Марина Алдон — Океан

5504503_large

Океан

 

Я дивна… Я – безмежний океан…

Для світу невпізнанна, незбагненна

І дика, й волелюбна, й не смиренна,

Тайфун у серці, буря, ураган…

Так хочеться торкнутися небес…

Слова, як хвилі, вгору рвуться здолу…

Можливо, прірва там без суходолу,

А кожна пісня має інший сенс…

 

Із місяцем блідим… на самоті…

Віршую про усе, що наболіло,

Просочене слізьми́ солоне тіло

Тремтить від надвисоких почуттів…

На дні очей зоринки золоті,

Промінчики тоненькі – вії гострі…

Настільки про безлюдний мрію острів,

Що вчусь уже ходити по воді…

 

Я дивна… Я – безмежний океан…

Ніхто мене не може зрозуміти…

Волоссям обережно гладжу квіти,

Уранці п’ю не каву, а туман…

Дощі римую… власні і чужі…

Ніколи не зливаюся з юрбою…

Беру у ніч твій знімок із собою,

Ховаючи від світу у душі…

 

18 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Ina_TK «***»

Марина Алдон – Розмова з вітром

5512428_large

Розмова з вітром

 

Говорить вітер… Змовчати потрібно…

Він точно знає мови всі земні,

Можливо, що розкаже і мені,

Що серцем промовляє риба срібна

Та що співає річкастоголоса,

Коли на прощу лине в океан

І що шепоче яблуні фонтан,

Шукаючи росу в зелених косах…

 

Змовкає вітер… Треба щось казати…

Чому же він приховує дива?

Я вірю, мають силу всі слова,

Бо зміст у звука кожного багатий…

Веду сама з собою діалоги?

Тихенько причаївшись, вітровій

У очі заглядає, як німий,

Сліди аналізуючи… вологи…

 

Тремтить вітрисько… хоче відповісти

На сотні риторичних запитань,

Вагається… з етичних міркувань…

До неба підраховуючи відстань…

Та раптом озивається… Сміливо

По-своєму щось голосно кричить,

У воду мочить крила… і умить

Втікає без пояснення… квапливо…

 

18 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Ina_TK «***»

Марина Алдон – Таємний ритуал

натхнення

Таємний ритуал

 

Знов за вікном негода… буря, град,

А серце прагне спокою і тиші…

Стіл – мій вівтар… я здійснюю обряд –

Готую білі аркуші для віршів…

Яскравим сяйвом дивних оченят

Свічки безмовно дивляться із ніші…

Вдихаю кави свіжий аромат,

Пора писати… гладжу ручку тричі…

 

У грудях імпульс… чую ніжний спів…

Бринять душевні струни романтично…

Тонкий папір енергією слів,

Наповнює рука автоматично…

Незрима сила вищих почуттів

Рядки шикує рівно симетрично…

У межах мови грані двох світів

Об’єднує система граматична…

 

Відкрито вхід у вічність крізь портал –

Проходить фонетична літургія…

Виконую таємний ритуал:

Поезію настоюю на мріях…

Графемні знаки.. літер арсенал –

Мистецька своєрідна терапія!

Хоч за вікном негода,  дощ і шквал…

Та в мене наступає… ейфорія…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Літня нічна гроза після засухи

гроза

Літня нічна гроза після засухи

 

Знеструмлено небо, відключено живлення місяця,

Невже замикання коротке від бурі в відкритому космосі?

Напруга паде… І зірки не мигають, не світяться…

А грім завиває нервово… скавчить із тривогою в голосі…

 

Високим розрядом виконує дефібриляцію

Планетного серця – струнка блискавиця-мольфарка оголена…

А штучне дихання та навіть легень вентиляцію

Старезний вітрисько… проводить не вперше… уміло, вдоволено…

 

Компреси хмаринні дієві при стані критичному,

Ін’єкції злива дає… дуже  ґрунт потребує вологості…

І… врешті… зникають  у просторі міжгалактичному

Симптоми стихії…

Поволі приходить земля до свідомості…

 

 

17 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Марина Алдон – viter@mega.ua

rozsylka-elektronnoi-poshty

viter@mega.ua

 

Мчать електронні тексти

У сизу безвість,

Мають слова мій голос

І власну вдачу…

Хто же листи стрічає?

Чужа місцевість?!

Я по той бік екрану,

На жаль, не бачу…

 

Складені стебла літер

У віршоквіти,

Коми, як ті травинки –

Для декорацій…

Власні шрифти у Wordі –

Найкращі в світі,

Передають на відстань

Відбитки пальців…

 

Скільки ж моїх емейлів

У Інтернеті…

Вже вихідної пошти

Вщент повна папка,

Хоч адресат єдиний

На всій планеті:

Вітер, «собачка», мега,

Юей… і крапка…

 

14 квітня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Мелодія струмочка лісового

10150805_677766048925668_4977986495166707920_n

Мелодія струмочка лісового

Спасибі Анатолію Сакалошу за натхнення!

 

Мелодія струмочка лісового

Лунає, ніби Лисенка мотив,

Душа бажає нот високих, див

І темпу особливого, швидкого…

Неначе барабани, камінці,

Мов палички ударні – промінці

Навпроти вітровія-вартового…

 

Вода – як грань небесного й земного,

Єднає і фантазію, і яв,

Усмоктує солодкий запах трав,

Крізь пори тіла власного… тонкого…

Волога трансформує почуття,

Бо є кардіограмою життя,

В системі світовиміру чіткого…

 

Автографи струмочка лісового

Виводить стержень русла-олівця,

Неначебто гладка рука митця –

Досвідченого, мудрого, старого…

Овальні краплі, буцімто мазки,

Абстракції утворюють зразки

На тлі пейзажу літнього…гірського…

 

 

12 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото робота Анатолія Сакалоша «Струмок»

Марина Алдон – Не можу любити

sVfVR-J1OUI

Не можу любити

Клятим сепаратистам

 

Не можу любити я тих, що свою рідну землю

Плюндрують, нівечать, ворожий вивішують стяг,

Впускають агресорів диких у спільну оселю,

Державності хочуть позбавити нас і звитяг…

 

Не можу пробачити тих, що зрікаються мови,

Бо слово – народу нетлінна співуча душа,

Здається, вкраїнською тихо шепочуть діброви

І інша розмова лісам незнайома, чужа…

 

Не можу ніяк божевільних отих зрозуміти,

Які присягають на вірність ворожим катам

І предками складені… палять… книжки, заповіти,

Руйнують руками Вітчизни священної храм…

 

Не можу любити я тих, що Велику Країну

Ненавидять яро… ще їх проклянуть імена!

Чи люди, чи звірі вони? Продають Україну…

Вона ж бо як мати, у цілому світі одна!

 

 

12 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

 

Марина Алдон – Ранкове щастя

5498005_large

Ранкове щастя

 

Світанком пахне кава… і напій

Розмішує із цукром сонця промінь…

Приємно прокидатися! Ти – мій!

Як затишно удвох сьогодні в домі…

 

Неначебто травневий небокрай

На ліжко опускається поволі…

Прошу тебе, кохай мене, кохай!

Пульсують інстинктивно… мрії голі…

 

У горщику ромашка польова

І дише, і всміхається весною…

Цілую губи, бороду, слова,

Що вимовлені лагідно тобою…

 

Сніданок – полуничний ексклюзив

На таці золотій у формі серця…

Одразу споглядаю стільки див!

Чуття… в душі… солодке щастям зветься!

 

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Krugovaya «***»

Марина Алдон – Ліс – мегаполіс?

5507976_large

Ліс – мегаполіс?

 

До чого тут сучасний мегаполіс?

Ліс –

Найдавніше місто на землі!

Оселі дерев’яні в півімлі

Таять далеких предків рідний голос…

 

Заселені гаї, галяви щільно,

Вражає демографія тварин,

Птахів, зірок заблудлих і хмарин…

А як, до речі, дихається вільно!

Струмочки метушливі енергійно

Виконують Вівальді раз-у-раз,

Впадає дикий вітер у екстаз,

При чому, вигинається граційно…

Відкрито тут портал у вимір інший,

Зникає відчуття в душі журби,

А сосни, клени, яблуні, дуби

Шепочуть тиші кожен ранок вірші…

Печери непролазні в формі келій

Застелені карпатським бур’яном,

Як ліжка…

Та… шокує маяком

Спина урбанізованої скелі…

 

Для чого ж мегаполіс тут сучасний?

Природа – не піддослідний об’єкт!

Гора – не архітектора проект!

Хто сміє плюндрувати світ прекрасний?!

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото Романа Астахова «***»

 

Марина Алдон – Глибинне

yHYA-LeqXP0

Глибинне

 

Пірнаючи в непізнані глиби́ни,

Вбачаються душі́ нові зірки́…

Бо доля – як вода зі свердловини,

Із витоків підземної ріки́…

Течуть думки каналами земними,

Впадаючи у вічний небозвід,

Відомо їм, куди веде єдиний

Космічний, не міський водопровід…

А скільки мрій у скрапленім повітрі

І скільки неочікуваних слів…

Лічильники ж вимірюють не літри,

А кількість на планеті наших днів…

Хай поруч повноводдя та міли́ни,

Дає життя і весла, і човни…

З утроби ж відчуває плоть людини

Властивості фізичні рідини́…

 

11 травня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

На фото: робота Юлії Кошелевої «Експресія води»