Марина Алдон — Насправді…

 5614979_large

Насправді…

А я насправді зовсім невесела,

Моя душа давно вже не сміється,

Впресовано чуття у мушлю серця,

Струмують сльози в венах, як джерела…

Ніхто не знає суму мого, болю,

Не бачить мікрокосмос… особистий…

Лише  холодний місяць променистий

По лініях руки читає долю…

І, як павук, пряде туман імлистий…

 

А я насправді сильна, терплива,

Всім слабкощам умію дати раду,

Й боротись наполегливо за правду…

Але наївно прагну часом дива…

Хоча й не все, задумане, вдається,

Та нерви загартовані на міцність

Гортаю дні, альбоми, сіру дійсність…

Моя оселя – острів, храм, фортеця,

Де так приємно думати про вічність…

 

А я насправді тиха і безмовна,

Вслухаюся в гарячі спори інших…

Найкращі співрозмовці в мене – вірші,

Із ними є спорідненість духовна…

Люблю свободи подих, літо, зливу,

Незайманість природи і могутність,

Під одягом ховаю голу сутність…

Вразливу… емоційну… надчутливу…

Як у юрбі самотньо!!!

Скрізь… байдужість…

 

20 серпня 2014

© Copyright Marina Aldon 2014

Фото: Руслан С.  «в плену у подземелья»