П’яте лютого. Фантазії над картиною М.П. Глущенка «Зима»
3D, у техніці розчинення
Вже небо кольору весни, відображає день дзеркально…
Та гори у зимових шатах із обличчям збайдужілим…
Гортають білі-білі сни гілками вишні машинально,
А скраю тихо дише хата димарем престарілим…
Душевно грає вітровій «Не говори…» Миколи Глінки…
Безмовні тіні під віконцем примерзають до кринички…
Стежини, мов орбіти мрій, а пагорби, як груди жінки…
Ховає жовті руки сонце у хмаринки-рукавички…
Зупинено неначе час і серцю хочеться свободи!
Можливо, тут ходив Предтеча… або… ще до нього Йона!
Саней немає, лижних трас, лиш тільки келія природи…
У межах норми холоднеча… А пейзаж… немов ікона…
У тексті розчинено вірш:
Вже небо кольору весни,
Та гори у зимових шатах
Гортають білі-білі сни…
А скраю тихо дише хата…
Душевно грає вітровій,
Безмовні тіні під віконцем…
Стежини, мов орбіти мрій,
Ховає жовті руки сонце…
Зупинено неначе час…
Можливо, тут ходив Предтеча…
Саней немає, лижних трас…
У межах норми холоднеча…
11 січня 2013
© Copyright Marina Aldon 2013
Оставить комментарий