Марина Штефуца – Моя Україно!

Моя Україно!

Я б своє серце вирвала з грудей,
Як Данко, щоб народ свій врятувати,
Розсіяла б сліпий туман ночей,
Щоб лиха і незгоди відігнати.

Я б людству дала, наче Прометей,
Вогонь, пронісши з гір аж до долини,
Якби могла… сльозинки б із очей
Перетворила миттю на перлини.

Я все зробила б, що лише могла б,
Заради тебе, Україно мила!
Тернинами до тебе я ішла б,
Якби і кров із ніг моїх сочилась…

Розрив-трави не випила б я, знай,
І не зреклася б юдою від тебе,
Бо ти моя! Лиш ти мій рідний край!
І іншого нічого більш не треба!

Моя країно! Я, мов та бджола,
В других місцях, немов на пустоцвіті.
І запевняю, де б я не була,
Усім скажу, що ти найкраща в світі!

Я б своє серце вирвала з грудей,
Щоб показати, що всього основа
Для нації, країни, для людей –
Всіх наймиліша материнська мова!