Марина Алдон – 17 липня. Кохаю тебе безмежно…

Сімнадцяте липня. Кохаю тебе безмежно…

3D, у техніці розчинення

Кохаю тебе безмежно…
3D, у техніці розчинення

1.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА У ЛІСІ ТЕМНІМ,
Тривожно киває липа зеленим чубом,
Шепоче нервово клену казки таємні…
Берізка фліртує щиро із дужим дубом…

МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… М’ЯКЕНЬКІ ДОСИТЬ…
Складає для неї власні експромти-вірші…
І гладить пелюстки білі – бутони-коси…
Трава проростає… ніби… у вимір інший…

У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… ДУМКИ ОБ’ЄМНІ…
Здається, що Всесвіт поруч… і невагомість…
І стиснути можна місяць… немов у жмені
З галявини місяць, наче з вікна майстерні,
Пірнає сріблястий промінь у підсвідомість…

ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… ТА ПАХНУТЬ РОСИ…
А згадки печуть безжально і груди, й губи…
Для нас… недоречні, зайві… усі прогнози…
Терпіти самотність важко! Нудьгую, любий…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… ВІД ПЕРЕВТОМИ…
Метелики опівнічні, мов на мольберті,
Зринають із потойбіччя крізь забобони,
Оселі абстрактні їхні десь у безсмерті…

МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… НА СТЕЖЦІ, ЗВІСНО…
В Чумацькому лабіринті сьогодні злива?
В нікуди іду… неквапно… далеко місто…
Ось місце те, де з тобою була щаслива…

БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ ПІСНІ-КАНЦОНИ…
У нього пташиний голос, сопрано дивне…
Вражає тональність звуку, а ще – півтони…
У скель сприйняття вокалу інтроспективне…

МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… СТАРАННО, СЛІЗНО…
Гарячим жовтавим воском лоскоче шкіру…
Так само мене голубив колись ти ніжно…
Тепер же втрачаю чисту… блаженну віру…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ НА МОВІ СУМУ,
Він бачить сум’яття в венах, біль та неспокій…
Нагадує тінь істоту цілком розумну…
Стрибає вона в багаття, у вир широкий…

ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… У ХРАМІ ГАЮ…
Спиняється час, годинник глухоніміє…
Збираються кволі мрії в астральну зграю…
З них кожна тобою дише, живе, п’яніє…

ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, У ЧОРНУ ГУМУ…
Проколюють язиками комети простір…
Тримаю в руці ожину, ще зовсім юну…
Можливо, від стресу зцілить, або від млості…

КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… ДАВНО КОХАЮ…
Ти Всесвіт мій, мій апостол, і сон, і дійсність…
Пізнати б могла з тобою принади раю…
Та знову судомить землю шершава вічність…

Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… ЖАГИ, ЧИ СТРУМУ…
І твій відчуваю імпульс, такий інтимний…
Від темряви в мене колір, фасон костюму…
Приборкати б трохи норов свій божевільний…

БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… СВІТ  ТЕРПНЕ СКРАЮ…
Відламую власні крила… Вже не потрібні…
Прости… відпусти… прийди… назавжди… благаю…
На жаль… одночасно ми… і чужі, і рідні…

Перші рядки кожного куплету утворюють поезію:
2.
ПУЛЬСУЄ ДУША ВІТРИСЬКА у лісі темнім,
МОХ ТЯГНЕ ДО КВІТКИ ВУСА… м’якенькі досить…
У ЛОНІ КРАЙНЕБА СЛИЗЬКО… думки об’ємні…
ГІРСЬКІ ТАМ КРИНИЦІ ЛЛЮТЬСЯ… та пахнуть ро́си…

СПАДАЄ ФАНТАЗІЙ РІВЕНЬ… від перевтоми…
МЛА ГУСНЕ… ВАЛЬСУЄ НІЧКА… на стежці, звісно…
БЕНТЕЖНО СПІВАЄ ЛИПЕНЬ пісні-канцони…
МАЛЮЄ ТВІЙ КОНТУР СВІЧКА… старанно, слізно…

БОГ ЧУЄ МОЛИТВИ В СЕРЦІ на мові суму,
ІКОНИ ВНОЧІ ДРІМАЮТЬ… у храмі гаю…
ЗІР ОЧІ… У ХМАРИ ВПЕРТІ, у чорну гуму…
КОХАЮ ТЕБЕ, КОХАЮ… давно кохаю…
Я, ЗНАЙ, НЕ БОЮСЯ СМЕРТІ… жаги, чи струму…
БЕЗМЕЖНО… ОДНА… СТРАЖДАЮ… світ  терпне скраю…

У тексті розчинено вірш:
3.
ПУЛЬСУЄ душа вітриська…
МОХ тягне до квітки вуса…
У ЛОНІ крайнеба слизько…
ГІРські там криниці ллються…

СПАДАЄ фантазій рівень…
МЛА гусне… вальсує нічка…
БЕНТЕЖНО співає липень…
МАЛЮЄ твій контур свічка…

БОГ чує молитви в серці…
ІКОНИ вночі дрімають…
ЗІР очі… у хмари вперті..
КОХАЮ тебе, кохаю…
Я, знай, не боюся смерті…
БЕЗМЕЖНО… одна… страждаю…

А у вірші розчинено однослівний багаторитм:
4.
Пульсує
Мох
У лоні
Гір…
Спадає
Мла
Бентежно…

Малює
Бог
Ікони
Зір…
Кохаю
Я
Безмежно…

1 травня 2013

© Copyright Marina Aldon 2013