Шторм
Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…
Безперешкодно вітрисько клонує хвилі…
Мало йому рідини на небеснім схилі,
Хочеться вражень, екстриму і, певно, фізичних форм.
Ніби підсолена трохи волога (планетна кров),
Зараз кипить, наче юшка на плитці вдома.
Риба підстрибує. Зводить плавці судома?
Де же всі чайки? Невже не цікавить нічний улов?
Дуже тривожна вода депресивно шумить у млі,
Гнівно виплескує на сіруваті скелі
Настрій поганий і роздуми невеселі
Та натирає невільно на каменях мозолі…
І у нестямі чомусь оголити готова дно,
Наче вакханка на оргії власне тіло,
Хмарі волосся погладжує ошаліло,
Мов особливе на дотик… кошлате, м’яке сукно.
Човен хитає невпинно… На морі сьогодні шторм…
А блискавиці блискучі і довгі нігті
На узбережжя викочують бризки літні,
Бо від природи гроза вимагає чітких реформ.
Краплями злива жонглює… Їй грім подає сигнал…
Виміром кожним безмовно витає сирість.
Світ у глибокому, темнім, слизькому вирі?
Скільки до ранку? Спинити руками я маю шквал!
1 серпня 2014
