CPFQ7GarJ_8

Крізь кавоварку пропускаю ранок…

Крізь кавоварку пропускаю ранок…
Зігрітись як іще у листопаді?
Коли тепло потрібне мрії справді,
Коли на сонці іній і серпанок…
Кленову скатерть гладжу обережно…
На кожному листочку – по поемі,
Написаній із осінню в тандемі…
Чому в душі і сумно, і бентежно?

Впускаю в хату вітер я у гості,
Нехай мені під вікнами не свище,
Про тебе хай розкаже хоч абищо,
Бо бачить і крізь час, і через простір…
Старий годинник дише неспокійно…
У вазі квіти… зморщені… у комі…
Чуття нові у серці, незнайомі…
Невже тому, що ти в думках постійно?

 

9 листопада 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Твій голос

KhAYOnOtwM8

Твій голос

Твій голос дзвенить у душі, наче помахи крил
Поштового голуба… ніби струмка леготіння,
Неначебто сонця ранкового струни-проміння…
Здається, без тебе б на землю упав небосхил…

Твій голос звучить… Його чути – найвища з утіх…
Торкаються серця слова… За межею безтями
Мені не важливо, що скільки доріг поміж нами…
Говориш коли… безгоміння у вимірах всіх…

Твій голос і сміх… пропускаю крізь кожну з судин,
А свій телефон, коли дзвониш, цілую одразу,
Неначебто п’ю чи вдихаю твою кожну фразу…
Для мене ж бо ти – найрідніший у світі… один…

 

22 жовтня 2014

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Ми різні…

96696156

Ми різні…

Ми різні…
Я ранок завжди починаю із кави, а ти…
Із променя сонця… із тиші, можливо – із пісні…
Та серце при думці про тебе наповнює ніжність,
Що може і душу узваром терпким обпекти…

Ми вільні…
Мозаїку долі складає з нас кожен свою
Із віршів… із листя, із сивих туманів осінніх…
Чому ж відчуваю… пульсації неба надмірні,
Коли засинаю… й присутність у мріях твою…

Ми дивні…
Блукаємо квапно у власних світах, у дощах,
Набік відсуваючи хмари, вітри конвульсивні…
Чому ж тобі хочеться так подзвонити опівдні?
Або розчинитись на мить у бездонних очах…

Ми різні…
Я ранок завжди починаю із кави, а ти…
Із чого… не знаю… Не видно крізь двері залізні…
Далекі, чужі ми… чому же здається, що рідні…
Хіба це важливо?
Візьми мої крила!
Лети…

 

27 вересня 2014

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — У місті знов жовта осінь

ос

У місті знов жовта осінь

У місті знов жовта осінь,
У розділі настрій – прочерк…
Дощів на слизькій дорозі
Вже вкотре нерівний почерк…

У небо стукочуть люди
Своїх парасоль верхами…
Здається, вітрисько всюди
Жонглює беріз листками…

Затоптують трав принаду
Тумани густі… на подив…
Аж нерви виходять з ладу
У річки та в пішоходів…

Світило шукають зранку
Птахи у старій фортеці…
Чому ж обіцяє мряку
Погоди прогноз у серці?

У місті знов жовта осінь…
На вулиці прохолодно…
Без тебе сумна я зовсім…
Тривожно мені… самотньо…

 

13 вересня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — Мовчання…

6048772_xlarge

Мовчання

Сказати найточніше про кохання
Без пафосу і фальші водноча́с,
Звичайно, може тільки лиш мовчання,
Бо всі слова вже сказані до нас…
Бо всі слова для когось – звуки просто,
Що крають простір пружний і тремкий…
Любов болить у грудях дуже гостро,
Породжуючи в серці крик німий…

Сказати найточніше про буяння
Стихій у жилах, пристрасті вогнів,
Напевно, може тільки лиш ридання,
Бо вірші всі – чиїсь уже пісні…
Бо вірші завше пишуться для когось,
А кожен обра́з – автора душа
Та внутрішньої суті дивний голос,
Між дійсністю і мрією межа…

Сказати найточніше про кохання,
Що потайки вривається до снів,
У тиші може тільки лиш зітхання,
Бо подих, як вібрація світів…
Бо подих – лиш повітря без любові,
Що спурхує із вуст у небуття…
Є невербальні засоби у мові,
Щоб настрій передати і чуття…

 

6 вересня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: © dex66 «Unus dies gradus est vitae»

Марина Алдон — Краплинка дощу – як голка…

01643062

Краплинка дощу – як голка…

Краплина дощу майже кожна – як голка тонка і гостра,
Що сіру гранітну бруківку зшиває з небесним зводом,
Хоч нитка із хмари в повітрі безслідно щезає згодом,
У осені… втім… інструментів подібних завжди є вдосталь…

Простромлює вітру незримі намочені крила злива,
Уловлює подихом вересня такти і ритми міста,
Автографи ставить свої на засмагле від літа листя…
І музика лине довкола тривожна, сумна, журлива…

Краплина дощу майже кожна – як голка дрібна і мокра,
Що світ прошиває узором абстрактним та винятковим,
Туман біля річки гірської білішим стає, шовковим,
Неначе колись кучерява, густа борода Софокла…

 

15 серпня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Марина Алдон — досвітня зоря

6026004_xlarge

досвітня зоря

від суші відділяючи моря,
а синій небокрай від океанів,
уранці пахне сирістю туманів
маленька… в грудях зрощена зоря…
лишає ніжне сяйво у світах,
чи десь поміж галактик… на роздоллі,
сновиддя відганяючи поволі,
світанок… закликаючи, як птах…
настромлений на мрію промінець…
безмовно… звично… кличе до кав’ярні…
малює на доріжці на тортурній
орбіту дня… уявний олівець…
у всесвіті без ліку хай світил,
як в осені дощів дрібних і листя…
у кожного ж є зірка особиста
і власний… безкінечний небосхил…

 

15 серпня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: Selskiy «***»

Марина Алдон — Кожен вірш

6009512_xlarge

Кожен вірш

Кожен вірш – це окреме життя, яке треба
Відстраждати, прожити від сплеску до сплеску…
Мов доба – кожне слово у вічності тексту…
Втім… поезію слід відпустити до неба,
Щоб молитвою стала десь там… за межею,
Щоб не люди, а янголи твори співали…
Кожен вірш – це нанесений світ на скрижалі
Не чорнилом, не пальцем, а власне душею…

 

2 серпня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: © dex66 «warlock»

Марина Алдон — Коли душі не хочеться мовчати

5997564_xlarge

Коли душі не хочеться мовчати

Коли душі не хочеться мовчати,
Коли сам Бог підказує слова,
Натхненно б’ється серце  і… співа,
А тиша одягає рими-шати…
Коли із ран ростуть незримі крила,
Втрачає гравітацію цей світ,
У тексти галактичний алфавіт
Невільно трансформує дивна сила…

Коли душі не хочеться мовчати,
Виводить коди Всесвіту рука,
Щоб образна поезія… дзвінка…
Молитвою могла в безчассі стати…
Коли ідей вихлюпується сутність
Стрімким потоком літер на папір,
Немовби оживає кожен твір,
Бо віршам притаманна невмирущість…

 

19 липня 2015

© Copyright Marina Aldon 2015

Фото: © the_eugene «***»