Двадцять шосте лютого. На пероні…
3D, у техніці розчинення
Знаю, зорі – це краплі сліз… Чом же в місяця білі губи?
Чорна ніч, мов гірський тунель, вже не вірить у сонник Фрейда…
Просто потяг тебе відвіз аж занадто далеко, любий…
За сімнадцять морів-земель і за три континенти неба…
Одиноко… ковтаю… сум… Рахувати… чи ні… хвилини?
Чи побачу іще тебе? За сітківкою ока мрії…
Через серце проходить струм та пронизує всі судини…
Щось мороз на душі шкребе… Завиток у зими сивіє…
Розпанахані тіні скрізь… та тривожні вітри без втоми
Ліхтарі обіймають знов, підпирають старі тополі…
Просто потяг тебе відвіз, залишивши лиш тільки спомин…
Розпинає мій світ любов… Не повернешся ти ніколи…
У тексті розчинено вірш:
Знаю, зорі – це краплі сліз…
Чорна ніч, мов гірський тунель…
Просто потяг тебе відвіз
За сімнадцять морів-земель…
Одиноко… ковтаю… сум…
Чи побачу іще тебе?
Через серце проходить струм…
Щось мороз на душі шкребе…
Розпанахані тіні скрізь
Ліхтарі обіймають знов…
Просто потяг тебе відвіз…
Розпинає мій світ любов…
21 січня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
Оставить комментарий