Насправді…
А я насправді зовсім невесела,
Моя душа давно вже не сміється,
Впресовано чуття у мушлю серця,
Струмують сльози в венах, як джерела…
Ніхто не знає суму мого, болю,
Не бачить мікрокосмос… особистий…
Лише холодний місяць променистий
По лініях руки читає долю…
І, як павук, пряде туман імлистий…
А я насправді сильна, терплива,
Всім слабкощам умію дати раду,
Й боротись наполегливо за правду…
Але наївно прагну часом дива…
Хоча й не все, задумане, вдається,
Та нерви загартовані на міцність
Гортаю дні, альбоми, сіру дійсність…
Моя оселя – острів, храм, фортеця,
Де так приємно думати про вічність…
А я насправді тиха і безмовна,
Вслухаюся в гарячі спори інших…
Найкращі співрозмовці в мене – вірші,
Із ними є спорідненість духовна…
Люблю свободи подих, літо, зливу,
Незайманість природи і могутність,
Під одягом ховаю голу сутність…
Вразливу… емоційну… надчутливу…
Як у юрбі самотньо!!!
Скрізь… байдужість…
20 серпня 2014
© Copyright Marina Aldon 2014
Фото: Руслан С. «в плену у подземелья»
