Тридцять перше січня. Гірко мені, одиноко…
3D, у техніці розчинення
Знов у ріку традиційно впирається крига…
Сонце паде непритомно за гОру, у ложе…
Вітер у млі емоційно кружляє, мов дзиґа,
Гучно кричить, безсоромно, як тільки лиш може…
Зимно в душі та тривожно… ще й спазми серцеві…
Гірко мені, одиноко, звикаю поволі…
Тихо молюся побожно за тебе Творцеві…
Ти же здаєшся пророком, святим, зодчим долі…
Січня зіниці холодні, знебарвлені, звісно…
Вкриті узором морозним і вікна, і вени…
Свічка ридає в долоні, впадає у пісню…
Сном би заснути наркозним, як сосни, чи клени…
Знаю, що спомини спільні частково уявні…
Вкриті густими снігами платформи перонів…
З болем думки нероздільні, а мрії безправні…
Скільки ж доріг поміж нами і скільки кордонів…
У тексті розчинено вірш:
Знов у ріку традиційно
Сонце паде непритомно…
Вітер у млі емоційно
Гучно кричить, безсоромно…
Зимно в душі та тривожно…
Гірко мені, одиноко…
Тихо молюся побожно…
Ти же здаєшся пророком…
Січня зіниці холодні
Вкриті узором морозним…
Свічка ридає в долоні…
Сном би заснути наркозним…
Знаю, що спомини спільні
Вкриті густими снігами…
З болем думки нероздільні…
Скільки ж доріг поміж нами…
8 січня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
.
Оставить комментарий