Новорічне
За гори уже надвечір’я
Жене чорнобровая ніч.
Мов білого голуба пір’я,
Спадають сніжинки до пліч.
Виводить на флейті казковій
Щось ніжне-преніжне мороз.
В цій темряві дивно-чудовій
Душа захмеліє ось-ось.
Молюся зі свічкою Богу,
Щоб кожен пробачив Він гріх,
До вже до старого порогу
Підходить новесенький рік.
Несе на плечах він торбину
Із радістю, щастям, добром
І з піснею кожну родину
Віта за святковим столом.
Клоун
Колись він мандрував містами,
Як візитківка шапіто,
Арену наряджав дивами…
Тепер – в подертому пальто…
Ще вчора не змовкали оди,
Приймав овації та сміх.
Троянд, ірису хороводи
Йому стелилися до ніг.
Батьки обожнювали й діти
За мудрий дотеп, щастя мить…
Тополі навіть пишні віти
До нього прагнули схилить.
Та зараз… натовпом забутий…
Блука самотньо під дощем.
Фортуну більш не повернути,
Лишився тільки серця щем…
Від голоду заслабли жили,
А вирок старості – печаль.
Робота висмоктала сили,
Хоч їй віддав усе… на жаль…
Тепер випрошує копійки,
Чи погляд добрий хоч один.
Та ловить глузування тільки
І злиднів божевільний плин…
Вогонь душі
Стряхає ніч зоринки, наче сливи,
У діадему гір із небокраю.
Мій біль стає нестерпно-неможливим…
А я тебе іще сильніш кохаю…
У лісі десь давно блукає казка
Зі сном попід рапсодії бузкові…
Чуття ці – перемога чи поразка…
У власнім серці міражі любові…
Стежки згорнула темрява примхливо,
Лиш місяць тче проміння Аріадни…
Я пронесу життям своїм дбайливо
Вогонь душі, за тебе згаснуть ладний…
Вогонь
Божевільно танцює вогонь
На півсоннім березі річки.
Обпекти трохи хоче, либонь,
Поцілунки гарячі нічки.
Його пломінь небу в чоло
Тихо треться майже щоками.
Що було – уже відгуло!
Хай багаття зіллється з зірками.
Божевільно танцює вогонь
На вчорашньому знов попелищі
І деревам з заляканих скронь
Тільки вітер завзято щось свище.
Вечір
Смарагди. Вечір. Орбіти.
Сонце упало під воду.
Змовкають у горах трембіти,
Мавки показують вроду.
Смереки. Сосни. Осики.
Взяли пітьму на долоні.
Місяцю вітер дикий
Сріблом розписує скроні.
Тривога в тіні вростає.
Сни у Карпат на фіранку.
А небо собі безкрає
Готує з зір вишиванку.
Колядка
Землі та неба плоть і кров
Здригнула вічність, що дрімала,
До неба руки ніч підняла
Зі співом щирих молитов.
Про новину з усіх новин
Заграли пастухи на гуслах
І суєта щоденна згусла –
Господній народився Син.
Тихенько з Йосипом удвох
У Віфлеємі Діва-Мати
Схилилась ніжно до Дитяти.
В ясельцях спав маленький Бог.
Всі поспішали на поклін:
Старі, убогі та багаті…
Несли Ісусу в благодаті
Дари з усіх племен, колін.
Благая звістка у серцях!
Зраділи янголи та люди,
А гори засурмили в труби,
Натхненно славлячи Творця.
Все буде доволі просто
Все буде доволі просто –
Розіб’ються зорі у друзки,
А смерть, невисока зростом,
Всх днів порахує пелюстки.
Все буде доволі легко –
Обтрусить життя усі персні
Й душа відлетить далеко,
У вирії десь небесні.
Все буде доволі тихо,
Лиш сонце навіки змарніє,
Розтануть і щастя, й лихо,
А серця струна заніміє.
Все буде доволі швидко…
Із присмаком крові отрута.
Не буде ні страшно, ні бридко,
Лиш тільки за вчинки спокута.
Бранка
Я бранка. Ти мене купив
Уперше від себе самої.
Плечима сонце затулив
І крик мій випив у двобої.
Високий, статний і міцний…
Хотів відчути голе тіло.
І не втекти крізь день скляний
Мені, неначе віла біла…
Канапа спину обійма,
Пливуть човнами плавно руки,
З тривоги зіткана зима
Приправлює снігами муки.
Ще мить – і я уже твоя.
Та ні! Стихії не здолати!
Блейфує молодість моя.
Не можу я себе продати!
Ніч кохання
Вінок катренів, іскра шалу,
Подушка, зіткана з зірок…
Солодку пристрасть небувалу
П’ємо одним ковтком на двох.
Тіара ночі… Трохи жалю…
На флейті місяць грає нам…
Чуттів зі срібного граалю
Даємо пригубить серцям.
Фіранок листя. Танець вітру…
В долонях неба долі путь…
Впадем коханню на палітру,
Бо «завтра» може і не буть…
Осінь
Осінь. Зябко. Сонцю знов у жилах
Вже, здоється, холодніє кров.
У лелек політ бринить на крилах
Між чужих гаїв, лісів, дібров.
Осінь. Млячно. Мокрими ногами
Дощ ступа по стежці польовій,
Щось шука собі між сторінками
У блокноті жовтня вітровій.
Осінь. Сумно. Квіти помарніли.
Зріє вранці паморозь на них.
З-під панчох Карпатам забіліли
Борозни туманів прегустих.
© 2024 Марина Алдон. Моя гавань · RSS записей · RSS комментариев